Кисню всім не вистачить. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Здається, ніхто всерйоз не сподівається, що влада і власники невеликих бізнесів зможуть по-людськи з'ясувати стосунки в період коронавірусного шторму. Ну з якого дива, якщо вони їх не з'ясували за доброї погоди? І створюється враження, що прояснення по-справжньому не жадають обидві сторони.

Коли людям особливо нічим пишатися, вони примудряються пишатися цим нічим. Пам'ятається, в радянські роки з гордістю розповідали про переваги солдатських кирзових чобіт і онуч над американськими черевиками і їхніми заокеанськими шкарпетками: ну правда, коли з цим добром возитися, якщо потрібно ліжко застелити, одягнутися і вишикуватися, поки горить сірник в руках сержанта? І онучу до дірок ще спробуй зітри, а шкарпетки – запросто, не напасешся.

Радянські ментальні схеми міцно сидять в колективному несвідомому, і вітчизняний бізнес часом вихваляється своєю невибагливістю і здатністю виживати в непридатних для цього обставинах. Звичайно, під цим розуміється потреба інтенсивно крутитися. До речі, зовсім неперекладний для західної людини термін – «крутитися», вбирає не тільки поняття моторності і винахідливості, а й вміння відбиватися або зрізати, де треба, кути за допомогою засобів, застосування яких, взагалі-то, карається, а спробуйте спіймайте.

Взагалі, здається, під заняттям бізнесом наша людина і західна мають на увазі дуже різні речі. Різниця, приблизно, як між водінням київськими дорогами і вулицями якогось німецького міста, хоча і транспорт, і знаки схожі. Просто там тобі їхати допомагають, а тут не раді, що ти взагалі є.

Точно так же у нас помилково називають великим бізнесом схеми, які можуть існувати винятково за рахунок корупційних зв'язків. Їхня прибутковість не йде в жодне порівняння з крихтами, які дістаються дрібноті, яка крутиться внизу, і політика починається з цього рівня. Тому муки підприємництва нижче середнього нікому з «серйозних» людей не цікаві. І малосередній напівпідпільний бізнес нічого не чекає від великого, політичного і напівкримінального, хіба що нових неприємностей.

Але от виникає ситуація, коли поведінка «дрібноти» може істотно вплинути на стан здоров'я всього суспільства. Коронавірусу взагалі плювати, хто від Кононенко, а хто тут Рабінович. Та й для самого приватника час важкий, рідкісний бізнес має запаси, щоб його пережити. Начебто великим і малим потрібно поговорити, позначити нові кордони і норми, яких вимагає надзвичайний стан, і способи, як вибратися із загальної біди без катастрофічних наслідків. Тут-то і з'ясовується, що відсутні механізми такого обговорення. Всі якось обходилися без цього, пускаючи процеси на самоплив і покладаючись – ні, не на руку ринку, це було б занадто глибоко і ідеологічно, а на те, що і так зійде. Відверто кажучи, в більшості своїй і продовжують сподіватися, як нагорі, так і внизу. Кожен сам за себе і вже тим самим проти інших.

Наслідки цього дикого і зовсім не ринкового індивідуалізму, владного корупційного головотяпства і громадської байдужості не змусять себе чекати. Кисню вже бракує. Вистачило б трун.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал