Вово, треба поговорити. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Результати парламентської кампанії, які, звичайно, ще належить остаточно офіційно оформити, викликають надзвичайну потребу послухати президента Зеленського.

Тепер уже немає жодних підстав відмовляти Володимиру в повному праві називати себе президентом. Поки Верховна рада була йому відкрито ворожа, уряд і у відставку не йшов, і не демонстрував бажання співпрацювати, а результати виборчої кампанії не були до кінця відомі, називати його главою держави було якось навіть недоречно, ніби з глузуванням, у кращому разі – авансом. А тепер, хоча ще немає нового парламенту й незрозуміло, що собою являтиме новий уряд, уже зрозуміло, що це будуть ЙОГО парламент і ЙОГО уряд, і, значить, Зеленський вже справжнісінький глава, і попит із нього відповідний.

Практично всім, включаючи самих «слуг народу», до останнього здавалося, що доведеться мати справу з коаліцією, а це означало, що попереду узгодження, поступки та компроміси, як і щодо кадрових питань, так і щодо важливих законопроектів. Тепер ще можливо, що партія-переможець милостиво дозволить створити коаліцію з фракціями-малюками, але в тих різко знизилися можливості щось собі за це вимагати.

В Україні відбулися дострокові вибори до Ради: цифри та фактиНа виборах 2019 року було зафіксовано більш ніж 2 тисячі порушень, а на станції в Антарктиді українці підтримали Голос.

У нас же й партійні програми особливого сенсу вивчати не було: туди можна позаписувати яких завгодно чудес, але потім послатися на відсутність кворуму-консенсусу й на зраду інтересів країни та народу з боку іншого депутатського корпусу. А нині корпус – ось він, свій, міцний і з запасом. От би й з'ясувати нагальні цілі, які ставить Володимир Зеленський перед парламентськими новобранцями, позначити ближні рубежі та стратегічні висоти. І, головне, що тепер робитиме він сам.

Все, що ми чули від Зеленського до цього, зводилося до боротьби за владу, за реальне володіння штурвалом і необхідними важелями. Він свого домігся, незабаром між волею та її втіленням не буде перешкод, ну, або майже не буде. Повнота влади стане абсолютно відчутною. Бажано б, щоб президент на порозі здобуття цієї нової сили й нової якості наостанок поговорив із народом, як космонавт перед стартом. Зв'язок із Землею потім, звичайно, буде, але й стрес попре такий, що тільки тримайся. Проговорити б важливі речі, поки не всуснувся в крісло.

Проговорити їх потрібно, й краще з цим не зволікати, для країни. Когось безмірно радують, когось нескінченно лякають колосальні можливості монопольної влади в руках людей, які ніколи не вирішували таких складних і відповідальних завдань. Правила пристойності вимагають цю тривогу спробувати розвіяти, а надію закріпити. Країну помітно ковбасить після річної інформаційної обробки під час нескінченної виборчої кампанії. Повернення суспільного життя в більш-менш нормальні береги – також непросте державне завдання. За «квартальною» звичкою вони, звичайно, грітимуть аудиторію, але з передінфарктного стану основні верстви населення краще б вивести, при цьому не охолоджуючи очікувань.

Але анітрохи не менш важливо Володимиру Зеленському поговорити перед людьми із самим собою. Та інавгурація, 20 травня, була перед парламентською залою, від якого виходили несприйняття та неприхована ворожість. Дуже навіть зрозуміло бажання сказати йому щось образливе у відповідь, що в перші ж хвилини свого президентства Зеленський і зробив. А ось тепер би, коли ніщо не заважає, спокійно й максимально щиро розповісти про себе Україні. Хто ти, що ти й навіщо нам потрібен. І навіщо тобі все це потрібно. Без пафосу й дешевих заготівок. Занадто серйозні речі чекають на нас усіх попереду, щоб перетворювати таку розмову на концертне дійство.

Вже час, президенте. І так, дублів не буде.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...