Тотальна дерегуляція: чи можуть «нічний сторож» та «невидима рука ринку» вирішити всі наші проблеми

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

Відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс якось зазначив: «Ідеї економістів і політичних філософів – правильні вони чи ні – набагато впливовіші, ніж це зазвичай усвідомлюється. Насправді, крім них, навряд чи щось інше керує світом. Прагматики, які вірять у власну свободу від будь-яких інтелектуальних впливів, зазвичай виявляються рабами кількох покійних економістів». Причому, на жаль, дуже часто «прагматики» захоплюються тими чи іншими ідеями без усвідомлення конкретно-історичного контексту їхнього виникнення, силоміць перетягаючи погляди минулого у теперішнє.

Однією з таких ідей, народженою у добу Нового часу, є поняття «держави як нічного сторожа», що повинна якомога менше втручатися в соціально-економічні процеси, та пов'язане з нею поняття «невидимої руки ринку», яка, якщо їй не заважати, вирішить всі проблеми соціуму в найбільш ефективний спосіб. Простіше кажучи, чим менше держави, тим краще.

Як не дивно, але в Україні, яка повстала як результат «споконвічного прагнення Українського народу до власної держави», ці ідеї набули надзвичайного поширення та популярності.

Це сталося подекуди через звичку українців дивитися на державу як на щось зовнішне і вороже; подекуди через тяжкий спадок радянського соціалізму з його патерналізмом та етатизмом, які викликають напади ідіосинкразії в більшості самодостатніх людей, схильних покладатися лише на себе; подекуди через хибне перенесення відповідальності за всі наявні негаразди на державу, без усвідомлення того факту, що переважна більшість цих негараздів насправді причинена якраз слабкістю української держави, яка є лише ще одним з інструментів, які міцно тримає «невидима рука ринку»; подекуди через погану обізнаність українців про найкращі «західні» практики, які мають місце в цивілізованому світі, який спритні пропагандисти намагаються змалювати як місце цілковитого «Laissez-faire».

Як наслідок, надзвичайна популярність в Україні риторики про дерегуляцію як панацею, криву Лаффера, «приплив, який підіймає всі човни» та «атлантів, які мають розправити плечі», долаючи супротив «недолугих урядів», які лише гальмують поступ.

Проблема навіть не в тому, що такі погляди вже давно застаріли і не витримують ані раціональної критики, ані перевірки практикою – точніше, вони практично ніде не застосовуються так, як про це люблять розказувати прихильники подібних ідей в Україні.

Практично в жодній країні світу економічне диво не сталося зусиллями «невидимої руки ринку», натомість всюди до нього долучалася держава; ніде у світі «невидима рука ринку» не почала, керуючись гуманістичними ідеалами, будувати очисні споруди, всюди робити це змушувала держава; ніде у світі «невидима рука ринку» не створила системи соціального захисту чи дієвої системи охорони здоров'я – все це заслуга держави; ніде у світі «невидима рука ринку» не подолала корупції та організованої злочинності тощо.

Безумовно, вищенаведене не означає, що все те, що не зробила «невидима рука ринку», може зробити держава.

По-перше, робити все згадане вище не є безпосереднім завданням «невидимої руки ринку». А по-друге, на жаль, більшість держав значно менш успішні в досягненні своїх цілей, ніж «рука ринку» в досягненні своїх. Більше того, дуже часто держави стають інструментом, який міцно тримає «невидима рука ринку» та використовує для досягнення винятково своїх цілей, які далеко не завжди тотожні інтересам як суспільства загалом, так кожного його члена зокрема.

Парадоксально, але ефективність держави визначається тим, наскільки вона здатна контролювати «невидиму руку ринку». Втім, ця відносно проста істина досі недосяжна для усвідомлення талановитого українського народу.

Дуже кумедно спостерігати за шизофренічним розщепленням громадської думки, яка розривається між протилежними полюсами залежно від конкретної ситуації.

Пожежа в дитячому таборі чи в будинку для людей похилого віку змушує забути «прогресивну громадськість» про вимоги «дерегуляції» пожежної безпеки; масові отруєння шаурмою породжують зойки про необхідність посилення контролю за роботою вуличних фаст-фудів з боку санепідемстанцій чи ще когось; підробні медичні препарати в аптеках або препарати з ефектом плацебо погано узгоджуються з вимогою дерегуляції в цій сфері; спрощення процедури отримання дозволів на будівництво дисонує з вимогою захистити сквери й дитячі майданчики від свавілля забудовників; коли впаде багатоповерхівка, побудована з лайна та соломи, почнеться плач Ярославни за державними будівельними нормативами.

Звісно, всі проти податкової поліції чи СФР, «наїздів на бізнес» тощо, але водночас вимагають посилення боротьби проти ухиляння від сплати податків, ліквідацію податкових ям, припинення скрутки ПДВ та обігу фальшивих акцизних марок тощо.

Олег ДундаНародний депутат України
Дунда у передвиборчій програмі пообіцяв особисто внести до ВР законопроект про «Про дерегуляцію»Сказано 25 червня 2019 р.Статус обіцянки: У процесі

Безумовно, всі впевнені, що СБУ не повинна займатися економікою чи боротьбою проти корупції, але як бути з діяльністю господарювальних суб'єктів, які можуть фінансувати підривну, диверсійну чи терористичну діяльність? Хто має протидіяти відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом, чи тих, які можуть спрямовуватися на фінансування тероризму?

Коли банкрутіє черговий банк, лускає фінансова бульбашка чи падає фінансова піраміда, люди обурено висувають претензії до держави. Але варто державі зробити бодай мінімальні зусилля щодо встановлення якихось норм чи, борони боже, обмежень у тій чи іншій сфері соціальних відносин, як починається гвалт про «закручування гайок», наступ на права і свободи тощо.

Якщо «невидима рука ринку» всемогутня і чинить лише добро, тоді чому кожного разу, коли щось стається, ми апелюємо не до неї, а до держави?

Словом, як влучно зазначив один із класиків політичної думки: «перед тим, як винуватити уряд у тиранії, треба переконатися, чи він взагалі є».

На превеликий жаль, значна частина українців досі не усвідомила, що ті чи інші державні органи та ті чи інші регуляторні норми виникають для вирішення тих чи інших завдань та досягнення тих чи інших цілей, а завдання суспільства полягає у тому, щоб, по-перше, стежити за тим, наскільки ці завдання та цілі відповідають інтересам соціуму та його членів; а по-друге, контролювати ефективність роботи цих органів. І якщо той чи інший орган працює неефективно – себто не виконує тих функцій, які на нього покладені, то це не підстава його ліквідовувати, це підстава лише для того, щоб замислитися, як досягнути ефективності.

Інакше, можна непомітно дійти й до ліквідації того, що стало результатом «споконвічного прагнення Українського народу до власної держави», звільнивши немічного «нічного сторожа», який все одно ні на що вже не впливатиме під орудою всемогутньої «руки ринку».

Валентин Гладких, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.