Андрій Парубій: розкрутка питання закону про імпічмент послаблює українські сили

Читать на русском

Андрій Парубій розповів Слову і Ділу про те, коли обмежать депутатську недоторканність і чому затримується голосування по виборчій реформі.
Слово і Діло

Ми зустрілися з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм у п'ятницю пленарного тижня. Того тижня, коли депутати схвалили у першому читанні проект бюджету на 2019 рік, вирішили передати Андріївський собор Константинополю і не змогли зняти недоторканність з нардепів Олександра Вілкула та Дмитра Колєснікова. Але говорили не лише про голосування, актуальні для нинішньої сесії, а й про речі, які не вирішуються роками: від обмеження недоторканності та кнопкодавства до закону про опозицію та дрібні порушення регламенту.

«Своїх не здаємо – це принцип не найвищого законодавчого органу країни. Це принцип Cosa Nostra»

У серпні Ви пообіцяли, що одним з перших питань, яке буде поставлене восени на голосування, буде реформування виборчої системи. Чому це питання досі не ставиться?

Просто нема рішення комітету. Я буквально годину тому говорив з Черненком. Я розумію, що дуже багато правок: 4400. Але було літо, була осінь… Я справді планував, що у жовтні на другому тижні ми вже зможемо пройти ці правки. Вони пройшли тільки трохи більше половини.

Хоча я розумію, що коли я говорю з Черненком (Олександр Черненко – член фракції БПП, член комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя – ред.), з Русланом Сидоровичем (член фракції «Самопоміч», член комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя – ред.) – це ж професійні порядні люди… І їм неможна ніякою мірою не довіряти. Вони кажуть: це величезна робота, ми багато положень доопрацьовуємо, вводимо в тіло закону, щоб це був якісний документ, якісний кодекс.

Я остерігаюсь зараз датами говорити. Бо знову ж таки: це некоректно говорити датами. Я можу сказати лише те, що зроблю все можливе для його максимального пришвидшення.

Розумію, що розгляд у залі з усіма правками може зайняти цілий тиждень, а може і до двох тижнів. Хоча, знову ж таки, на недавній нараді з головами фракцій ми домовилися, щоб вони проговорили зі своїми членами фракцій. Щоб не було аж такого масового наполягання на поправках. Щоб це не розтягнулося на тижні.

Я переконав усіх: це нікому не вигідно. Тому що два тижні перегляду поправок – це велика кількість неухвалених законів, велика кількість нерозглянутих законопроектів. І всі голови фракцій пообіцяли, що будуть максимально працювати зі своїми народними депутатами, щоб не було наполягання на кожній правці, щоб цей процес не був двотижневим.

Хоча я розумію, що це неможливо за день: два-три-чотири дні… Ми так попередньо домовилися, всі в тому солідарні виявилися, щоб цей процес максимально пришвидшити.

Актуальне запитання цього тижня з приводу зняття недоторканності. Ідеться про нардепів Вілкула і Колєснікова. У багатьох є претензії, що важливе питання поставили на голосування тоді, коли фізично багато депутатів були відсутні.

Хто таке говорив? Уперше таке чую.

Це дуже цікава думка. А вони не ставили питання, що, можливо, тому людей і було мало, що ці питання стояли на порядку денному?

Порядок денний формується протягом тижня, проговорюється попередньо за тиждень до початку сесії. Окрім тієї Погоджувальної ради, яку ми бачимо кожного понеділка, у нас в четвер є Погоджувальна рада, де з представниками фракції обговорюється фактично весь порядок денний. І те, що в понеділок ми вже бачимо, це є вже обговорене, узгоджене на експертному рівні.

Після того, як регламентний комітет визнає законним подання і внесе свій висновок, я маю лише 7 днів, щоб поставити це питання на голосування. Комітет подав відповідний висновок у середу, 10 жовтня. Тобто, вівторок, 16 жовтня – фактично був єдиним і найкращим днем, коли можна було виносити це питання до сесійної зали.

Я наполягав на тому, щоб ці питання по недоторканності були не заховані в кінець дня, а першими питаннями були поставлені. Тобто, було всіх поінформовано: з четверга це було на сайті. Окрім того, у вівторок перша половина дня – це один з найкращих часів для будь-якого голосування. Я впевнений, що багатьох людей і не було тому, що вони хотіли сховатися від цієї проблеми.

Я взагалі вважаю, що це голосування було соромом для українського парламенту. Мені було соромно за позиції, які почали висловлювати деякі депутати, з приводу того, достатньо чи недостатньо доказів. Я казав: хлопці, ви тоді одіньте мантії і прийдіть сюди. Скажіть, що ви судді. Або підіть в прокуратуру.

Верховна Рада України не має повноважень визначати склад вини. Верховна Рада України має тільки одне повноваження – на жаль до сьогодні ще має – дозволити правоохоронним органам проводити слідчі дії проти будь-якого депутата. І коли деякі колеги почали виходити і говорити з юридичними довідками, є вина чи нема вини, то я казав: ви не суд і не прокуратура, ви маєте просто дозволити правоохоронним органам проводити всі ці слідчі дії.

І, на жаль, ці голосування дали дуже погану тенденцію: тенденцію до корпоративного духу «своїх не здаємо».

Нема такого. Я не розумію самої тої психології, самої атмосфери. А якщо в залі буде вбивця? А якщо в залі буде маніяк? І оце «своїх не здаємо» – це, вибачте, принцип не найвищого законодавчого органу країни. Це принцип Cosa Nostra і мафії. На жаль, те голосування було великим ударом по українському парламенту в цілому.

«Це дає нам можливість на наступній сесії проголосувати за обмеження депутатської недоторканності в цілому»

Що стосується загального обмеження депутатської недоторканності. Конституційний суд дав свій висновок після першого читання

І зауваження.

І зауваження… І чомусь проект направили знову в комітет, а не на друге читання? Таким чином, депутати можуть знову вносити правки і після цього будуть знову змушені повертати текст проекту до Конституційного суду?

Дивіться, в чому є питання. Є два закони, вони посилаються в Конституційний суд. Суд має два варіанти: перший – сказати «окей, вони хороші», другий – суд може дати застереження стосовно тих законопроектів. От, на жаль, в тому випадку суд дав застереження.

Фактично в той момент комітет має ці застереження імплементувати в тілі закону через правки. Парламент може обидва закони далі відправити на доопрацювання. Але в даному випадку парламент підтримав один законопроект – і я вважаю цей шлях більш ефективним, бо два законопроекти на ідентичну тему це було би складно – і фактично на базі того законопроекту, який відправлено в комітет, комітет має, враховуючи зауваження, які дав Конституційний суд, доопрацювати, знов дати суду і сказати: «Ми врахували те, що ви нам рекомендували?». Вони кажуть «так, ви врахували, цей текст є добрий» і тоді воно вже ставиться на голосування в залі.

Таким чином, упродовж цього скликання взагалі нереально обмежити недоторканність.

Чому? Цілковито.

Це час.

В цій постанові терміни описані.

Я спочатку критично до цієї ідеї поставився також. Але я зрозумів, що не врахувавши зауваження Конституційного суду, ми ризикуємо, що законопроект в принципі не буде мати перспективи.

В постанові прописані терміни: проголосувати ми маємо до Нового року. Тобто, оця комунікація «комітет-суд-парламент», сподіваюся, має відбутися цього року. Це дає нам можливість на наступній сесії проголосувати в цілому.

Висновок Конституційного суду цього року має бути?

Надіюсь до Нового року можливо це зробити. Щоб дати повторно і вже врахувати правки Конституційного суду, що дає нам можливість вже навесні вийти на остаточне рішення.

Я думаю, що напередодні виборів буде набагато легше це рішення прийняти, коли всі будуть у виборчій кампанії і в комунікації з виборцями. А для мене однозначно, що в цьому випадку позиція громадян є визначальною. Тому коли говорять, що це буде переслідування опозиції чи будь-що інше, я кажу їм, що надто великий запит у суспільства.

Я можу ваші аргументи чути: можу їх розуміти, можу не розуміти. Але попит є високий і ми повинні на нього дати відповідь.

Ви заявляли, що будете ставити на переголосування ініціативи, ухвалені з фактами кнопкодавства. Були випадки, коли Ви справді так робили. Але були ситуації, коли до Вас зверталися із підтвердженням фактів неперсонального голосування, та попри це на переголосування законопроект Ви не виносили. Ідеться, зокрема, про ухвалення так званої судової реформи, закону про валюту, санкцій проти двох телеканалів… Ніби є обіцянка, ніби є добра воля з Вашого боку, але складається враження, що в деяких випадках дотримання регламенту не таке важливе, як політична доцільність ухвалення певних рішень.

Це тільки враження. Я, до речі, нагадаю: з першої хвилини, як став головою Верховної Ради, я так і робив.

Голосується програма уряду. Із залу підходять, підносять відео і кажуть, що було не персональне голосування. Я скасовую результат голосування – ставлю ще раз. Кажуть, депутати розійшлись. То зберіть депутатів! Я – голова Верховної Ради, маю право зробити порядок. Поверніть, де б вони не були, хай приїжджають. Голосувати будемо, коли буде достатня кількість людей.

Першого ж дня. З першої хвилини.

І коли мені під час голосування приносять фактаж і говорять, що голосування було не персональне, кожного разу я поставлю на переголосування.

І є інша річ, регламентна річ. Коли ми перейшли в розгляд наступного питання і мені приносять відео чи просто говорять – з того моменту я вже не маю права цього робити. Згідно з регламентом, коли я оголосив: «рішення прийняте», тільки через регламентний комітет може діяти процедура. Тобто, до моменту голосування, до моменту слів «рішення прийняте» я можу поставити на переголосування, якщо до мене підійшли і дали фактаж. От і вся різниця між цими випадками.

У всіх випадках, коли мені повідомляли про порушення під час голосування, я ставив на переголосування. І це було в дуже принципових питаннях – не лише програма уряду. Я пригадую, це були два МВФівських закони, це були закони по євроінтеграції. Я скасовував результати голосування і ставив на переголосування. У мене дуже прозора і чітка позиція.

Коли ж я зайшов у розгляд наступного законопроекту, в мене вже нема таких повноважень.

І жодного разу не було переголосування після слів «рішення прийняте»?

Жодного разу не було.

Такого не може бути. В мене є дуже фахові юристи, а я зі своїми юристами працюю дуже щільно. Вони мені одного разу пояснили, що це неможливо: процедури не існує іншої.

Якщо ви вже заговорили про порушення регламенту, можемо проаналізувати іншу ситуацію. Вноситься законопроект Вашого авторства про зміну кількості членів ЦВК і наступного дня він уже голосується. Депутати не мали можливості подати альтернативні законопроекти. Оскільки народний депутат, згідно з Конституцією, має право законодавчої ініціативи, варто було б дати час іншим внести альтернативні законопроекти. Чому так швидко вирішили голосувати? Тут знову ідеться про політичну доцільність?

Йдеться про законопроект, де було змінено одну цифру: 15 на 17. Тобто, фактично, не пропонувалися зміни до змістових положень закону про ЦВК, до якого можна було б пропонувати альтернативу – змінювалась лише цифра, яка визначала кількість членів ЦВК.

Те, що Верховна Рада розглядала його на другий день – це воля і рішення Верховної Ради, бо я поставив пропозицію внести його на порядок денний, щоб розглянути.

А політично… Ви знаєте, які умови. Воно зайшло в клінч. Воно могло тривати безкінечно і воно тривало безкінечно: хтось мав взяти відповідальність.

Ви кажете, що за моїм авторством: так, за моїм авторством. Бо ніхто дуже не хотів підписувати: всі хотіли спостерігати збоку за тим, як воно закінчиться. А в мене напередодні голосування з’явилося досить глибоке переконання, що є певні сили, які хотіли би залишити старе ЦВК до виборів: і парламентських, і президентських. І фактично це був єдиний спосіб розрубати гордіїв вузол і я запропонував Верховній Раді такий спосіб через цей закон.

Наголошую, це одна цифра. Нема жодних змістових змін: повноважень Центральної виборчої комісії, повноважень членів чи їх взаємовідносин. Це лишень одна цифра. Далі було рішення залу.

Єдине, можна сказати, «порушення» в тому, що не було першого і другого читання. Але знову ж таки – про що я говорив з юристами – між першим і другим читанням можуть бути зміни внесені лишень до того, що пропонують ці зміни: тобто, лише до цифр 15-17. Друге читання в даних випадках фактично не може внести будь-яких інших змін, окрім зміни цифр.

Я запропонував залу голосувати. І комітет так само, власне, запропонував. Усі рішення, які я ставлю, я ставлю лише за рішенням комітету. В даному випадку я вважаю, що запропонував правильно. З точки зору політичної – однозначно правильно, бо ми сьогодні маємо нову ЦВК, яка працює.

І для мене було великою гордістю, що першим рішенням було підтвердження проведення виборів в ОТГ. Коли попередній склад скасував (9 серпня 2018 року ЦВК відмовилася призначати вибори на осінь – ред.) – це було, звичайно, ознакою того, що стає небезпечним, коли органи, повноваження яких вичерпались, продовжують діяти.

Тому так, це була моя політична воля.

«Зараз триває підготовка до переобладнання комітетів, перебудови IT-стратегії, переобладнання всіх входів до приміщення»

Ми говорили з Вами про кнопкодавство. Ідея сенсорної кнопки ще актуальна чи відмовилися від неї уже?

Ми проводимо зараз дуже серйозну програму по електронній картці. Ми взяли приклад Європарламенту, як там цю проблему вирішують.

Сенсорна кнопка – це один зі способів та варіантів. Але на зборах всі голови фракцій дійшли до розуміння, що електронна картка, яка була запропонована – це найбільш ефективний спосіб.

Вона має перевагу в тому, що є персональною і не може бути передана нікому, бо в ній буде і вхід до зали Верховної Ради, і вхід в комітет, і голосування на комітеті, і голосування в залі, і ще, вибачте, заробітна плата. Тобто, це фактично твоя картка, яку неможна буде передавати, яку неможна мати отакими пачками: вставляти і голосувати. Банально людина не зможе ні зайти, ні вийти з залу, якщо вона свою картку віддасть.

Тому ми взяли приклад Європарламенту. Спільно з ними розробили стратегію: вона вже фактично затверджена. Зараз уже триває підготовка до цього, бо йдеться про переобладнання і комітетів, і самої перебудови IT-стратегії, переобладнання всіх входів до приміщення.

Скажу відверто, це не буде швидко. Сподіваюся наступного року, але не буду говорити в детальних термінах і обіцяти. Ми плануємо наступного літа завершити переобладнання, а восени – в останні два місяці роботи парламенту цього скликання – ввести як пілотний проект, щоб наступне скликання вже могло запрацювати без будь-яких труднощів і проблем.

Тобто це питання не забуте, воно актуальне, воно реалізовується. Я сподіваюся тільки, щоб ми технічно встигли здійснити все це переобладнання. Нова IT-стратегія в цілому виводить парламент на новий і якісний рівень, бо йдеться не тільки про електронну картку, а й про ряд інших елементів і комунікацій, зокрема, електронну документацію в парламенті. Це питання є на контролі і воно перебуває в стані технічної реалізації.

Чи є шанс на етичне дорослішання нардепів? Як взагалі просувається робота над Кодексом депутатської етики?

Є робоча група, яка працює над тим. Але очевидно, що думати про те, що етичний кодекс буде проголосований… Це не документ для голосування – це атмосфера і це певні цінності, які пропагуються.

Я роблю багато можливого для того, щоб це відбувалося і в залі. Я поставив нещодавно питання головам фракцій: а згадайте, – кажу – коли востаннє у Верховній Раді була бійка? І Ви собі згадайте, коли востаннє у цьому парламенті була бійка. Коли востаннє фракція була позбавлена права голосу? Коли востаннє в парламенті був позбавлений автор правки відстоювання своєї позиції?

Я вважаю, що це теж велика частина того, що ми, власне, називаємо етикою. Коли востаннє Ви відчули якісь брутальні перепалки депутатів між собою?

Востаннє зовсім нещодавно був приклад депутатського зауваження вбік журналіста. Неетичного.

Звичайно. Але я зараз говорю про зал Верховної Ради і про те, що питання етики і питання культури неможливо провадити законом. Написати закон «будь чемним»?

Це – атмосфера, яку треба культивувати.

Мені видається той факт, що на пленарних засіданнях вже протягом довшого часу – більше двох років – ми не бачимо тих брутальних сцен, з якими весь час асоціювався парламент, це про щось свідчить.

А я просто Вам нагадаю, коли півроку був забарикадований парламент із кульками «НАТО – ні». Парламент просто не діяв. Коли депутатів калічили в залі… В мене тричі був струс мозку, поламані ребра, зламаний ніс двічі був. Я нагадаю Харківські угоди, я нагадаю мовні закони… І рідко минав день, коли не була заблокована трибуна.

То ж було не в іншому світі, не на іншій планеті – то було кілька років тому у нас в країні.

І я говорю не про те, як все добре. Ні, не про те. І я не про те говорю, що етичний кодекс – це справа близького майбутнього: це тривалий процес, який складається з певних елементів, з певних кроків.

Перш за все, щоб парламент відповідав загальноприйнятним європейським нормам в плані дискусії, в плані компромісу, в плані консенсусу. Щоб не бійками і не переламуванням стільчиками голів один одному вирішувались питання. І не голосуваннями з руки, як це було 16 січня. Щоб це було в результаті дискусії у парламенті.

І мені дуже приємно, що коли хтось з депутатів робить неадекватну дію, як ми це бачили сьогодні чи вчора, велика група депутатів виходять із засудженням такої дії. Коли була ображена жінка до трибуни вийшли майже сто народних депутатів, які заявили публічно, що вважають це неприйнятним. І це теж елемент, власне, парламентської культури, якої не пропишеш ніде у законі.

«Як сьогодні можна посадити «Самопоміч» і «Опозиційний блок» і сказати, визначайте, хто у вас буде лідер опозиції?»

За чотири роки Верховна Рада не змогла ухвалити закон про імпічмент президента, про тимчасові слідчі комісії... Чи свідчить це про те, що в парламентсько-президентській республіці парламент свою функцію контролю не може виконувати належним чином?

Та ні. Питання контролю – це питання дуже широке. Наприклад, Рахункова палата – це один з ключових елементів контролю парламентського. Наша Рахункова палата такі звіти дає, що деякі органи виконавчої влади за голову хапаються. Вона дуже ефективно і дієво проводить моніторинг. Так само уповноважений з прав людини – це теж елемент контролю, як і щотижневе заслуховування уряду. Звичайно, що одним з елементів є ТСК.

Питання про імпічмент президента – я Вам скажу свою особисту позицію громадянина. Мені видається, що в час війни і в час, коли президент одночасно є головнокомандувачем, незалежно від прізвища, оця розкрутка питання імпічменту і закону про нього послаблює українські сили в цілому. Я не вважаю, що цей законопроект є один з першочергових. Я не кажу, що він не потрібен, але не вважаю, що він належить до прерогатив.

До ТСК ставлення інше. Я вважаю, повинен бути закон про ТСК. Свого часу я доручив Оксані Сироїд, заступнику, займатися тим питанням. І на останніх Діалогах Моне, які були нещодавно, я запропонував, щоб це було однією з тем нашої розмови і голови фракцій годину відвели розмові, власне, про ТСК.

Документ готується юридичним управлінням. Хоча є зареєстрованих три, але ми готуємо концепт, який буде всіма підтриманий. Є два ризики в ТСК. У форматі, який був у нас колись, це фактично був орган, який не мав жодних повноважень і дуже часто використовувався просто для пропаганди. Не для контролю. Ні, не для контролю.

Пригадую, я – секретар РНБО. Створюють депутати ТСК по другому травня. Парубій. Друге травня. Усі ці брехливі історії: організував вбивства і все інше…

Я в той час, пригадую, коли я працював секретарем РНБО, десять днів у Луганську днював і ночував, ведучи переговори з бойовиками, вимагаючи від них звільнити Службу безпеки. Рейд: Одеса, Миколаїв, Херсон, Дніпропетровськ, всі області – я постійно був у роз’їздах. А мені кожен день – повідомлення: «ТСК засідає, прошу прибути і дати доповідь». Якщо не кожного, то кожного другого дня. Я розумію, що це було намагання максимально скувати будь-яку мою дію в час війни, коли перед країною такі виклики стоять, коли я розумію свою відповідальність і коли мені доводиться організовувати хлопців, добровольчі батальйони…

Тому тут треба діяти дуже відповідально.

По-перше, ТСК повинна мати більше повноважень набагато, ніж це було досі. Щоб це було так як в американському конгресі ми бачимо. Коли він може мати повноваження і викликати свідків, і вимагати відповіді від будь-якого чиновника.

І, водночас, по-друге, регламентація створення будь-якого ТСК має бути більш відповідальною. 150 голосів має лишатися, бо це інструмент опозиції. Але саме формування і регламентація формування ТСК мають бути більш відповідальними, щоб не дозволити перетворити це на інструмент пропаганди, а не справді парламентського контролю.

Ми обговорили концепт, всі фракції сказали свої позиції щодо нього, зараз юридичне управління готує пропозиції, бо є три законопроекти. Я знову ж таки не буду говорити терміни, але я налаштований, щоб ми змогли ухвалити закон про тимчасові слідчі комісії в цій каденції. І я навіть згоден на те, щоб ми ухвалили його, а діяти він почав з наступного скликання, наприклад. Щоб ніхто не боявся, що під час виборів це буде політичним інструментом. Якщо це – елемент компромісу, якщо це елемент, який дасть більше голосів, то я допускаю, що може бути така форма.

Ви сказали, що закон про імпічмент президента, можливо, не настільки доцільний зараз, а як Ви ставитеся до того, що закон про опозицію має існувати також?

Двояко ставлюся. Я пригадую ті часи, коли я в «Нашій Україні» і нам кажуть: буде вам закон про опозицію, ви змушені будете зібратися, вибрати лідера опозиції і визначити структурні підрозділи опозиції. Я кажу: «Наша Україна» з комуністами ніколи і ніяк і за будь-яких обставин не сяде обирати якогось керівника опозиції – такого бути не може.

Часто, коли говорять про закон про опозицію, насправді йдеться про те, щоб у парламенті були забезпечені однакові і рівні права для всіх фракцій. Щоб вони могли ці права реалізовувати.

В мене питання виникає: що інакше має ще бути? Як сьогодні можна, умовно кажучи, посадити «Самопоміч» і «Опозиційний блок» і сказати, що ви – опозиція, визначайте, хто у вас буде лідер опозиції? Визначайте, хто буде представляти ваші інтереси?

Ну ця ж норма не є обов’язковою… От, наприклад, Петро Порошенко у своїй передвиборчій програмі ще у 2014 році обіцяв першочергово внести такий законопроект. Проект не внесений. Можливо, Ви, як голова парламенту, мали б намір внести свій законопроект на цю тему.

Я такого ніколи не обіцяв – це, по-перше.

І по-друге, я вважаю, що права опозиції забезпечуються тим, що є рівне право для всіх. Доступу до виступу, до внесення альтернативних законопроектів. За час мого головування кожна фракція має рівний доступ до виступів. Слово, донесення слова, донесення позиції – це ключове є завдання. І я можу зараз сказати, що я гарантував кожній фракції виступ з будь-якого питання.

Внесення альтернативних законопроектів до будь-якого закону – це також є право опозиції, щоб висловити свою позицію. Так, можливо, альтернативний не знайде більшості голосів, бо вони – опозиція.

Забезпечення рівності прав усіх фракцій – це те, що насправді і вирішує питання опозиції. І якщо це детальніше продебатувати, Вам би це підтвердило багато і правників, і народних депутатів.

«Я порушив питання про те, щоб Константинопольський патріархат мав своє представництво в Україні завжди»

Дуже часто ми помічаємо, що до висновків головного науково-експертного управління не дослухаються і депутати ухвалюють рішення, які ГНЕУ не радить ухвалювати. Чому так відбувається? Чи взагалі доцільно утримувати ГНЕУ, якщо така ситуація?

Я скажу свою думку: це суб’єктивне враження. Багато стереотипів таких пропагують і воно стає ніби загальною думкою. Як думка про порушення регламенту. Де, в чому порушення регламенту?

Я наведу приклади. Улітку голосували погашення заборгованості перед шахтарями…

Ні, очевидно, що такі випадки є. Я просто наведу Вам інші приклади. Закон про кримінальні проступки. От він мав за планом стояти цієї середи (у порядку денному – ред.). Я сказав: жоден законопроект не з’явиться в порядку денному без висновку юристів Апарату. Висновок Головного юридичного управління підготовлений, комітет з ним ознайомився, вони попросили перенести момент розгляду законопроекту, щоб врахувати всі пропозиції.

Як ГНЕУ так і Головне юридичне управління, дають професійні рекомендації, які допомагають в доопрацюванні закону, в його гармонізації з іншим законодавством.

Другий приклад. Замість законопроекту про кримінальні проступки, які попросив комітет перенести, подивившись зауваження юристів, щоб їх врахувати, ми розглядали законопроект про банкрутство. І коли дійшли до завершення фактично комітет звернувся до залу з проханням майже всі пропозиції Головного юридичного управління врахувати в тіло закону. Фактично всі пропозиції юристів були враховані під час прийняття в другому читанні.

Тобто, вони справді мають рекомендаційний характер. І, врешті, рішення комітету мають рекомендаційний характер. Звичайно, що Верховна Рада – це є єдиний орган, який приймає рішення: він може дослухатися до рекомендацій, може не дослухатися. Але, як правило, дослухається. Більше того, дуже часто висновки ГНЕУ стають просто тілом закону. Автори бачать повну логічність і просто тими самими блоками, якими ГНЕУ пише «ми рекомендуємо», вставляють в тіло закону.

Тому в даному випадку я можу тільки підкреслити високий рівень професійності, високий рівень компетентності і ГНЕУ і Головного юридичного управління Верховної Ради України. І сказати, що є приклади, коли Верховна Рада не до кінця дослухалася, але в більшості випадків, коли рекомендації ГНЕУ дозволяли робити гармонійне, злагоджене і системне законодавство.

Учорашнє голосування щодо Андріївського собору. Управління взагалі говорило, що парламент не мав би втручатися в регулювання цього питання, тому що це є відповідальністю уряду. Розпорядження об’єктами державної форми власності відповідно до Конституції України є повноваженням Кабінету міністрів. Чому парламент у це втрутився?

Політичне рішення.

Така була наша домовленість, щоб був вищий рівень легітимності. Розумієте?

Патріарх Варфоломій і Вселенська церква в Константинополі пішли на кроки дуже відповідальні перед Україною. Ухваливши рішення про автокефалію і практично продемонструвавши, що 300 років тому відбулася анексія української церкви, вони, звичайно, отримали дуже великий удар, передбачуваний, від Росії, від московського патріархату. І для них теж важливою є підтримка і Україною цього рішення. І тому для них кожне рішення має дуже велике значення.

І наше рішення два роки тому, яке було, з приводу надання автокефалії. Тоді я поїхав до патріарха і ми з ним більше двох годин мали розмову, дуже довгу і глибоку розмову. І тоді я порушив питання про те, щоб Константинопольський патріарх мав своє представництво в Україні завжди.

І якщо говорити отак технічно, юридично – звичайно, це можна було вирішити рішенням Кабміну. Але рішення Верховної Ради має набагато вищий рівень захисту відповідальності і, скажімо, такої публічної підтримки. Верховна Рада, крім функцій законодавчої і контролюючої, виконує також і представницьку функцію, яка демонструє, що це рішення не закрите в кабінетах, а публічно і відкрито приймається.

І при чому ми ж звернулися до Кабінету міністрів, і все одно прийме Кабінет міністрів таке рішення. Тому це швидше є декларація і демонстрація нашої повної підтримки.

Якщо зайти в юриспруденцію, то можна сказати: а для чого це Верховна Рада приймає, якщо можна це зробити Кабміну? Оце ці питання, коли Верховна Рада може приймати рішення політичні, не виходячи за межі закону. Бо в даному випадку це не суперечить закону. Просто закон цю функцію дає Кабінету міністрів. А Верховна Рада звернулася зі зверненням до Кабінету міністрів, закликаючи і демонструючи свою політичну волю. Це той приклад, коли політична воля парламенту має значення і вона була, власне, виявлена після того голосування.

Це не несподіване рішення. Багато-хто говорить: а чому раптом? Два роки вже про то йшла мова. Ми шукали різні варіанти для представництва Вселенського патріарха. Ми шукали різні способи. І зрештою дійшли до того, що цей спосіб є найбільш адекватний і найбільш символічний. Коли буде надано в користування Вселенському патріарху, власне, Андріївську церкву. Вона лишається власністю держави. Вона далі буде обслуговуватися музеєм чи будуть проводити реставрацію працівники: немає жодних тут труднощів.

Це швидше є публічна дія, яку зробив український парламент. І я вважаю, дуже правильна історична публічна дія.

Ваші особисті публічні плани, амбіції. Участь у виборах можете прокоментувати?

На цей рік, окрім тих завдань, які є, законодавчих, включаючи Виборчий кодекс, це – закон про мову. Це для мене особисто дуже важливе питання.

Важливо також забезпечити чесні вибори: і парламентські. І президентські. Будуть докладатися величезні зусилля для того, щоб дискредитувати вибори. І без сумніву, що Росія тут буде застосовувати всі засоби. Тому Верховна Рада тут має бути гарантом, робити все для того, щоб цього не допустити.

У найбільш важкі періоди країни, чи-то дев’яностий рік, чи-то помаранчева революція, чи Революція гідності – власне, Верховна Рада України була тим острівцем, який виводив країну з будь-якої кризи. І тому тут є велика відповідальність. І тому в той період там має бути зосереджена відповідальність у цілому, а не в якійсь політичній дії.

А що буде там – подивимось. Я Вам скажу, що якби я на Майдані думав про особисті перспективи – очевидно би нічого не вийшло. Якби я в РНБО думав про особисті перспективи – очевидно би нічого не вийшло. Будуть вибори – вони покажуть. Дуже важливо не допустити реваншу. Багато тих реформ, які ми здійснили, багато тих змін – попри все те, що критикують парламент і будуть критикувати – дуже важливо довершити і не допустити реваншу, не допустити повернення до старих парадигм.

Катерина Пітєніна, «Слово і Діло»

Фото: Аліна Сміла, «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...