Оборонна сфера надзвичайно чутлива, особливо зараз, в умовах російсько-української війни. Україна – серйозний конкурент для Російської Федерації, бо протягом десятиріч ці дві країни мали спільну традицію виготовлення зброї, та їхні ВПК були тісно пов’язані між собою. Але що ми знаємо про сучасні процеси на ринку міжнародної торгівлі зброєю та військовим транспортом? Подібна інформація часто доноситься через призму корупційних скандалів. При цьому в об’єктиви камер потрапляють далеко не всі учасники процесів із грифом «цілком таємно». Саме роль цих тіньових учасників ми вирішили дослідити.
Деякі особливості методів роботи російських спецслужб у нинішніх умовах нам погодилися розповісти вузькопрофільні спеціалісти та співробітники правоохоронних органів виключно на умовах анонімності. Ми змінили усі імена і не будемо вказувати навіть назв установ, в яких вони працюють. Вони ризикують не лише посадою, а й власним життям.
Публічні та приховані агенти спецслужб
Допомогти або завадити підписати міжнародний оборонний контракт вартістю близько сотні мільйонів доларів може кожен із нас. Для цього потрібно мати лише бажання та вільний час. Таких добровольців – потенційних агентів спецслужб – співробітники Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації шукають навіть у соцмережах. Для цього вони створюють відкриті профілі, де прямо вказують своє звання та місце роботи.
«Як людина з вулиці може знайти співробітника Головного розвідувального управління Міноборони чи Служби зовнішньої розвідки? Звичайно, через соцмережі, – пояснює логіку такого методу пошуку джерел інформації офіцер воєнного відомства Олег В. – Тут він може прямо в особисті повідомлення написати співробітнику правоохоронного органу: «Завжди мріяв бути агентом ГРУ. Чим я можу бути корисний?». Потім агента перевіряють і залучають. Росіяни зазвичай залучають усіх і використовують у певний момент».
Ми перевірили: за бажанням у соцмережах дійсно можна з легкістю знайти співробітників і військової (ГРУ), і цивільної (СЗР) розвідки. Наприклад, Валерій Коваль на своїй сторінці «Вконтакте» публікує фото із військової служби, починаючи з 2011 року.
Воєнний пенсіонер Андрій Литвинов пише, що працював у ФСБ та СЗР, і залишає на своїй сторінці навіть мобільний номер телефону. А полковник СЗР Сергій Шорохов не соромиться публікувати свої фото в плавках та під час відпочинку із пляшкою пива в руках.
Проаналізувавши тисячі листів російських офіцерів у «Вконтакте», ми побачили, що вони не витрачають часу даремно. Наприклад, російський боєць спецназу Головного розвідувального управління РФ Артем, навіть воюючи в Чечні, вербував нових агентів. До речі, зараз у нього кілька тисяч друзів, у тому числі з України – актори, працівники радіо, блогери...
А Марія Коледа намагається публічно не «світити» свою роботу на російські спецслужби. У своєму листуванні з іншими оперативними співробітниками вона розповіла, як мріяла постріляти зі справжньої гвинтівки, будучи студенткою Коледжу автоматизації та інформаційних технологій №20 у Москві. Ентузіазм дівчини дав свої результати: зараз вона служить у військовій розвідці, а публічно відома як співробітник «Міністерства іноземних справ Донецької народної республіки».
Але усі ці люди – всього лише маріонетки в руках цілої команди спеціалістів спецслужб.
«Розвідувальні операції не проводяться однією людиною, – розповідає досвідчений оперативник Сергій Н. – Це колективна праця фахівців, які залучені до процесу здійснення таємної операції. Оперативний співробітник визначає місця циркуляції інформації. Розробляється план здобування інформації, можливості покупки джерел або втілення підготовлених агентів чи «нелегалів» (агентів, які працюють під вигаданими іменами на ворожій території). Щоразу визначається, яка інформація і в якому об'ємі потрібна. Як часто вона треба – раз на тиждень, раз на день або щогодинно. А якщо в режимі реального часу, тоді використовується наружка і прослушка».
Організацією таємних операцій на міжнародному ринку торгівлі зброєю та предметами військового призначення в Російській Федерації займаються два органи: Служба зовнішньої розвідки та Управління військової розвідки Генерального штабу Міноборони.
Цивільні фахівці працюють в якості дипломатів, журналістів, бізнесменів, співробітників гуманітарних та благодійних фондів. Військові фахівці також можуть бути військовими аташе та удаваними бізнесменами, але вони набагато частіше використовують так званих «нелегалів»: офіцерів спецслужб, які роками живуть на ворожій території в умовах глибокого легендування – під чужим іменем та з вигаданою біографією.
Такі агенти – неперевершені натреновані актори та за потреби здатні без проблем пройти «детектор брехні» під час конкурсу на посаду, скажімо, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства закордонних справ або в ДК «Укроборонпром».
Увійшовши в роль, усі ці таємні агенти полюють на людей, які мають доступ до носія таємної інформації або когось із його оточення.
Методи вербовки
Спецслужбам цікаво все – від ситуації на підприємстві до бойових характеристик вітчизняних військових літаків. Щоб переконати людину зрадити Батьківщину, РФ не шкодує для агентів грошей. Наприклад, завербований у Запоріжжі працівник оборонного підприємства ДК «Укроборонпром» щоразу під час передачі розвідданих отримував 400-2000 доларів винагороди. Утім, як показує практика, щоб отримати цінного агента в мілітарному органі, спецслужби не гребують шантажем та погрозами.
«У всьому світі набереться щонайбільше дві сотні експертів, які добре розбираються, наприклад, в особливостях будови конкретної моделі військового літака. А в деяких галузях рахунок взагалі йде на десятки. Агенти підходять до такого експерта й кажуть: «Чув, що ваш колега загинув у ДТП… А це не просто так», – пояснює офіцер оборонного відомства Віталій І. – Покупців вбивають, щоб інших покупців залякати, і вони купували в того, в кого треба. Через агентуру доводять інформацію до тих покупців, які продемонстрували цікавість до українських товарів і хотіли їх купити».
Під час міжнародних виставок та технічних показових демонстрацій українських виробів російські розвідники роблять все для того, щоб дискредитувати ці вироби та їх розробників. «Правильні» характеристики та коментарі публічно озвучують запрошені на виставку проплачені експерти.
Українські розвідники кажуть, що останнім часом із підкупом у росіян трохи скрутнувато (грошей виділяють менше), тому використовуються більш дешеві способи здійснення тиску. Грають на простих людських відчуттях, в основному залякують.
«Можна погрожувати вбивством членів родини. Через агентурну мережу, звичайно. Бо спецслужби завжди діють опосередковано через агентуру – журналістів, бізнесменів, експертів, посадовців посольств. Вони приховують свої дії, щоб вони були більш ефективними», – пояснює експерт у сфері контррозвідувальних операцій Андрій К.
Методи тиску на ключових осіб держави доступно описані в листі Михайла Мамонова, який у момент написання листа був помічником Владислава Суркова – радника президента РФ Володимира Путіна.
Якщо ж не діють цькування та погрози, використовують замовні вбивства, які маскуються під нещасні випадки. Вбивають експертів військової галузі, розробників виробів і навіть потенційних покупців.
Таємний посередник
За таких непростих умов після чотирьох років переговорів у 2009 році Україна підписала з Індією контракт на модернізацію сотні індійських літаків АН-32 вартістю близько 400 мільйонів доларів.
Підписувати міжнародні контракти на ремонт військової техніки може єдина в Україні структура – ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», яка входить до складу державного концерну «Укроборонпром». Тоді контракт підписував директор «Спецтехноекспорту» Ігор Гладуш, а з боку Індії – міністр оборони Аракапарамбіл Курієн Ентоні.
Але на жодній світлині українсько-індійських делегацій неможливо знайти Майкла Феріса – засновника компанії Global Marketing SP LTD, яка отримала 20% суми контракту «за сприяння в його підписанні та виконанні». Цей загадковий чоловік ніколи не виступав на публіці та не є відомим бізнесменом або дипломатом. Відомо лише, що він є індусом за національністю, має офшорну кіпрську компанію та одружений із жінкою зі слов’янським іменем Світлана Доброчасова.
Що ж такого неймовірного зробив агент, щоб укласти із «Спецтехноекспортом» договір про послуги вартістю 400 мільйонів доларів (20%=80 мільйонів доларів)?
У нашій редакції є копія договору, який був підписаний між ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та компанією із Об’єднаних Арабських Еміратів Global Marketing SP LTD у квітні 2009 року. У цьому документі детально прописані обов’язки агента: ведення переговорів, забезпечення своєчасної виплати платежів, переклад документів, сприяння організації виставок, інформування про законодавство Індії, звичаї та практику застосування законодавства, що мають значення для виконання контрактів тощо.
Утім, офіційно індійська сторона заперечує, мовляв, жодні агенти не допомагали укладати контракт на модернізацію 105-ти АН-32, і всі перемовини велися виключно між урядовцями. Воно й не дивно – закони Індії прямо забороняють участь консультантів та агентів під час укладення таких контрактів.
Натомість, Ігор Гладуш стверджує, що агент таки допомагав укладати контракт з Індією. Але як він з ним познайомився, згадати не може: «У період з 2005-го до 2014 року я періодично спілкувався із представником компанії Global Marketing SP FZE LTD Раджан Маду. З ним я познайомився приблизно в 2004-2005 роках, за яких обставин – не пам'ятаю. Представники даної компанії надавали консультаційні послуги, які виражалися в лобіюванні інтересів «Спецтехноекспорту», організації зустрічей з представниками Військово-повітряних сил Індії, консультуванні щодо укладання відповідних документів та тактиці проведення переговорів з інозамовником...».
Наступники Ігоря Гладуша на посту керівника «Спецтехноекспорту» – Владислав Бельбас та Павло Барбул – говорять те саме: «Агент був, і свої зобов’язання виконував у повному обсязі».
Але, схоже, керівництво «Спецтехноекспорту» щось недоговорює...
Корупційні 20%
Про реальні правила гри на ринку торгівлі товарами оборонного значення прекрасно знають українські розвідники. Навіть на офіційному сайті Служби зовнішньої розвідки прямо йдеться про те, що одним із її основних завдань є «сприяння спеціальними заходами здійсненню державної політики України у військово-технічній сфері».
«Насправді не «Укроборонпром» знаходить контракти, а СЗР та торгові представники посольств та представницьких місій, – розповідає Олексій, співробітник компетентного правоохоронного органу. – Ця інформація не публічна, але так працюють усі розвідки світу. У складі СЗР є управління, яке займається супроводженням міжнародних військових контрактів. Називають такі підрозділи «золотими управліннями», за можливість очолити їх хоча б на рік або на два іде шалена боротьба. На жаль, і там є корупційна складова – начальник управління вимагає у своїх підлеглих офіцерів грошей за сприяння у контрактах».
Водночас участь агента (який, по суті, майже нічого не робить) також є невід’ємною умовою підписання міжнародних контрактів. Про це у відповідь на запит НАБУ повідомила Служба зовнішньої розвідки України: «Висока корумпованість осіб, які залучені до ухвалення рішень у сфері ВСТ (військово-технічного співробітництва – ред.), спонукає переважну більшість компаній, які працюють інтересах Міністерства оборони Республіки Індія, активно залучати консультантів чи агентів, але, як правило, за іншими підставами ніж забезпечення укладання певного контракту. При чому в окремих випадках індійська сторона навіть сама пропонує власних довірених осіб. З метою уникнення звинувачень консультантів Республіки Індія в корупційній діяльності у сфері військово-технічного співробітництва, факти їхньої взаємодії з постачальниками зберігаються сторонами контракту в суворій таємниці».
«Агенти потрібні виключно для того, щоб високопосадовці заробляли на таких контрактах гроші. Ця схема працює не лише в Україні. Вона користується попитом у всьому світі, – пояснило причину залучення агентів у міжнародні оборонні контракти джерело в компетентних правоохоронних органах. – І якби «Спецтехноекспорт» принципово відмовився від залучення агента, керівництво Індії розпиляло б свої літаки на металолом, і підписало аналогічний контракт, скажімо, із США. Бо як тільки-но йдеться про шалені суми, всі забувають про демократію».
Про темний бік ведення переговорів закономірно не хоче говорити жодна із сторін. Вочевидь, у 2009 році керівництво «Спецтехноекспорту» поставили перед непростим вибором: підписати контракт вартістю 400 мільйонів доларів і віддати 20% суми агенту (ризикуючи нарватися на міжнародний скандал), або не отримати жодної копійки (і залишити своє оборонне підприємство без роботи).
І «Спецтехноекспорт» вирішив укласти контракт з Індією.
Україна – поле бою російських шпигунів
По своїй суті, військові розвідники – це кримінальні злочинці в погонах, які і перебувають під контролем. Їхня робота – вбивати, грабувати і влаштовувати терористичні акти на благо Батьківщини.
«На організацію ефективної шпигунської мережі потрібно 5-6 років. Але Путін не створює нові мережі, він в основному використовує мережі, які залишилися з часів СРСР, – розповідає Олег С., досвідчений спеціаліст в області контррозвідувальних операцій. – Україна розглядалась Генштабом МО СРСР як територія потенційно небезпечна для окупації, тому тут було розгорнуто широченну законспіровану мережу фахівців («своїх людей», які глибоко законспіровані в інститутах, заводах, конструкторських бюро) та технічних опорних баз (таємних місць зберігання зброї, вибухівки, отруйних речовин, а також матеріалів та інструментів для автономного виживання)».
Щоб активізувати законсервовану мережу розвідників, керівництву РФ потрібно було лише підняти своїх архівних військових офіцерів, які перебувають на підписці про співробітництво з ГУР або СЗР і живуть в Україні.
«До речі, у нас цих архівів немає, вони всі залишилися в Москві. А той архів, що був у Службі безпеки України, успішно спалений прямісінько у дворі відомства частково в 1991-му, частково – в 2004-му і 2014-му роках», – додає Олег С.
Усі ці обставини послужили причиною, чому до початку російсько-української війни силові відомства України були комфортним середовищем для успішної роботи іноземних агентів. Звісно, що за часів президентства Віктора Януковича ключові військові державні посади обіймали громадяни Російської Федерації.
Наприклад, росіянин Дмитро Саламатін отримав українське громадянство лише в 2004 році. Попри це, у 2010 році він очолював Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення («Укрспецекспорт»), а в 2011 році очолив «Укроборонпром». З лютого до грудня 2012 року Саламатін був міністром оборони України, а потім – радником Януковича.
І закономірно, що під час подій Євромайдану він зник з України та переховується від слідства.
А найгірше те, що далеко не всі учасники російської розвідувальної мережі повторили долю Саламатіна.
«У Службі безпеки президента працювали самі москалі, СБУшна «Альфа» мала ціле управління із росіян. Навіть у СЗР досі є управління, де працюють росіяни – офіцери СЗР РФ. Завдання цього управління – невідоме. Вони кажуть, що з території України використовують, наприклад, боротьбу із тероризмом і забезпечення миру та безпеки, нерозповсюдження ядерної зброї. Але це лише легенда. Операція прикриття», – розповідає наше джерело в компетентних правоохоронних органах Денис К.
Підбиваючи підсумки 2019 року, у СБУ відзвітувалися: «У межах контррозвідувального забезпечення військово-технічного співробітництва та експортного контролю розпочато 51 кримінальне провадження, 22 особи засуджено за порушення правил здійснення міжнародних передач».
Але оцінювати якість проведеної роботи кількістю порушених кримінальних проваджень неправильно. Адже успішна контррозвідувальна операція – та, під час якої шпигуна вдається переманити на свій бік, тобто перевербувати. Потім за допомогою перевербованого агента дезінформувати ворога у своїх цілях, або щонайменше витиснути максимум інформації зі шпигуна. Скільки таких операцій провела СБУ протягом року – невідомо, бо ця інформація засекречена.
Скандал для дискредитації українських товарів
У лютому 2014 року Індія підписала з Україною ще один контракт на відновлення й ремонт авіатехніки. Це бурхливо обговорювали у Кремлі. На електронній пошті помічника президента РФ Владислава Суркова (яку у 2016 році зламали українські хакери) ми знайшли моніторинговий звіт щодо виконання контракту з ремонту індійських АН-32. У ньому з досадою зазначалося про успіхи України та її плани ремонтувати не лише літаки, а й вертольоти.
Росія не могла упустити шанс завадити великим планам України. 10 листопада 2014 року мав відбутися другий етап спільних російсько-індійських навчань «Авіаіндра-2014». А це ще одна можливість для РФ плідно поспілкуватися про те, які літаки кращі – українські чи російські.
І саме цієї миті в історії виконання контракту про ремонт індійських АНів відбувся карколомний поворот.
5 листопада 2014 року директор «Спецтехноекспорту» Ігор Гладуш підписав угоду із новим агентом – китайською компанією Global Consultants & Services SA Limited. Формальною підставою для заміни агента було те, що Global Marketing SP LTD письмово не повідомив про «результати наданих ним послуг».
«Ця компанія не має відношення до ринку Індії та не здатна надавати відповідні агентські послуги та виконувати роботи щодо сприяння в укладенні та виконанні зовнішньоекономічних контрактів із резидентами Індії», – аргументував своє рішення Ігор Єросов, який у момент розірвання договору виконував обов'язки директора «Спецтехноекспорту».
Отже, за логікою Ігоря Єросова, «не здатну надавати агентські послуги» компанію вирішили замінити на більш професійну?
Засновником китайської компанії Global Consultants & Services SA Limited виявився громадянин Індії Паван Кхабар. За його словами, саме він став ініціатором підписання контрактів між Україною та Індією: «У 1999 році я (!) був ініціатором налагодження співпраці між Україною та Індією, яка до цього не велася протягом п'яти років у сфері військово-промислового співробітництва».
Нагадаємо, що реальним пошуком контрактів військового характеру займається Служба зовнішньої розвідки.
Попри це, Паван Кхабар заявив, що в 2014 році саме завдяки зусиллям його компанії «Спецтехноекспорт» підписав контракт між Україною та Індією вартістю 47 мільйонів доларів. Утім, за його словами, «Спецтехноекспорт» так і не сплатив на користь Global Consultants & Services SA Limited прописану в договорі 20% від суми контракту.
Оминувши можливість звернутися із позовом до суду, 18 грудня 2017 року Кхабар пішов до Національного антикорупційного бюро. Отримавши заяву індуса, через два дні детектив Дмитро Литвиненко зареєстрував кримінальне провадження №52017000000000889.
Зібравши всі свідчення докупи, слідство трактувало злочин так: протягом 2015-2016 років відбувалася розтрата державних коштів посадовими особами ДП «Спецтехноекспорт» в особливо великих розмірах на користь компанії Global Marketing SP LTD – агента, який весь цей час отримував свої 20% винагороди.
Гучне досудове розслідування завершилося блискавично швидко. У березні 2018-го підозру в службовому підробленні та розтраті майна в особливо великих розмірах було оголошено п’ятьом співробітникам «Спецтехноекспорту»:
Павлу Барбулу – директору ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» (був на посаді з грудня 2014-го до 25 червня 2018 року);
Владиславу Бельбасу – директору ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» (був на посаді з 5 липня 2018-го до 31 жовтня 2019 року);
Володимиру Муцинову – заступнику директора ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»;
Тимофію Романюку – директору Департаменту контрактів №1 ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»;
Денису Панасенку – заступнику директора Департаменту контрактів №1 ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт».
І зараз справа – уже на розгляді у Вищому антикорупційному суді.
Родина паперових авіаторів
Познайомимося із Паваном Кхабаром та його бізнесом ближче. Не кожна компанія може похизуватися участю в міжнародних контрактах на десятки мільйонів доларів. Але ні Google, ні офіційний реєстр компаній Гонконгу нічого не знають про діяльність Global Consultants & Services SA Limited.
Не лише ми не могли знайти дані про компанію Павана Кхабара. У 2017 році тодішній керівник ДП «Спецтехноекспорт» Павло Барбул також цікавився походженням цієї китайської фірми. І у відповідь на його запит поштовий оператор «ДХЛ Інтернешнл» відповів: «За вказаною адресою такої компанії там ніколи не було, номер телефону, зазначений в договорі, також не є дійсним».
Тобто компанія, яка начебто допомагала Україні укласти багатомільйонний контракт з Індією, існує лише на папері.
Йдемо далі. Паван Кхабар живе в Україні з 1992 року, тут він одружився та виховує двох дітей. Якщо вірити даним держреєстру, його дружина – Олена Кхабар – також є серйозною бізнесвумен у сфері авіабудування. Вона є засновницею двох компаній – ТОВ «Авіатекнікс» та ТОВ «Анавіа сервіс», які спеціалізуються на ремонті та технічному обслуговуванні літальних та космічних апаратів.
Син подружжя також вирішив стати фахівцем у сфері авіабудування. Зараз він вивчає аерокосмічну інженерію у Великій Британії (вартість одного року навчання – 11,4 тисячі доларів).
Обидві компанії Олени Кхабар зареєстровані у Києві, але за адресою прописки ми їх не знайшли. Олена проігнорувала наші запитання про те, чи може її компанія допомогти відремонтувати літак та космічний апарат. Воно й не дивно – реальних замовлень такого типу вона не отримувала.
Єдиним активним бізнесом Олени Кхабар виявилася… балетна студія «Аврора», співзасновницею якої є артистка балету Національної філармонії України Ірина Мельничук.
Море брехні
Багатомільйонний українсько-індійський контракт на модернізацію АН-32 йшов у розріз із планами Російської Федерації. Ще у 2000 році Індія вела переговори із Росією про спільне створення транспортного літака Іл-214Т, щоб замінити ними старенькі українські АН-32. Але далі проєкту справа не пішла, хоча спроби його отримати тривали до 2012 року.
Так само безуспішно закінчилася ще одна спроба Росії замінити АН-32 новим багатоцільовим транспортим літаком. Цей контракт оцінювали в 8-10 мільярдів доларів.
Тому ще з початку підписання українсько-індійського контракту на модернізацію АН-32 російський медіапростір просто вирує публікаціями, (як ця і ця), мета яких – переконати в тому, що Індії слід замінити «ненадійні» українські АН-32 на «висококласні» літаки виробництва РФ. Інформаційні війни розгортаються й на теренах Індії – у тамтешніх медіа (наприклад, тут і тут) регулярно з’являються статті проросійського спрямування.
Для нової хвилі негативу використовується найменший привід. Наприклад, однієї аварії літака АН-32 вистачило для того, щоб тижнями тиражувати в медіа мем про «труну, що літає». При цьому журналісти забули (?) вказати в статті, що зниклий літак не проходив модернізацію в Україні.
А кримінальна справа про участь керівництва «Спецтехноекспорту» у розкраданні коштів – ідеальна підстава для нищівної критики українсько-індійського співробітництва. І поки слідство роками (!) збирає докази, а суд встановлює, чи був вчинений злочин, – можна довго і пристрасно фантазувати на тему ненадійності України як партнера у військово-технічному співробітництві (як тут, тут , тут і тут).
Адже поки Росія роками не може підписати новий контракт, тривають переговори між Україною та Індією уже щодо постачання нового транспортного АН-132D вантажопідйомністю 9,2 тони.
Утім, не лише Росія працювала над підривом міжнародного іміджу України.
Перед тим, як піти до НАБУ, Паван Кхабар відкрито шантажував керівництво «Спецтехноекспорту», намагаючись дати хабара в обмін на підписання контракту на агентські послуги. А після відмови пригрозив звернутися до правоохоронних органів Індії та влаштувати міжнародний скандал, якщо йому не виплатять 2,2 мільйони доларів за начебто надані послуги консультанта.
Усі дії індуса зафіксував Департамент контррозвідки Служби безпеки України, і заборонив Кхабару в’їзд на територію України на один рік.
Офіційною підставою для такої заборони стало «втручання вказаного іноземця у діяльність українських підприємств – спецекспортерів, їх дискредитацію в рамках військово-технічного співробітництва, що завдає шкоди національним інтересам України». Йшлося про співучасть у цій операції російських спецслужб.
Утім, у квітні 2018 року суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Марина Бояринцева скасувала постанову СБУ за формальними ознаками. Мовляв, українські спецслужби не дуже переконливо доводять російський слід у цій історії.
«Вочевидь, суддя отримала гарантії, що їй нічого не буде, якщо вона таке рішення ухвалить. Можливо, Паван – подвійний агент. Тобто його використовують і російські, і українські спецслужби, – пояснює оперативний співробітник Сергій. – Бо уява у контррозвідників працює прекрасно. Контррозвідка завжди мстить тим, хто їм вставляє палки в колеса. Тому ніхто не ризикує з ними зв'язуватися. Наприклад, судді колеса можна порізати – і людина подумає двічі, чи робити таке западло знову. Або сірники в замочну скважину запхнуть. Відтак за місяць можна довести людину до сказу».
Нагадаємо, Служба зовнішньої розвідки України ще до початку розслідування НАБУ знала про те, що «Спецтехноекспорт» залучив агента, але не ініціювала порушення кримінальної справи, бо, звісно, розуміла, що це може нашкодити національним інтересам України.
Водночас погрози Павана Кхабара влаштувати міжнародний скандал та дискредитувати Україну не були голослівними.
Отже, він порушив закон, який говорить про те, що до державної таємниці належить інформація «про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України» та «про досудове розслідування та судочинство з питань, зазначених у цій статті сфер».
Ба більше, про деталі цього досудового розслідування НАБУ розповідало максимально відкрито, і матеріали справи не були засекречені і в Єдиному реєстрі судових рішень. Закономірно, що потім про це почали писати і українські, і індійські, і російські ЗМІ. Згодом Міноборони Індії мусило виправдовуватися та заперечувати свою участь у корупційному скандалі.
І Паван Кхабар, і детективи НАБУ, мабуть, забули, що за розголошення державної таємниці (стаття 328 Кримінального Кодексу України) передбачає позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Сміливість Павана Кхабара можна зрозуміти: оскільки слідство не вивчало факт надання ним послуг для «Спецтехноекспорту», згодом він може через суд вимагати близько 10 мільйонів доларів «за сприяння в укладанні контракту» між Україною та Індією у 2014 році. І новий скандал обов’язково стане в пригоді Російській Федерації. Адже контракт України з Індією продовжує діяти.
Любов Величко, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»