Президентські перегони хоча й не увійшли ще в офіційну стадію, резонно викликають очікування якогось ворушіння кандидатів. Тим часом нічого не відбувається. Принаймні на поверхні.
Залишається лише гадати, в якій якості Святослав Вакарчук розмістив на «Українській правді» текст, що має ознаки як політичного маніфесту, так і вірша в прозі. Це він уже як кандидат чи просто так, із претензією на володаря дум і душ? Нагодою визначитися з позицією на концерті в НСК «Олімпійський» 24 серпня співак знехтував.
Єдиною втіхою в таких обставинах залишаються дані чергового соцопитування, хоча й у них якихось одкровень поки не спостерігається. І все-таки спробуємо знайти цікаве й, можливо, неочевидне. Свіжі, за серпень, дані підкинув Фонд «Демініціативи», який працював із соціологічною службою Центру Разумкова на американські та голландські кошти.
За важливістю знайденої соціологами інформації я б у першу чергу зазначив, що майбутні президентські вибори заздалегідь вважають абсолютно чесними лише 1,9% опитаних, ще 15,1% сподіваються, що вони будуть «переважно чесними». Це означає, що будь-який результат абсолютна більшість поставить під сумнів. Перемога чинного президента, якщо вона відбудеться, буде зустрінута з багаторазовим сумнівом, оскільки адміністративні важелі в нього. Ну, й так, відсутність віри в те, що демократична процедура не буде спотворена, це також оцінка діяльності влади за чималий термін із 2014 року.
Великих сподівань від виборів немає практично ні в кого: істотного поліпшення або погіршення ситуації в країні за їх підсумками очікують приблизно по п'ять відсотків. Домінує настрій, що все, плюс-мінус, залишиться, як є. Але те, як є, влаштовує лише 11% громадян.
І все одно з наближенням дати голосування готовність народу брати в них участь зростає: таких у серпні виявилося на 6% більше, ніж у травні. Зросло й число тих, хто визначився зі своїм кандидатом, від чого помітно виграла Юлія Тимошенко, її відрив від найближчих конкурентів зріс. Серед усіх опитаних за неї проголосували б 13,9%, в той час як у Анатолія Гриценка та Петра Порошенка показники 6% і 5,8% відповідно. Серед тих, хто визначився, також дворазова перевага: 17,8% у Тимошенко проти 8,4% в Гриценка та 7,9% у Порошенка.
Вражають тут, звичайно ж, не успіхи Юлії Володимирівни, яка, насправді, ніяк не вирветься за межі проклятих плюс-мінус 13%, вище яких її підтримка не піднімалася з 2011 року, а відсутність якогось прогресу в інших кандидатів. Що цікаво, половина тих, хто зараз підтримав би Порошенка, не виключають, що ще передумають на користь когось іншого, серед «юліних» таких помітно менше – 42%. Основний внесок на підтримку Тимошенко роблять люди немолоді: у віковій групі від 50 до 59 років їй симпатизують 16,5%, а старші за 60 років – 20,2%.
Зовсім не новина, що українські політики не користуються довірою. У всіх, включаючи Вакарчука, ще не політика, негативний баланс між довірою й недовірою. Але ось що цікаво, то це відносне зростання довіри, за всієї недовіри, до Тимошенко. Ще не так давно вона з Арсенієм Яценюком ділила останні рядки в цьому списку, а нині, знову-таки, на тлі інших, виглядає ще й не так погано. Їй категорично не довіряють 42%, ще 28% – радше не довіряють. У Порошенка ці показники 54% і 27%. Гриценко не довіряють «лише» 55% (26% + 29%). Актуальних носіїв влади не люблять більш пристрасно, це не біном Ньютона, а ось те, що частково вдається відіграти колишні втрати, заслуговує на увагу. Без особливих, втім, ілюзій: сумарно негативне ставлення до лідера перегонів – 70%.
Уя кампанія попереду, ще нічого не вирішено. Крім одного: головним питанням дедалі відчутніше стає не те, кого країна обере, а що вона з цим вибором робитиме. Тому що нічого не робити буде просто небезпечно.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
