Хто тут рипається? Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Запитання про те, коли в народу увірветься терпець, чудове поєднанням абстрактності, жорстокої дитячої цікавості й цілком дорослої загрози. Те, що терпець має увірватися, сумніву зазвичай не піддається. Тим часом ідеться про терпіння абсолютно конкретних людей, і ми їх зазвичай знаємо. Тих, кому більше за всіх треба, можна перерахувати по пальцях або принаймні занести до списку, й він виявиться вбивчо коротким. Це про них питання: коли вони перетворяться з потенційної загрози на загрозу актуальну?

Звідси, власне, й ідея «розстрільного списку», яка народилася в чиємусь хворому мозку й на короткий час розважила публіку після спецоперації з інсценуванням вбивства Аркадія Бабченка. Нейтралізація деякого набору цілей гарантує чудовий результат. Решта– не дуже поважна в своїй беззубості публіка, яка має цей результат засвідчити й не рипатися. Адже всі проблеми, за логікою будь-яких спецслужб і охранки, від тих, хто рипається. І, загалом, вони мають рацію. Більш нищівна за політичними, а потім і історичними наслідками лише діяльність влади, яка некомпетентна й втратила береги.

У Бердянську вбили ветерана АТОУ вівторок, 31 липня, в Бердянську невідомий двома пострілами убив ветерана АТО Віталія Олешка.

Чи є нинішній сплеск насильства щодо активістів проявом єдиного злочинного плану з дестабілізації, як вважає генеральний прокурор, залишається гіпотезою, але й випадковою низку замахів не назвеш. Громадські активісти прикрі й ворожі для влади, яка не лише не втрачала спільну мову зі вчорашніми регіоналами, місцевим криміналітетом і обожнювачами Путіна та їхньою поліцейсько-прокурорською обслугою, але нерідко й представленої цими самими регіоналами, криміналітетом і таємними чи очевидними прихильниками кремлівських зірок. А за гостротою емоційного неприйняття тих, хто «розгойдує човен», патріотичні керівники та їхнє надпатріотичне оточення часом перевершують майстрів гнівно поміркувати про «майдаунів». Активісти опиняються під подвійним ударом, і лише питання часу й випадку, коли удару буде завдано насправді. Для деяких цей час уже прийшов.

Зараз навіть незручно згадувати, як у 2014 році з побоюванням очікували сплеску насильства іншого роду. Здавалося, народна люстрація може вийти за межі, й постраждають не лише покинуті маєтки Пшонки, а у вікно випаде не лише Чечетов. Даремно побоювалися. За всіх відповіли Бузина й Калашников, та й то досі незрозуміло, хто стояв за цими смертями. Кілька чиновників побували в сміттєвих баках, на тому все й закінчилося. Решта відбулися легким переляком, ті, хто виїхав пошкодували про свою квапливість. Зате помста за той переляк набуває дедалі чіткіших обрисів. Чиїми руками вона здійснюється – справа десята. Очевидно одне: не доведене до кінця, щоб не сказати! – навіть не розпочате очищення влади зараз боляче б'є по громадянському суспільству, яке щось про себе уявило. Для цього не потрібен якийсь загальний замовник та організатор, хоча в кожному конкретному випадку вони є, це замовлення системи, що нікуди не ділася, що прибирає перешкоди.

Якщо виснажливе ліниве літо вийшло на такі вершини жорстокості й таку кількість жертв, від передвиборчих осені й зими слід чекати ще більш серйозних випробувань. На додачу до загального електорального божевілля, участь Росії в наших внутрішніх справах буде дана всім у безпосередніх відчуттях, там не упустять можливості підкреслити й, за можливості, посилити інституційне безсилля України. А під ударом опиняться в першу чергу не ті, хто чудово в ній облаштувався, а ті, хто ще не втратив віри в те, що Україна може бути іншою. Не досить довгий список, щоб зникла тривога за майбутнє.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...