Чужі одежі. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Добрі українські люди, які славляться своїм сонячним характером і привітністю, щедро плеснули порцію концентрованої ненависті на Володимира й Олену Зеленських, які посміли сфотографуватися у вишиванках, а також на фірму-виробника, якій вистачило нахабства одягнути в патріотичний одяг перше подружжя багатостраждальної країни, що свято шанує свої вікові традиції. Ну а чого вони?!

В урбаністиці є таке явище, яке позначають терміном «Геттоїзація». Близькі за якоюсь ознакою люди починають селитися ближче один до одного, природний у цілому процес. Але настає якийсь момент, коли вже ніхто інший не може жити з ними поруч, надто вже однорідним стає середовище, що виштовхує інших, не таких. Вчора просто інші, які запросто здатні бути сусідами, стають чужими, чужі набувають ворожих рис, і краще їм тут «не шастати». Оскільки інші навколо – всі, відбувається відчуження й самоізоляція жителів самостворенного гетто. Знаходиться тисяча пояснень, чому потрібно триматися відокремлено й ключове, звичайно: тому що інші гірше.

Рік виконання обіцянок: Зеленський vs ПорошенкоЗа рік каденції Зеленський виконав 20 відсотків обіцянок, а Порошенко за такий самий період встиг реалізувати 21 відсоток зобов’язань.

У широкому сенсі геттоїзація трапляється і в інших сферах життя, а в політиці – часто-густо, тому що політика за визначенням є партійною: вона про групові інтереси. А де група, там її межі й ознаки, що дозволяють кордон відрізнити, не переплутати своїх з іншими. Якщо перестаратися, межа стає непереборною, міжгрупова співпраця – неможливою, дехто з інших перетворюються на ворогів.

Саме це сталося під час президентської кампанії, коли мобілізація націонал-патріотичного електорату під прапори головнокомандувача пройшла жорсткими кордонами, які максимально охопили своїх, але геть виключили інших, яких виявилося, ось дивно, набагато більше. Градус напруження передвиборчих пристрастей усередині власних кордонів був розігнаний до таких меж, що дах зірвало багатьом, а найвразливішим зриває досі. Про що, зокрема, свідчили ридання при прощанні з Порошенком на Банковій, а тепер – порушені ефіри партійних каналів і, нарешті, нинішній епізод із вишиванками Зеленських. І, схоже, ми присутні при утворенні нової внутрішньогрупової норми, коли свої орієнтуються за істерикою та синдромом Туретта.

Нічого здорового в цьому, звичайно, немає, будь-які гетто – головний біль суспільства, а агресивні – передусім, запитайте в парижан. І все-таки головними постраждалими є якраз ті, хто в цьому нездоровому середовищі постійно перебуває. Агресивність компенсує, але й видає рівень пережитого лузерства. І бог би з ними, фанатичними прихильниками одного політика, які до нудоти не переносять політика іншого. Їх можна й потрібно обходити іншою дорогою, як будь-яких людей, які втратили здатність регулювати рівень власної гучності.

Проблема в прагненні групи, високо схильної до геттоїзації, монополізувати тему українськості, вилучити її із загального цивільного вживання виключно для вживання внутрішнього. Велика Україна – окремо, справжня – окремо, і нікого до неї не підпускати. Це якийсь особливий, внутрішній сепаратизм, замішаний на снобізмі й почутті глибокої образи водночас. Як у всякому сепаратизмі, патріотизму у власному значенні цього слова в ньому, самі розумієте, немає. Зате є глибокий душевний біль споглядати чужинців у вишиванках.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...