Тест на історичну свідомість: що варто пам'ятати про марш на честь дивізії «Галичина»

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Питання історичної минувшини молодої української держави знову на порядку денному у політичній площині. Цього тижня низка націоналістичних сил ініціювала «марш вишиванок», який насправді був присвячений річниці створення дивізії «Галичина», яка у 1943-1944 роках воювала у складі військ нацистського Вермахту.

Гостроти питанню додало те, що із критичними заявами щодо самого заходу виступили як проросійські політичні сили в Україні, так і у провладній партії «Слуга народу», а ще – у низці посольств, зокрема Німеччини та Ізраїлю. Не кажучи вже про відповідну реакцію Кремля, де акцію прокоментували на рівні прессекретаря президента Росії.

Як можуть спрацювати суперечності щодо історичної спадщини в українському суспільстві, та чи існують ефективні методи їхнього врегулювання на політичному рівні?

Непрості історичні акценти

Учорашнє позачергове засідання Верховної ради завершилося заявою провладної фракції «Слуга народу», яку оприлюднив із трибуни сесійної зали парламенту нардеп Данило Гетманцев. «СС – це злочин, визнаний усім людством за своїм визначенням, усе, що пов’язане з СС ‒ це злочин… Хочу подякувати усім присутнім, своїй фракції за незмінну позицію у засудженні нацизму і ми обурені мовчанням Київської міської влади, яка не засудила цю акцію й дала можливість її проводити», ‒ заявив Гетманцев, після чого нардепи вшанували хвилиною мовчання пам'ять загиблих, які стали жертвами нацизму.

Парки та сквери Києва: на честь кого в столиці називають зелені зони відпочинкуНайбільше зон відпочинку носять імена видатних діячів культури і мистецтва. Також багато парків та скверів названі на честь учасників другої Світової війни та військових.

Питання полягає в тому, що київська влада нічого і не могла вчинити у правовому полі із акцією до дня створення дивізії СС «Галичина». По-перше, сама акція була заявлена організаторами як «марш вишиванок», а по-друге – сама символіка дивізії не заборонена в Україні і не є символом нацизму, попри те, що дане питання намагалися опротестувати у судах. Варто згадати й те, що учасники дивізії «Галичина» не були засуджені під час Нюрнберзького процесу. Загалом історія цього військового з’єднання трагічна та оповита багатьма міфами, про які більш фахово та детальніше мали б розповідати історики, а не політики.

Ще один цікавий аспект події – її безпосередні учасники. Участь у марші взяли представники різних націоналістичних партій та праворадикальних рухів, проте є вагома деталь – сама акція не надто анонсувалася на офіційних сторінках цих політичних сил. Навіть на сайті однієї з партій-учасниць маршу ‒ «Правого сектору» ‒ анонс про марш з’явився лише за 2 доби до його початку. На сайті «ВО «Свобода» такий анонс відсутній зовсім. Однією з організацій-учасниць став громадський рух «Суспільство майбутнього», рушійною силою якої є праворадикальна «С14». Наразі громадський рух активно працює над трансформацією у політичну партію, і сама по собі акція до дня вшанування дивізії «Галичина» є нічим іншим, як звичайна партійна мобілізаційна робота.

З точки зору держави, питання вшанування дня створення дивізії «Галичина» наразі виглядає токсичним з багатьох причин – це і складність донесення суспільству самої історії створення та діяльності дивізії, це і позиція західних держав, для яких немає «напівтонів» у співпраці із колишнім нацистським режимом – особливо це продемонструвала офіційна позиція Німеччини та Ізраїлю – двох країн, для яких історичні події тих років мають дуже чутливе значення. Нарешті – будь-які згадки про нацизм – грають на руку пропагандистській машині Кремля, із яким та ж сама влада намагається знайти бодай якісь точки дотику для дипломатичного контакту з метою деокупації та повернення ОРДЛО та Криму.

Ризики політичних протистоянь

Один з найбільш очевидних ризиків подібних контраверсійних історичних питань – у неоднозначній реакції та сприйнятті в українському суспільстві, яке є досить поляризованим особливо щодо радянсько-тоталітарної доби. А враховуючи, що саме на радянській ідентичності та міфології будує свою геополітичну стратегію Росія, то будь-які згадки, пов’язані із періодом Другої світової війни будуть однозначно використані на користь укорінення саме радянської легенди про «країну-переможця» та «країну-захисника від фашистів та нацистів».

Патерналісти чи нові комуністи: куди поділися «ліві» партіїЗдається, українці забули комуністів та соціалістів, проте досі сповідують більшість їхніх ідей. Чи з’явиться в Україні на місцевих виборах партія лівого спрямування, прогнозував політолог Олександр Радчук.

Як саме? Для російської пропагандистської машини це дуже вдалий «пас», який можна використати у будь-який зручний спосіб. Так, прессекретар президента Росії вже прокоментував марш націоналістів у центрі Києва із дуже характерною прив’язкою до подій на Сході України – мовляв, націоналісти не приховують, що можуть відновити воєнні дії на Донбасі. І, звісно, пролунало і типове риторичне запитання з боку Кремля – наскільки президент Зеленський контролює те, що відбувається у нього в центрі столиці?

Звісно, вся ця активність дуже непокоїть українців напередодні 8 та 9 травня – це свята, які безпосередньо пов’язані із ідеологічними питаннями історичної пам’яті для багатьох громадян, особливо для більш старшого покоління, яке добре пам’ятає радянську добу. Так само небезпечними є дати 1 та 2 травня, коли подібні марші та мітинги можуть ініціювати вже не націоналістичні політичні сили, а проросійські – чи то з метою мобілізації власного електорату, чи то для відвертих провокацій.

Цікаво, що цього ж тижня націоналістами не підіймалося питання трагічної сторінки з історичного минулого України – так званої операції «Вісла», участь в якій брала і радянська влада, і тодішні польські політики. І попри важкі сторінки у спільній історії, відносини між Україною та Польщею наразі виглядають більш цивілізованими у гуманітарній площині. Ймовірно, саме на цій темі швидко зіпсувати їх, напередодні робочого візиту Володимира Зеленського 3 травня поточного року, не вийде. Та й про операцію «Вісла» знають набагато менше українців, ніж про історію з СС «Галичина» або створення УПА.

Ретельніше та переконливіше займатися питаннями української історичної пам’яті – мабуть, єдиний шлях для України та її громадян викристалізувати єдину і зрозумілу позицію та погляд на історичні події, пов’язані із пошуком власної державності. І це, звісно, завдання не лише для політиків (особливо тих, хто збирає марші для власних цілей на вулицях та майданах міст), а для істориків, журналістів, громадянського суспільства, Українського інституту національної пам’яті та виконавчої влади, яка може допомогти ефективніше організувати процес формування історичної згуртованості. Із чітким розумінням та фактами – що і як відбувалося, і з позицією про те, що історичні події аж ніяк не можуть ставати на заваді існуванню нинішньої незалежної України, а навпаки – повинні ще більше згуртовувати соціум.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал