Інші або такі ж? Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

«Ну що там, рейтинги знижуються?» – це питання звучить або з надією, або з побоюванням, залежно від позиції того, хто запитує. Про кого запитують, питання не виникає. Власне, оскільки питати більше немає про кого, сенс виміру рейтингу значною мірою втрачається. Яка різниця, з якою швидкістю ти біжиш, якщо на дистанції більше нікого немає?

Рейтинги, однак, усе-таки потроху знижуються, що цілком очікувано. Більш прикро для влади, про яку досі говорять «нова», що зростає кількість людей, які в ній нічого нового не бачать. Як з'ясував Центр імені тата Разумкова, 43% українців досі вважають, що нинішні краще за попередніх. Місяць тому таких було на п'ять відсотків більше. На три відсотки, до 30%, збільшилася кількість тих, хто не бачить різниці між колишньою владою і тими, хто її змінив. 12%, на чотири відсотки більше, ніж у жовтні, впевнені, що ці гірше.

Гірше – добре, всім не сподобаєшся, але «такі ж» – це просто «удар під дих» для тих, хто з глибоким презирством ставиться до попередників. З іншого боку, в якомусь сенсі комплімент.

Рейтинги довіри до президентів УкраїниУ Володимира Зеленського та українців досі медовий місяць, його рівень довіри хоч і знизився, але не набагато. Дивимося, як було в інших президентів.

Було багато і справедливо сказано про те, наскільки Володимир Зеленський і його люди не готові керувати державою, не володіють для цього необхідним досвідом та знаннями. Заява про те, що вони такі ж, як попередні, визнає в них не менші таланти і здібності, ніж у попередників, чиї таланти і здібності, щоправда, призвели до того, що на зміну цим досвідченим і впевненим державникам прийшов Зеленський.

Минули перші вибори, другі, ми пів року живемо без Порошенка і три місяці без Парубія і Гройсмана, але високий рівень суспільної тривожності залишається: питання про владу, як і раніше, не вирішено. Воно зовсім не зводиться до того, хто який кабінет займає на Банковій або Грушевського.

Питання про владу для України – це питання про те, чи залишиться вона заповідником «совкового» жлобства. І якщо так, тоді війна з Росією перетворюється з благородної визвольної, що вириває країну з полону азіатчини, у боротьбу жлобських проєктів-конкурентів, київського і московського, м'якше і жорсткіше. Тужлива перспектива подальшого з'ясування відносин на цій лінії багатьох змусить махнути на країну рукою, наймобільніших виштовхне в еміграцію. І яка тоді різниця, чи втримається черговий президент, верховний жлоб, у своєму кріслі або поступиться його іншому жлобу.

Іншими словами, команді Зеленського, людям випадковим, але зухвалим, щоб зарекомендувати себе «іншою владою», слід рішуче взятися за завдання, про які зовсім невідомо, чи можна їх вирішити в принципі навіть неіснуючій «команді мрії». Жодній пострадянській країні, якщо винести за дужки держави Балтії, не вдалося побудувати повноцінну демократію з потужним цивільним сектором і створити динамічну ринкову економіку. Нікому не вдалося скинути з себе руку «старшого брата», навіть якщо не доходило до стрілянини. Скрізь, де можна щось отримати за громадський рахунок, колишній радянський народ і його нащадки виявляють вузьколобу корисливість, а будучи відсунутими від корита, принижено жебракують у присунутих. Революція Гідності прекрасно позначила громадянську якість, якої категорично не вистачає в межреволюційний період, але дефіцит гідності так і не заповнений.

Всі ці проблеми настільки переплетені і взаємозалежні, що годі й сподіватися вирішити якусь із них, не зачіпаючи інші. Щоб по-справжньому щось змінити, потрібно валити стіни і розширювати віконні та дверні прорізи, а не змахувати павутиння в кутку. Намір не зупинятися перед стінами, який висловлюється постійно і недвозначно, і став б свідченням того, що в Україні, нарешті, з'явилася реальна влада.

Сьогодні одна стара стіна, заборона на продаж землі, захиталася, але цього поки мало, як мало свідчень того, що прийде черга інших стін. Реверанс з референдумом говорить про невпевненість і спробу розшаркатися перед незадоволеними. А незадоволених, якщо все робити по-справжньому, має бути дуже багато. Поки Зеленський до цієї думки не звик, говорити про те, що він міцно взяв владу, не доводиться. Справляти на всіх приємне враження і змінювати країну – різні цілі, потрібно вибирати.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...