Напередодні великодніх свят ми вирішили подивитись, як церковні протиріччя в країні намагаються вирішити на законодавчому рівні й що з цього виходить. Чи вистачає нашим законотворцям толерантності та розуміння всіх тонкощів релігійного протистояння? Водночас існує думка, що закони божі не можуть регулюватися земними, але якщо йдеться про такі абсолютно приземлені питання, як захоплення церков або торгівля в культових спорудах, то чому б у це не втрутитися державі? Сьогодні «Слово і Діло» дивилось, як на законодавчому рівні в Україні намагаються вирішити церковне питання.
Держава не може втручатися в якісь суто канонічні релігійні питання, але там, де починається бізнес і поширення сфери впливу якоїсь релігійної спільноти, мають бути законодавчі кордони. Найбільш запекла боротьба між конфесіями в Україні точиться не лише за кількість вірян, але й за церковне майно.
Відмова відспівувати дитину: політичне православ'я проти Закону БожогоПоки блогери та радикальні активісти закликають заборонити філію російської православної церкви в Україні, її священики й богослови засуджують колегу, пропонуючи при цьому варіант подолання розколу в українському православ'ї.
З початком війни в 2014 році парафіяни Московського патріархату почали масово, цілими селами, переходити до Київського, й виникла потреба законодавчо врегулювати проблему переходу церковних будівель від одного патріархату до іншого. В 2016 році до Верховної Ради були подані два проекти закону з цього приводу ,але рік до них не доходили руки нардепів.
Перший проект закону №4128 «Про свободу совісті та релігійні організації (щодо зміни релігійними громадами підлеглості)» передбачав надати парафіянам можливість самостійно визначати підлеглість своєї церковної громади шляхом голосування.
Другий законопроект №4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в державі, що визнана Верховною Радою України державою-агресором» пропонував запровадити особливий статус для церков, які ієрархічно підпорядковуються центрам у країні-агресорі. Ця ініціатива торкалася УПЦ Московського патріархату й передбачала особливу процедуру реєстрації статутів релігійних організацій, погодження кандидатур, що призначаються до керівництва релігійних організацій.
В травні 2017 року була спроба винести ці проекти на розгляд Верховної Ради, але тисячі вірян оточили парламент і молилися, щоб законопроекти не пройшли в Раді. Щодо духовенства УПЦ (МП), то воно обурилося нормою законопроекту про необхідність затвердження голів єпархій у центральному органі української влади.
Автори нового закону пояснили, що такі надзвичайні й дещо обмежувальні заходи необхідно запровадили заради захисту національних інтересів України та своєчасного виявлення можливих впливів з боку країни-агресора на українське суспільство.
«Коли під час війни Росії проти України в нас працюють релігійні організації, які не просто співпрацюють, а керуються з країни-агресора, то ми маємо робити певні безпекові обмеження», – пояснив журналістам один із співавторів законопроекту Олег Петренко.
Але під тиском духовенства, частини нардепів та тисячної громади віруючих Рада відступила й відклала розгляд законопроектів. Враховуючи те, що серед парафіян церкви є багато молодих та спортивних войовничо налаштованих громадян із відверто антиукраїнськими позиціями, які можуть провести антидержавні акції протестів, нардепи вирішили зачекати з церковними ініціативами.
Детальніше – на інфографіках.
Чия влада, того й церква: ризики релігійного конфлікту в країні й «особливий статус» УПЦ МП – у нашому матеріалі.
«Церковні закони» та інші «гріхи» влади: особливий статус для УПЦ МП і можливі наслідки.
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»