Усе-таки історія з пошуком прем'єра при живому прем'єрі чудесна, з якого боку не подивись. Щадити почуття глав уряду в нас не прийнято, досить згадати тролінг Яценюка білбордами «Кролику, біжи!» у виконанні Юрія Луценка, чемпіона з доморощеної політичної дотепності і, здавалося, товариша по команді. Льошу Гончарука, таке враження, взагалі нікому не шкода, хай краще спасибі скаже, ботан, за унікальний рядок у трудовій біографії. І все одно якось незручно виходить.
Окреме питання, що в парламентсько-президентській республіці логічно, якщо уряд очолює лідер найпопулярнішої політичної сили і потім за довіру віддувається, але що робити, якщо сила одна і лідер один, і він у президентському кріслі. А інших лідерів у «Слуги народу» немає. Є ще напівлідер Дмитро Разумков, але той взяв на себе парламент. Хто такий Олександр Корнієнко, вам не розповість ніхто за межами політичної тусовки, але і там не кожен відразу згадає. Арахамію всерйоз не сприймає навіть Давид Браун. Найважливіша позиція – керівництво країною, мінус президентський військово-дипломатичний напрямок – залишається незаповненим. Або заповненим ніби ненасправді.
У мережі обговорюють чутки про призначення Тігіпка прем'єр-міністромСергій Тігіпко може стати прем'єр-міністром замість Олексія Гончарука. Слово і Діло подивилося, як на цю інформацію реагують у соцмережах.
Те, що уряд Гончарука десь якось справляється, і нічого не летить шкереберть, це теж важливий результат. Система так-сяк налагоджена, і щоб покласти її, потрібно спеціально і довго постаратися. Спеціально ніхто не намагається, про довго навіть не йдеться, і нічого страшного не відбувається. Як на прямій безлюдній трасі нестрашно довірити кермо підлітку. Але якщо йдеться про справжню гонку, де успіх залежить як від професіоналізму, так і від готовності серйозно ризикувати, тут і не кожен досвідчений водій впорається.
Недосвідченому Зеленському не можна ще й на цю ключову позицію ставити керівника понарошку. Якщо щось і може зміцнити його лідерський авторитет, так це тільки зухвала урядова команда, яка здатна показувати, що може не тільки кермо потримати. Так, від Зеленського і його людей очікували цирку і фокусів: одні, щоб поаплодувати нестандартним рішенням, інші, щоб свиснути і хайпонути трешу й угару, але те, що відбувається, поки просто сумно, і емоції прихильники і противники вичавлюють із себе ледь не силою. Надзвичайному кандидату, який став надзвичайним, незвичайним президентом у надзвичайних умовах протипоказано бути пересічним. Так само і главі уряду, який прийде працювати із Зеленським, потрібно володіти не прем'єрським лоском і гучним командним голосом, а відшкодувати все те, чого самому президенту бракує, і розвинути все те, чого в того з надлишком.
Володимир Зеленський – авантюрист у найбільш звичайному значенні цього слова. Його похід у владу – одна велика пригода. Але разом із ним пригоду тепер переживає і країна, яка вибрала його, а також ті, хто був категорично проти такого вибору. Зробити цю авантюру не тільки такою, що запам'ятовується, але ще й корисною для України можуть лише правильні люди, які опиняться біля нього. Добре, що він їх шукає. Погано, що шукає не там. Страшно, якщо виявиться, що їх немає взагалі.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»