Свобода слова для людей, тролів, ботів і собак

Читать на русском
Сергій БережнийЖурналіст

Знаменитий програмний принцип «Мені огидна ваша точка зору, але я готовий померти за те, щоб ви могли її висловити» більше не актуальний. Помирати з даного приводу сьогодні немає не тільки жодної необхідності, але і сенсу. Завдяки інформаційній революції (інтернет, блог-платформи, соціальні мережі) і право, і повну можливість висловитися отримав буквально кожен. Включив смартфон, залогінився в твіттері, цвірінькнув пару раз про щось гаряче в сенсі новин – і ти вже на гребні слави, разом з 7 мільярдами точно таких же володарів дум.

За часів письменниці Евелін Холл, яка народила процитовану вище максиму, все було інакше. Сто з гаком років тому радіо ще не захопило світ, а телебачення було хоч і науковою, але все ж фантастикою. Переносником свободи слова в ті часи була тільки паперова преса, і для того, щоб в ній щось цвірінькати, потрібно було продемонструвати значно суттєвіші навички мислення і викладу своїх думок, ніж це необхідно користувачам твіттера в наші дні. Через ці підвищені вимоги свобода слова тоді виглядала для більшості, здатної читати пресу, але не здатної для неї писати, чимось на зразок жрецької посвяти.

Евелін Холл не випадково вклала процитовану фразу в уста Вольтера (вона писала його художню біографію і їй здалося забавним трохи осучаснити його занадто тривіальну, на її думку, максиму «думайте самі і дозволяйте думати й іншим»). Саме Вольтер був одним з тих, хто потужно розкрутив маховик Раціонального Століття, а вільна преса початку XX століття була вітрилом, яке призвичаїлося ловити тугий вітер цього століття і перетворювати його в соціальну динаміку. Памфлети часів повалення французької монархії завдяки винаходу ротаційного друку і тотальному поширенню грамотності еволюціонували в повноцінний демократичний інститут, який влучно охрестили «четвертою владою». І доступ до цієї «влади» в ті часи був солодкий і коштував багато чого.

Куди засунути законопроект Бородянського-Зеленського. Колонка Леоніда ШвецяНайпослідовнішим і єдино правильним результатом обговорення законопроекту Бородянського була б негайна відставка автора.

Але у преси епохи Раціонального Століття був органічний дефект, який виліз назовні ще сто років по тому, коли з'явилися соціальні мережі. Цим дефектом була опора на ту саму раціональність. На вагомий аргумент. На ясну логіку. На послідовність висновків. Правда, до певного моменту цей дефект вважався важливою перевагою, але ті часи пройшли, як тільки основною медіа-платформою замість газет стали соціальні мережі, готові замість аргументу і логіки із захопленням прийняти, підтримати і поширити практично анонімну репліку типу «що за пургу несе цей лисий».

З того моменту, коли такі репліки почали набирати тисячі лайків і ретвітів, стало до відрази ясно, що Раціональне Століття себе трагічно вичерпало, і що медіа стрімко переїхали в нове століття – в епоху мемів, демотиваторів і троллінгу. Класична журналістика (яку ніхто не відміняв, не приведи господи) відчула себе у важкій світоглядній кризі і стала виглядати в нових умовах такою ж маловживаною і архаїчною, як ньютонівська механіка на субсвітлових швидкостях. У нових умовах логічно вибудувану і ретельно викладену аналітичну концепцію можна було «вбити» єдиним коментом з «тролфейсом», який ні з чим не сперечався, а тому і сам був абсолютно незаперечний. Звернення до емоцій аудиторії медіа стало працювати на порядки краще, ніж звернення до її розуму, і на простому усвідомленні цього наглядового факту відбулися такі епохальні явища, як Трамп і Brexit. Коротке гасло тепер всюди било складний аргумент, а дуля виявилася блискуче ефективною проти розумування нобеліата, коли той раптом починав нести щось, з чим не була згодна ваша тусовка.

І над усім цим панував, пахнув і періодично нагадував про себе трубним покликом Принцип Свободи Слова, одна з найважливіших цінностей сучасного ліберального світоустрою.

Тільки тепер, після завершення Раціонального Століття, цей принцип вже не мав відношення до людини розумної як до базової для лібералізму суті. Він від цієї сутності звільнився. Свободу слова зажадали і запросто отримали її для себе (тим самим зробивши її майже марною для інших) аноніми, тролі та боти.

При цьому нова якість інформаційного середовища сформувала і нову якість самого принципу свободи слова. Користувачі отримали практично повну свободу публічного висловлювання, але, на відміну від колишніх дикунських часів, абсолютно не обтяжену відповідальністю за це публічне висловлювання.

Дивіться: засоби масової інформації зобов'язані (згідно з чинним законом) перевіряти факти, що повідомляються, і (за професійними журналістськими кодексами) стежити за поділом факту і думки, а також дотримуватися балансу, даючи читачеві можливість ознайомитися з альтернативними точками зору на кожну проблему або обставину. У той же час, скажімо, блогер все це робити не тільки не зобов'язаний (він все-таки не ЗМІ, які до нього питання), але при цьому і не скутий ні зобов'язаннями, ні навіть відповідальністю. Увага, риторичне питання: хто в підсумку виявиться зі здобиччю в цих нових медіа-джунглях – той, хто добровільно залишається в клітці, що обмежує його, – або той, хто вільно нишпорить в інформаційних заростях?

Законопроект про дезінформацію: за що передбачена кримінальна та адміністративна відповідальністьЗаконопроект про дезінформацію передбачає кримінальну та адміністративну відповідальність.

Наочний приклад. Коли Петру Порошенку на вильоті його президентства потрібно було передати суспільству ризикований в сенсі обґрунтування меседж, що скандал з Гладковським ніяк з ним не пов'язаний, і взагалі Гладковський бездоганно гладкий і пухнастий до надзвичайності, пресслужба Банкової не стала скликати ЗМІ на брифінг, а влаштувала пікнік для «своїх» блогерів. І блогери після пікніка масово постили селфі з Порохом, писали, що «скандал інспірований ворогами ПАП», що «обставини повідомляти не можна», але при цьому «вся ця історія виглядає зовсім не так, як здається». Пресслужбі було добре – вона відпрацювала для боса піар-акцію, не зробивши при цьому публічною ніяку чутливу для нього інформацію взагалі. Блогерам було добре – вони долучилися до Високого, після чого дали зрозуміти читачам, що їм є що повідомити, але їх просили поки цього не повідомляти. Публіка в черговий раз отримала приємне враження, що істина десь поруч, не дізнавшись при цьому взагалі нічого конкретного.

І, зверніть увагу, ніякої відчутної відповідальності – ні для джерела інформації, ні для того, хто інформацію транслював. Та й аудиторія, по суті, ніякого відповідального підходу ні від кого з них не чекає. Він їй просто не потрібен. Селфі ж були прикольні, чого ще чекати.

Так ось: фактичне розчинення відповідальності медіа – це та саме нова якість інформаційного середовища, з якою зараз доведеться навчитися існувати нашій інформаційній цивілізації. Заганяти цю нову середу в шаблони «старих медіа» так само безглуздо, як втискувати релятивістську фізику в ньютонівську механіку. Свобода слова мутувала необоротно, і нам доведеться шукати і створювати для цього принципу зовсім новий баланс прав і відповідальності.

Можливо, ця мутація змінить всю ліберальну доктрину цілком. Можливо, ліберальна доктрина виявиться більш стійкою, ніж зараз виглядає, і створить ефективні компенсатори. А можливо, що ми пройдемо через ще одну революційну зміну інформаційного середовища, після якої відповідальність за публічне висловлювання стане для кожного одночасно неминучою і природною, якою вона була для респектабельних новинних медіа за часів Епохи Розуму.

Так, і останнє – про свободу слова для собак. Після всього сказаного не бачу для цього жодних перешкод. Собаки як джерела інформації нічим не гірше завзятих тролей, серійних ботів, анонімних телеграм-каналів і російських пропагандистських смітників.

А також інших засобів масової інформації, на які ми заслуговуємо.

Сергій Бережний, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...