Два порядки денних. Колонка Віктора Трегубова

Читать на русском
Віктор Трегубовжурналіст, блогер

В українській - і не тільки - демократії є одна критичної важливості проблема. І, здається, настав час про це поговорити.

Знаєте, хто такі ідіоти?

Ідіоти - це, по-грецьки, «приватні, приватні особи». Так у демократичних містах Стародавньої Греції називали людей, які говорили, що вони «не цікавляться політикою» і, нехай і мають право, але не хочуть брати участь в управлінні власним полісом.

Ідіотом бути було почесно. Жодний популярний кіфаред - в сенсі, співак і музикант - не вийшов би на сцену і не сказав би, що він «поза політикою» та «чиста людина мистецтва». Тому що співгромадяни запитали б - «ти що, зовсім ідіот?» і перестали б відвідувати виступи такого недалекого персонажа.

У сучасній демократії це працює інакше.

Виборче право зараз загальне, а громадянство дається за фактом народження на території країни. Вважається, що кожна людина після досягнення умовного віку - скажімо, 18 років - готова обирати її керівництво.

Це не правда.

Насправді більшість - не готова. Їй лінь. Лінь навіть дійти до виборчої дільниці. Не кажучи вже про те, що лінь розбиратися в тому, які там повноваження у президента або члена парламенту. Що він може, а чого він не може. Кандидати цим користуються і дають обіцянки, які свідомо лежать за межами повноважень посади, на яку вони балотуються.

Все сумно.

Однак нещодавно все змінилося. Нові лідери шляхом використання нових медіа зуміли мобілізувати «глибинне суспільство» - тих самих колишніх ідіотів. Їм вже не лінь раз на декілька років дійти до виборчої дільниці!

А ось розбиратися все ще лінь. Та й не для цього їх мобілізували.

Це в сучасній політиці називається «сходом популізму». В лідери знову вибиваються люди, які вміють емоційно запалювати серце простого громадянина. Ті, хто вміють показати йому, що вони - свої. Ті, хто вміють подарувати йому надію. Ті, хто вміють зачарувати. Не прісні, не нудні, близькі та зрозумілі будь-якому ідіоту.

Чи вміють вони при цьому управляти країною - зовсім інше питання.

І все стало ще сумніше.

Прихід до влади популістів - всесвітнє явище. Від Південної до Північної Америки, від Європи до ісламського світу, всюди спритні хлопці, ефективно використовуючи нову революцію в медіа, піднімають «глибинний народ» і ведуть за собою під дивними, простими, часто взаємовиключними гаслами.

Сталося це і у нас. Володимир Зеленський став президентом України, але на виборах за нього переміг Василь Голобородько. Відомий кожному телеглядачеві учитель історії, котрий їздить на велосипеді, який не користується кортежами і розплачуватися з МВФ, закликавши громадян здавати золоті зуби. А, так: ще й керує країною, в якій немає війни.

Таким чином, ми стали першою в світі країною, де переміг навіть не образ політика, а безпосередньо зіграний ним телегерой. Ми довели технологію одночасно до досконалості і абсурду. Чи слід пишатися цим - не знаю, змішані почуття. Здається, колись ми пишалися тим, що пережили Чорнобиль.

Але.

Україна має ще одну виняткова риса, викликану особливістю нашого менталітету, і тим фактом, що на відміну від міфічної країни під керуванням Голобородька, у нас все-таки триває війна.

У нас є не просто активне суспільство. У нас є надактивне суспільство. Громадяни в давньогрецькому сенсі цього слова - але ж, нагадую, там громадяни зобов'язані були служити у війську, тому сприймали все, що відбувається з рідним містом, дуже близько до серця. Це майданівці, це ветерани, це волонтери, це медійники, це громадські активісти.

Їх багато - але далеко не більшість. Ніде такий прошарок не становить більшості. Ніде вона не об'єднана. Ніде на неї не слід робити ставку на загальних виборах.

Але саме ці люди зробили два Майдани і витягли на собі перший - і найстрашніший - етап нашої війни.

І якщо справи підуть зовсім погано, якщо вони повірять, що іншого виходу просто немає - вони можуть зробити і ще один. Вони не можуть просто махнути рукою і стати ідіотами. Це ідіота можна зробити громадянином, а навпаки - вже ні.

Дивно, але чим більше про це думаєш, тим більше розумієш, що українська традиція Майданів - нехай і крайнє, але рішення, нехай і аварійний, але вихід, яким інші країни просто не обладнані. Якщо політик зробить ставку на технологічне зачарування «глибинного народу», і тим самим виграє вибори, у всьому світі він уже в дамках на найближчу енну кількість років.

Інакше в Україні. Вибори фіксують твою сукупну популярність в країні в конкретний момент. Якщо ж ти зробиш ставку тільки на «населення», на підгортання емоціями, на виборчі технології, а громадян і важливий для них політичний порядок візьмешся ігнорувати - дуже швидко помітиш цих громадян буквально на порозі. Сердитими. А тут вже починається інша арифметика - скільки громадян готові так само вийти на твою підтримку? Отож.

З одного боку, це означає, що в Україні погано працює традиційна представницька демократія. Працювала б добре - систему б не перезавантажували так часто.

З іншого боку, це - наш рятівний круг, про який інші країни, які підпали під тріумф популістів, потай мріють.

Чи є вихід з цього розколу?

Будь-яка політична система підлаштовується під свою епоху та її інститути. Цілком природньо, що в 17-му столітті всі цивілізовані держави були аристократичними - яка може бути загальна демократія, коли більшість населення є неграмотним? Цілком природньо, що після індустріальної революції почали набирати популярність соціалістичні ідеї - дуже сильний був перекіс у розподілі благ.

Що ж, у такому разі цілком природньо, що саме активна частина суспільства буде набирати все більшої ваги в управлінні державами - і Україна, якщо встоїть і витримає в цей важкий період, буде у перших рядах цього процесу. Можливо, рано чи пізно світ повернеться до ідеї виборчого цензу, а, можливо, через покоління-два ми повернемося до давньогрецької моди на політику, коли «не цікавитися» громадським життям, не бути залученим до управління своєю громадою, буде якось навіть соромно.

Але поки що ми живемо в епоху змін.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...