Команди проти гасел: як партії готуються до осіннього політсезону

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Останні два роки партійне політичне життя перебуває у процесі перелаштування у нових реаліях. Наслідки політичного тріумфу політичної партії «Слуга народу» та її лідера Володимира Зеленського у 2019 році сильно заплутали ситуацію для всіх політичних гравців – як «старої», так і умовно «нової» формації.

Для більшості виборців ключовим фактором вибору стала штучно створена телевізійна «картинка», яка швидше знайшла відгук у серцях та розумах людей. Проте сам процес інституалізації та системного політичного функціонування й прийняття рішень вносить суттєві корективи у реальність. Потрібні дієві стратегії, ефективні рішення і – найголовніше – фахові кадри. Саме на цих «трьох китах» будується будь-яка політична партія з конкретним ідеологічним наповненням.

Ситуація останніх двох місяців свідчить про те, що відчутний відрив «Слуги народу» від рейтингів всіх інших політичних сил в Україні разом взятих поступово почав згасати. Соціологи, презентуючи дані опитувань, все частіше вказують на розрив між основною трійкою політичних суперників у межах статистичної похибки – а це означає не лише «вирівнювання рейтингів», але й можливостей для подальшої боротьби за виборців.

Цікаво й те, що президент Володимир Зеленський дедалі обережніше висловлюється стосовно можливості дострокового розпуску нинішнього скликання Верховної ради. Цими днями він заявив, що розпускати ВР «немає сенсу з точки зору стабільності», а ще кілька місяців тому на Банковій активно обговорювали сценарій можливих дочасних виборів у парламент. У партійному житті додасться інтриги наприкінці 2022 року – адже згідно із Конституцією, розпускати парламент за рік до закінчення повноважень президент не може. Тож «політичний коридор», в якому чинний глава держави може зберегти суттєвий вплив на свою фракцію у Верховній раді навіть за умов його розпуску та переобрання на новий – зводиться до терміну в трохи більше ніж 1 рік.

Перестрибнути бар’єр

Окрім «стабілізації» та наближення рейтингів трьох основних політичних важковаговиків ‒ «Слуги народу», «Європейської солідарності» та ОПЗЖ ‒ до рівня розриву у межах статистичної похибки, соціологи зафіксували зміни серед партій-претендентів на проходження 5% виборчого бар’єра.

Президентські рейтинги: хто лідирує у соцопитуваннях останній рікХто з політиків входив до п'ятірки лідерів президентських рейтингів за останній рік – на інфографіці.

У цій компанії одразу три умовні «новачки». Найбільш стабільну динаміку показує партія «Сила і Честь», в якій досі медійним залишається лише один її основний спікер – лідер цієї політсили ексголова СБУ, генерал-полковник Ігор Смешко. За даними соцопитувань, у квітні-травні ця політична сила вже впевнено долала 5% виборчий бар’єр і навіть може позмагатися за більш разючий результат. Успіх цієї політичної партії політологи дедалі більше пов’язують із відтоком голосів від «Слуги народу» специфічного соціального прошарку – колишні військові, російськомовна інтелігенція в центральних та західних областях України.

Хорошу динаміку, принаймні згідно із результатами соціологічних опитувань, демонструє партія під керівництвом експрем’єр-міністра і колишнього близького соратника Петра Порошенка – Володимира Гройсмана. Політична сила «Українська стратегія Гройсмана» хоч і зі значними потугами, але вже може спробувати дотягнутися до заповітного 5% виборчого бар’єра. При цьому помітно, що партія Гройсмана опирається не лише на свій «базовий» електоральний регіон на Вінниччині, але й відверто заявила авторські права на колишніх виборців впливової у 2014-2016 роках партії «Народний фронт», яку нині асоціюють хіба що із прізвищами Арсенія Яценюка та Андрія Парубія.

Нарешті третім «конкурсантом» щораз більших електоральних надій є партія «Наші», якій ще потрібно суттєво наростити м’язи для подолання виборчого бар’єру, проте динаміка зростання якої викликає неабиякий інтерес у експертної спільноти. Причини дві: по-перше, наскільки динамічним буде відтік виборців ОПЗЖ після ситуації із введенням санкцій, а по-друге – хто і чому залишив ідейним натхненникам цієї політсили вести власну медійну діяльність в той час, як телевізійні рупори тієї ж ОПЗЖ було заблоковано.

Серед претендентів на подолання виборчого бар’єру є ще кілька партій, які продовжують або активізували за останні пів року свою діяльність. Це «Радикальна партія Олега Ляшка», «УДАР Віталія Кличка» та «Партія Шарія», хоча остання, зважаючи на особливий статус її лідера, навряд чи має реальні перспективи бути представленою у парламенті. Серед політичних партій «правого» спрямування позиції лідера займає «ВО «Свобода», і, схоже, що найближчим часом ця політична сила зможе поласувати незначним відсотком електорату партії «Голос», яка цього тижня остаточно розкололася на 2 частини.

Вихід із тіні

Проте у разі збереження нинішньої конфігурації парламенту до початку 2023 року, існує висока імовірність фрагментації нинішніх політичних сил-фаворитів на нові проєкти.

Юля хоче камбек. Колонка Леоніда ШвецяДля Юлії Тимошенко спроба огранізувати референдум – остання битва, програш якої буде означати остаточну втрату шансів вивернути з узбіччя української політики на магістраль.

Передусім, як показує українська політична традиція, саме партія влади поступово зазнає найбільш суттєвого удару по електоральних рейтингах і з часом в її середовищі виникають опозиційні рухи, що згодом формуються у нові політичні сили. Таку ж саму тенденцію на собі відчула одна із опозиційних партій ОПЗЖ ‒ як тільки у її лідерів з’явилися проблеми із законом, а медійні та бізнес-активи потрапили під санкції – її рейтинги поступово почали знижуватися, чим неодмінно скористаються конкуренти.

Не варто забувати, що такі ж самі проблеми можуть з’явитися і у лідера «Європейської солідарності», у середовищі якої також можуть відбутися різноманітні демарші та виникнути нові політичні проєкти. В будь-якому разі, прихильники цієї політичної партії можуть звернути увагу на більш перспективні «молоді» партійні проєкти, або навіть частково підтримати наявні.

Поки що найбільш «стабільними» в найближчій перспективі є рейтинги партії «Батьківщина» ‒ однак вони зберігаються приблизно на одному рівні ще з 2016 року. Вочевидь, в цій політичній силі просто немає кому виходити з «тіні» її незмінної лідерки Юлії Тимошенко. Водночас в будь-який час її відхід на політичну пенсію гарантовано зведе нанівець будь-яку підтримку партії з боку її виборців. Тож у такому разі політичні проєкти на кшталт «Радикальної партії» можуть розраховувати на смачний електоральний бонус.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал