Завтра українські журналісти відзначатимуть своє професійне свято. Це одна із найбільш небезпечних професій в Україні. Часто журналісти не лише зазнають обмежень своїх прав та свобод, фізичного впливу та погроз на свою адресу, але й подекуди стають жертвами найманих вбивць.
Більшість резонансних вбивств українських журналістів досі не розслідувані. Така ситуація за аналогією нагадує подібні тенденції в авторитарній Росії. Проте в Україні існує набагато більше можливостей для реалізації в цій професії не лише через плюралізм думок та кращу ситуацію із демократичними перетвореннями, але й банально через більшу змагальність на ринку медіа. У Росії не залишилося олігархів, які б говорили всупереч тамтешній владі, натомість в Україні кожен власник великого бізнесу – автоматично й медіа-магнат із власним баченням ситуації в державі.
Ба більше: не секрет, що в Україні цілком спокійно працюють медіа, ідеологічно та фінансово пов’язані із сусідньою країною-окупантом українських територій. Росія втілює на території України концепцію гібридної війни й активно залучає до цього процесу медійну складову. І якщо для одних достатньо активізації відвертої пропаганди, то для інших мешканців України використовуються більш витончені методи впливу на їхні думки.
Наскільки небезпечними є подібні тенденції на 6-му році протистояння в інформаційному полі з державою-агресором? Хтось скаже, що саме завдяки своєму демократичному поступу Україна може легко нейтралізувати потуги Росії через своїх «медійних агентів впливу», спотворити інформаційний порядок денний. Адже плюралізм думок і постійна дискусія на перший погляд справляють враження постійного «народження істини», але аж ніяк не пропаганди.
Чи зміниться ця ситуація в найближчий рік? Яких змін очікувати медійному ринку? І чи справді журналісти можуть відчувати себе повноцінною «четвертою владою» й задавати свій тон у відносинах із суспільством та політиками?
Свобода слова vs держава
Цьогоріч в «Індексі свободи преси» у світі Україна дещо покращила свої рейтингові позиції, проте експерти вказують, що ситуація із свободою слова в нашій державі не змінилася. Більшість нинішніх ризиків та загроз у сфері свободи слова та ЗМІ досі залишаються актуальними.
Робота ЗМІ в умовах війни: що потрібно знати, а що під грифом «секретно»У Слузі народу вважають, що Україні необхідний закон, що визначає правила роботи ЗМІ в умовах війни.
Йдеться про погрози та фізичну агресію щодо журналістів, шалений тиск медіавласників, обмеження прав у висвітленні інформації тощо. Ще одна спадкова хвороба – фактична відсутність повноцінної роботи «Суспільного», критичне недофінансування незалежного мовника.
Сказати, що нова влада зовсім не комунікує із журналістами, не можна. За останній рік Офіс президента провів два великих раунди спілкування із пресою: масштабний пресмарафон у жовтні минулого року та пресконференцію в травні вже поточного року з нагоди річниці обрання чинного президента України.
Загалом нова влада хоч і намагається із повагою ставитися до журналістської спільноти, втім із самого початку свого політичного домінування вважала за потрібне комунікувати із українцями напряму, без посередників у вигляді медіа. Численні відеозвернення та блоги – улюблений стиль спілкування з виборцями команди Володимира Зеленського.
Закон про медіа й «гібридна війна»
Вже найближчим часом медіаспільноту очікують суттєві зміни в їхній роботі. Насамперед вони стануть можливими завдяки ухваленню законопроекту «Про медіа в Україні», який внесе низку суттєвих змін до «правил гри» на медійному ринку.
Чи матиме Рада з питань свободи слова важелі впливу для захисту журналістів від тискуДорадчий орган при президенті України може пропонувати главі держави внести до Верховної ради зміни до законодавства щодо роботи та захисту ЗМІ.
Зокрема, документ посилює роль державного регулятора в низці питань: передусім контролю за контентом, який поширюється в ЗМІ. Готуючи документ до повторного внесення до першого читання, законотворці дещо послабили занадто авторитарні норми. Утім, новий закон може таки стати суттєвим знаряддям у руках держави для більш ретельного контролю за діяльністю деяких ЗМІ.
Документ уточнює перелік інформації, яку заборонять для поширення журналістами. Окремий розділ присвячений обмеженням, які пов'язані зі збройною агресією Росії проти України. Якщо дані порушення будуть виявлені, медіа та журналістам загрожуватимуть штрафи, а у випадку систематичного недотримання норм нового закону – й позбавлення ліцензії.
Важливо, що законопроект фактично забороняє ставати власниками ЗМІ в Україні громадянам Росії чи організаціям, які так чи інакше фінансуються з РФ. Крім того, важливий аспект: інформаційні сайти за бажанням можуть також отримати ліцензію ЗМІ. Щоправда, які саме з них скористаються цією опцією, поки що важко прогнозувати.
Правила життя «четвертої влади»
Усі ці законодавчі зміни мають унормувати правила життя медіаспільноти. Втім, багато питань так і залишаються «за дужками». Йдеться найперше про можливість впливу олігархів та власників ЗМІ на формування редакційної політики.
Законопроект про медіа: плюси та мінусиБлокувати сайти можна буде тільки за рішенням суду, керівництво Нацради обиратимуть за конкурсом, а політики не зможуть називатись журналістами.
А загалом, якщо говорити про етику та професійні стандарти, українська журналістика останніми роками демонструє не найкращі результати. З останніх кричущих випадків – зауваження від Моніторингової місії ООН з прав людини щодо журналістського сюжету про жертву катувань поліцейських у Кагарлику. Зокрема, у міжнародній організації нагадали про неприпустимість розголошування особистих даних постраждалих унаслідок сексуального насильства й тортур, адже в майбутньому це може мати негативний вплив на життя потерпілих.
З іншого боку, журналістська спільнота сама готова реагувати на порушення стандартів. Наприклад, нещодавно профільні громадські організації оголосили про запуск механізму скарг на неякісні журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти. Одна з вимог до заявників – вона не може бути анонімною.
Українські журналісти та ЗМІ, незважаючи на проблеми та ризики, залишаються впливовими агентами змін у суспільстві. Саме із цієї спільноти найчастіше з’являються потужні громадські діячі та навіть політики. В останні роки зросла кількість тих, хто вважає себе «новими ЗМІ» та сповідує зовсім інші принципи подачі інформації: зростає армія блогерів, колумністів, Телеграм-каналів лідерів думок. Нові технології змінили сам підхід до висвітлення та подачі інформації. Тож у зміненій реальності кожен із нас зараз є медіа. Про це не варто забувати ані журналістам, ані політикам, ані самим громадянам.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»