Новий план Кремля: як довго протримається «хлібне перемир'я»

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

Цього тижня відбулися суттєві зрушення, пов'язані з урегулюванням військового конфлікту на Донбасі. Тристороння контактна група в Мінську домовилася про безстрокове перемир'я, з персональною відповідальністю за порушення режиму припинення вогню, а також про обмін заручниками у форматі 208 на 69. Водночас кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук презентував у Європарламенті свій мирний план, повністю заснований на Мінських угодах. Можна припустити, що наразі в Україні активно реалізовується сценарій виконання «Мінська-2», причому під диктовку російської сторони.

Днями Тристороння контактна група в Мінську ухвалила найважливіші рішення. По-перше, було досягнуто згоди про припинення вогню на лінії розмежування в ніч на 22 липня. Як пояснив представник України в підгрупі з політичних питань у Мінську Роман Безсмертний, договір про так зване «хлібне перемир'я» передбачає заборону на будь-яке ведення вогню, з персональною відповідальністю осіб, винних у порушенні цього режиму.

Також представники ТКГ домовилися про обмін заручниками у форматі 208 на 69, де 208 осіб має повернути Україну, а 69 – бойовики. До числа цих людей, щоправда, не входять 24 українських моряки, які потрапили в полон у листопаді 2018 року. Крім того, сам обмін також не буде миттєвим – процедура потребує певної підготовки. Однак, якщо ці домовленості ТКГ будуть реалізовані, можна буде говорити про перші широкі кроки, зроблені в напрямку мирного вирішення конфлікту на Донбасі.

Ці кроки робляться відповідно до Мінських угод. Пункт перший цього документа передбачає повне припинення вогню, а пункт 6-й – звільнення та обмін усіх заручників і незаконно утримуваних осіб у форматі «всіх на всіх».

Будь-яка людина, що уважно стежила за подіями на Донбасі, може зробити зауваження – мовляв, перемир'я були й раніше, але рано чи пізно стрілянина все одно поновлювалася. Через це «Мінськ-2» ніколи не виконувався навіть у самому першому пункті. Однак зараз дещо змінилося.

По-перше, з'явилося важливе застереження про відповідальність осіб, через яких може відбутися зрив перемир'я.

По-друге, зараз процес очолили сили, однаково зацікавлені в припиненні вогню. Щоправда, мотивація в цих сил різна.

З одного боку – це президент Володимир Зеленський, який пообіцяв перед виборами покінчити з війною й звільнити заручників. До честі глави держави, складається враження, що він готовий виконати цю обіцянку за будь-яку ціну. Зокрема, 18 липня в Зеленського запропонували обміняти українського політв'язня Олега Сенцова на затриманого в Києві російського журналіста Кирила Вишинського.

З іншого боку – це кум президента Володимира Путіна, голова політради партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук. Згідно з рейтингами, ОТЗЖ набуває нових прихильників, «відкушуючи» рейтинг саме в партії Зеленського «Слуга народу». Це відбувається саме завдяки активній діяльності Віктора Медведчука, який сприяє звільненню полонених, їздить до Москви на переговори з російським керівництвом і активно позиціонує себе як миротворця.

Зокрема, поки ТКГ засідала в Мінську, Медведчук встиг побувати в Страсбурзі, де представив євродепутатам свій «мирний план», повністю заснований на Мінських угодах. А відразу ж після Страсбурга Медведчук зустрівся з Путіним. Учасники бесіди дійшли висновку, що врегулювання на Донбасі можливе лише в разі прямого контакту офіційної київської влади з представниками «ДНР» і «ЛНР».

Іншими словами, Зеленського закликають почати розмову з лідерами бойовиків, які фактично управляються з Кремля. При цьому Росія готова виступати в цих переговорах виключно в ролі посередника, але ніяк не сторони конфлікту.

Це повністю вкладається в межі «Мінська-2», але абсолютно не відповідає заявам самого Зеленського, який наполягав на прямих переговорах із Путіним. Крім того, діалог із бойовиками суперечить п'ятирічній політиці попереднього керівництва України, яке не бажало вести переговори з терористами.   Варто нагадати, що виконання «Мінська» означає легалізацію ватажків бойовиків через місцеві вибори, фактичну федералізацію України (одна з давніх ініціатив Медведчука), з наданням ОРДЛО особливого статусу, а також повне «забалакування» кримського питання. Все це дуже невигідно Україні, оскільки залишає її в орбіті російського впливу через донбаських маріонеток, які отримали статус українських політиків.

Очевидно, що Медведчук став головним знаряддям Кремля в цьому процесі. Українським питанням у Москві раніше займалася група помічника Путіна Владислава Суркова, який був прихильником замороженого конфлікту. Однак, за даними групи «Інформаційний спротив», останнім часом Суркова почав відсувати Медведчук, який пропонує, як бачимо, мирне вирішення конфлікту в межах Мінських домовленостей.

Саме тому «хлібне перемир'я» цього разу обіцяє бути досить стійким. Це означає, що Мінський процес розвиватиметься й надалі під суворим кураторством Кремля, а багато полонених незабаром дійсно повернуться додому. Очевидно, Зеленський поки вважає за краще не помічати цю «багатокроківочку», діючи за принципом «все заради миру» й «люди за всяку ціну». Тактично це правильне рішення, адже тому ж Олегу Сенцову та іншим в'язням навряд чи буде цікаво, завдяки яким угодам купили їх звільнення.

Але стратегічно така тактика призведе до того, що Зеленський втратить суб'єктність у процесі мирного врегулювання й приведе країну в ту «гавань», де її хоче бачити Москва.

Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...