Теорія «сильної руки»: як створити ефективну президентську республіку в Україні

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Нещодавно в одному зі своїх інтерв’ю секретар РНБО Олексій Данілов висловив особисте бачення щодо ефективної форми державного правління. На думку чиновника – Україні потрібна «жорстка президентська республіка».

Подібні роздуми секретаря Радбезу можна було б і справді вважати суто його особистою думкою, якби не брати до уваги той факт, що саме РНБО наразі є одним із «опорних» центрів прийняття рішень, завдяки якому президент легітимізує свою політику.

Тому розмови про випадковість подібної тези про сильну президентську вертикаль – можуть лише здаватися розмовами. Насправді, у словах Олексія Данілова пролунало ще кілька ключових тез, на які варто було б звернути увагу. Передусім, це те, що за парламентсько-президентської моделі управління державою президента мали б обирати у парламенті. По-друге, секретар РНБО вважає, що парламентсько-президентські республіки можуть існувати в умовах, коли є вже усталена демократія. А для цього, мовляв, потрібен час та традиція.

На що ж натякає Олексій Данілов, і чи не є його тези – спробою проаналізувати реакцію громадянського суспільства та українського політичного істеблішменту на ідею більш жорсткої провладної вертикалі на чолі із президентом?

Але є одне «але»

Відповідно до даних кількох соціологічних опитувань, частина українців і справді мріють про «сильну руку», яка б навела лад у державі.

Карт-бланш «Слуги народу»: чим загрожує абсолютна владаГолова партії Слуга народу Дмитро Разумков заявив, що політсилі, ймовірно, не доведеться об'єднуватися з іншими партіями у Верховній раді.

За даними серпневого опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, 54% опитаних згодні, що кілька сильних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони та дискусії. Водночас 37% є категоричними противниками того, щоб владу було зосереджено в одних руках. І вже 72% респондентів вважають, що будь-який сильний лідер має дотримуватися законодавства та не може порушувати його.

Результати цього опитування справді показують всю суть запиту українців на «сильну руку» ‒ суспільство може довіритися єдиному лідеру за умови, якщо той наведе лад у державних справах та не перетвориться на свавільного диктатора. Що цікаво, що відповідно і до результатів інших соціологічних опитувань, частина українців, особливо старшої вікової групи, можуть прихильно ставитися до таких лідерів на пострадянському просторі як Олександр Лукашенко та Володимир Путін, проте водночас не сприймають порушення громадянських прав та засуджують авторитарні дії російської та білоруської влади щодо своїх співгромадян. Очевидно, що розуміння українцями «сильної руки» суттєво відрізняється від бачення, яке сповідують деякі держави пострадянського простору із явно авторитарними тенденціями.

Ба, більше: в Україні є не лише запит, але й досвід життя у форматі президентсько-парламентської республіки – щонайменше, 14 із 30 років незалежної України, наша держава жила в режимі «сильної» президентської гілки влади. Хоча попередньо посада президента в Україні, за свідченням багатьох політологів, не передбачалась як окрема гілка влади, швидше мова йшла про функцію контролю.

Тож з 1996-го по 2006-й роки – за часів Леоніда Кучми та переходу до парламентсько-президентської моделі правління внаслідок подій Помаранчевої революції, а також у 2010-2014 роках за часів президентства Віктора Януковича в Україні створювалася та сама «сильна» президентська республіка. Чим все закінчилося у періоди «сильної руки» і у 2004-2005 роках, і у 2014-му році – всім добре відомо.

Мало повноважень – дайте ще!

Якщо ж бути більш прискіпливим, то не по формі, але по суті – зараз в Україні вже встановлена жорстка президентська вертикаль. Адже президент підсилений фракцією монобільшості у парламенті, вже зараз має повний контроль над процесом формування урядової команди. Більшість у Верховній раді, Кабмін, повністю сформований завдяки голосам коаліції, яка складається з однієї фракції пропрезидентської партії «Слуга народу» плюс підконтрольний силовий блок – що ще потрібно для формування сильної президентської вертикалі?

Які зміни до Конституції пропонують внести президент і депутатиВолодимир Зеленський пропонує скоротити чисельність Ради, а депутати ‒ змінити порядок призначення директорів НАБУ і ДБР.

Насправді, опонуючи словам Олексія Данілова, слід зауважити, що саме для сильної і ефективної президентської вертикалі потрібен чималий досвід розбудови демократичних процесів. Адже у більшості розвинених держав, в яких сповідується принцип стримувань і противаг, і справді вирішальна роль у формуванні політичного порядку денного належить президенту та сформованому ним уряду.

Така система діє у США – президент водночас є і очільником виконавчої влади, проте має звітувати перед Конгресом, який має достатньо важелів впливу і контролю за діями глави держави. Так само незалежними та впливовими в США є судова влада і правоохоронна система. Американці пройшли тривалий шлях до формування такої ефективної системи державного управління – попри сильну президентську вертикаль, навряд чи хтось зміг би пригадати бодай одного президента США із авторитарними нахилами.

Що ж стосується України, то на жаль, чи на щастя, поки що діє єдина модель стримувань і противаг у разі бажання якоїсь із політичних еліт виявити свій авторитарний характер – протести і майдани. Жодна українська влада за всі 30 років незалежної України так і не змогла нічого протиставити силі народу у найкритичніші моменти історії. Ймовірно, це і є головний запобіжник проти авторитаризму і ноу-хау української демократії – надто сильно і часто українці страждали від згубних проявів «сильної руки» у своїй історії. Тому лише одного бажання навіть у найдостойнішого політика змінити країну будь-якими методами замало, щоб українці покірно віддали усю повноту влади в одні руки.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал