Антикорупційні органи: що заважає НАЗК, НАБУ та САП ефективно працювати

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

Провідною темою суспільно-політичних дискусій в Україні лишається боротьба проти корупції. Гострота і емоційність цих дискусій визначається тим, що попри створення цілої низки нових органів, уповноважених запобігати та протидіяти цьому негативному соціальному явищу, відчутних результатів, помітних неозброєним оком, наразі немає. Як у тій казочці: «тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть».

Зрозуміло, що це викликає розчарування, невдоволення і розпач не лише у громадян Ураїни, але й у наших західних партнерів. Також нескладно помітити, що такі невтішні результати активно використовуються і будуть використоватися нашими супротивниками, які щосили намагаються репрезентувати Україну як Failed State – державу, що не відбулася – якій не варто допомагати, а вітчизняну політичну еліту – як зграю корумпованих, жадібних дегенератів, яких у жодному разі не можна підтримувати.

Водночас, треба усвідомлювати, що відповідь на це питання не є аж такою простою і самоочевидною, як уявляється окремим не в міру екзальтованим «борцям проти корупції». Отже, будь-які спроби знайти панацею чи чарівний патичок, за допомогою яких можна легко і швидко подолати корупцію, є швидше шкідливими, оскільки формують у людей хибні очікування, за якими неминуче слідують розчарування і роздратування.

Що домовимося вважати корупцією?

Значно більше продуктивним було б розпочати боротьбу проти корупції із банального визначення і окреслення цього явища, оскільки у повсякденному вжитку слово «корупція» вживається у настільки широкому значенні, що охоплює явища від квітів для вчительки на перше вересня і аж до призначення парламентом міністрів.

Агентство запобігання чи заохочення корупції: перезавантаження НАЗК та звільнення КорчакПосол США в Україні Марі Йованович закликала реформувати НАЗК. Як працює антикорупційний орган та чи можлива зміна його керівництва, розбирались експерти.

І тут є цікавий момент: треба розуміти, що корупцією, власне як і будь-яким іншим злочином, є те, що у суспільстві «домовилися» вважати корупцією і злочином. Проте у наших реаліях, те, що вважається окремими громадянами корупцією, може не вважатися корупцією з точки зору закону.

Наприклад, дехто може вбачати корупцію у тому, що чиновники і політики отримують від бабусь та матусь багатомільйонні подарунки. Втім, з точки зору закону – це цілком легально. Так само закон не забороняє чиновникам та політикам вигравати у лотереї, купувати та продавати рідним рухоме та нерухоме майно за дивними цінами. Закон також не забороняє рідним та близьким чиновників і політиків ставати успішними підприємцями, попри те, що переважна більшість українців вперто пояснює раптові і стрімкі успіхи таких неймовірно талановитих «підприємців” якраз наявністю у них родинних зв’язків із можновладцями.

Словом, подобається це комусь чи ні, але першим кроком на шляху протидії корупції мусить стати консенсусне визначення явища корупції. Більше того, рано чи пізно законотворцям доведеться узгодити уявлення суспільства про те, що таке корупція, із тим, що вважається нею відповідно до закону України «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу України. Або навпаки переконати суспільство у тому, що, наприклад, кореляція між державною посадою батька і стрімкими успіхами сина чи доньки у бізнесі – це цілком нормально і у цьому нема нічого поганого.

Все що завгодно, тільки не стратегія

Важлива роль у процесі протидії корупції відведена НАЗК, яке чомусь сконцентрувалося винятково на електронному декларуванні, забувши, що відповідно до закону України «Про запобігання корупції» має виконувати значно ширше коло функцій. Цей орган мусив би виконувати 21 функцію (SIC!), зокрема розробити Антикорупційну стратегію.

Саме у НАЗК фахівці мусили б працювати над концептульним осмисленням феномену корупції; шукати шляхи зменшення кількості корупціогенних факторів; вибудовувати стратегію державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. Простіше кажучи, у стінах НАЗК мусили б шукати відповідь на питання: які явища і чому вважаються корупцією; що і як треба зробити аби унеможливити або бодай скоротити поле можливостей для безкарного зловживання посадою політиками і чиновниками заради збагачення себе та своїх рідних і близьких.

Наразі, у цьому напрямку зроблено дуже мало, якщо зроблено щось взагалі.

Водночас, треба зважати на те, що НАЗК займається превентивною, профілактичною діяльністю – проводити слідчі дії і притягати до КРИМІНАЛЬНОЇ відповідальності корупціонерів не є функцією НАЗК.

НАБУ та САП – ланки одного ланцюга?

На етапі переходу від запобігання (профілактики) корупції до активної протидії корупції (притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які підозрюються у скоєнні корупційних злочинів) НАЗК мусить передати естафету НАБУ.

Під час створення НАБУ на цей орган покладалися величезні надії щодо підвищення ефективності боротьби проти корупції. Саме НАБУ розглядалося більшістю українців як локомотив боротьби проти корупції. Дехто вважав і досі вважає, що НАБУ наділено якимось надзвичайними повноваженнями чи має якусь магічну силу, яка немов спис Святого Георгія знищить підступного змія української корупції. Ба більше, нарешті, зробить всіх громадян України безвідносно до їхнього соціального і майнового статусу рівними перед законом.

Насправді ж, до функцій і повноважень НАБУ відповідно до чинного законодавства належить досудове розслідування злочинів лише за тринадцятьма статтями Кримінального уодексу України. Найбільш цікавою з них є стаття 3682 «Незаконне збагачення», щодо якої Конституційний суд України мусить прийняти рішення стосовно її відповідності положенню статті 62 Конституції України, де йдеться про презумпцію невинуватості.

Хай там як, але здійснювати досудове розслідування за цими статтям детективи НАБУ можуть винятково у межах і на підставах, визначених чинним законодавством України. Себто говорити ані про надзвичайні повноваження, ані про надзвичайні задачі не доводиться.

Нагляд за дотриманням норм чинного законодавства детективами НАБУ під час здійснення ними оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування належить до компетенції САП, яка є структурним підрозідлом ГПУ. Крім того, САП уповноважена підтримувати державне обвинувачення у відповідних провадженях та забезпечувати представництво інтересів громадянина та держави в судових процесах, пов'язаних із корупційними правопорушеннями.

Громадська думка схиляється до того, що НАБУ та САП – це ланки одного антикорупційного ланцюга, тож мусять діяти суголосно.

Втім, як наочно продемонструвала низка конфліктів між НАБУ і САП, насправді, САП не завжди поділяє завзяття детективів НАБУ і далеко не завжди готова заплющувати очі на очевидні процесуальні порушення, допущені детективами НАБУ в процесі досудового розслідування, а також на брак доказової бази для висунення обвинувачень.

Антикорупційний суд не панацея – не панацея

Слабкою ланкою у боротьбі проти корупції вважаються українські суди, рівень довіри до яких традиційно дуже низький. Причини такого ставлення до судів – предмет іншої дискусії, особливо у контексті «успішної судової реформи». Як би там не було, але органом, який, на думку багатьох активістів та експертів, повинен завершити формування антикорупційної системи, мусить стати Антикорупційний суд, навколо створення якого вже не перший рік ламають списки українські політики. Проте, з огляду на позицію наших західних партнерів та останні заяви Президента України Антикорупційний суд таки буде незабаром створено.

«Нарешті!», - радісно вигукують антикорупціонери у передчутті швидкої перемоги над корупцією. На жаль, радіти передчасно.

Треба зважати на кілька важливих моментів.

По-переше, на «клієнтів» Антикорупційного суду все одно буде розповсюджуватися «презумпція невинуватості», гарантована Конституцією України.

По-друге, процес в Антикорупційному суді все одно матиме змагальний характер і обвинуваченню все одно доведеться наводити і доводити докази винуватості обвинувачених, змагаючись у переконливості із захистом.

З огляду на це, з усією відповідальністю можна стверджувати, що успішність процесів в Антикорупційному суді залежитиме передусім від компетентності детективів НАБУ, їхньої спроможності зібрати належним чином належну доказову базу проти корупціонерів, та здатності прокурорів САП належним чином представити та відстояти ці докази у суді.

Водночас, вже сьогодні можна припустити, що за наявної законодавчої бази зробити це детективам НАБУ буде більше ніж проблематично, в силу об'єктивних причин. Зрештою, не треба забувати, вони мають справу зі справжніми віртуозами – людьми, які не один рік визискують державу і суспільство на власну користь, тож на відміну від детективів НАБУ та прокурорів САП мають не лише грандіозний досвід, але й кошти на дорогих, високопрофесійних радників та адвокатів, які роблять все можливе, щоб таке визискування відбувалося, або принаймні виглядало так, наче відбувається у межах чинного законодавства.

Як зварити кашу з сокири?

Після створення Антикорупційного суду всі справи проти корупціонерів, розслідувані НАБУ, почнуть розглядатися саме там, а не у «корумпованому» Солом'янському суді. Втім, як вже йшлося вище, це зовсім не гарантує тріумфальних перемог антикорупціонерів.

Наприклад, може статися, що «некорумповані» судді Антикорупційного суду так само як і «корумповані» судді суду Солом'янського будуть обирати у якості запобіжного заходу для «корупціонерів» не тримання під вартою, як хотілося б антикорупціонерам, а, наприклад, домашній арешт, або взагалі «відпускатимуть» під особисте зобов'язання чи під заставу. Чому? Тому що це передбачено і дозволено чинним законодавством!

Тож можливо замість зойків про суцільну корумпованість судів антикорупціонерам варто було б розробити та внести на розгляд парламенту законопроект, який би унеможливив обрання для фігурантів справ, порушених за певними статтями Кримінального кодексу України, іншого запобіжного заходу, крім тримання під вартою без права внесення застави. Чи знайшов би такий проект підтримку у парламенті – це інше питання. Риторичне.

Словом, можна прогнозувати, що після перших провалених в Антикорупційному суді справ на порядку денному постане питання внесення змін до чинного законодавства України, передусім до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з метою розширення інструментарію, який зможуть використовувати у своїй діяльності детективи НАБУ.

Наприклад, вже сьогодні лунають заяви щодо необхідності надати детективам НАБУ право самостійно здійснювати прослуховування телефонів без відповідної санкції суду. Чимало говорилося й про надання детективам НАБУ права проводити так звану перевірку на доброчесність – простіше кажучи, провокувати на отримання хабара.

Зрозуміло, що подібних ініціатив щодо внесення змін до чинного законодавства буде значно більше, ніж вищезгадані. І вносити зміни, безумовно, треба, причому не лише у тій частині, яка стосується розслідування корупційних справ, але й у частині криміналізації окремих дій високопосадовців, підведення їх під визначення як корупційних. Злочином повинно бути не лише «незаконне збагачення» політиків і чиновників, але в принципі будь-яке раптове збагачення можновладців та членів їхніх сімей.

Словом, все це нагадує казку про кашу з сокири – для того, щоб зварити антикорупційну страву українському суспільству та західним партнерам доводиться крок за кроком видурювати у панівного класу сіль, пшоно, масло… На жаль, зробити це було і лишається можливим тільки поклавши до чугунка сокиру позірної імпотетності та неефективності антикорупційних органів.

Отже, лишилося не так багато – на додачу до НАЗК, НАБУ, САП тепер доведеться створити ще й Антикорупційний суд… І все це лише для того, щоб усвідомити доволі просту річ, яка була очевидною для багатьох від самого початку цієї епопеї: для ефективної державної політики у сфері запобігання та протидії корупції в першу чергу необхідно ретельно напрацювати відповідну правову базу, що у свою чергу можливо лише за умови постійного тиску на владу, передусім параламент, з метою примусити схвалювати «самовбивчі» для значної частини можновладців закони.

Президент може бути олігархом і виводити кошти в офшори; син генпропурора може бути успішним бізнесменом; народний депутат може вигравати мільйони у лотерею; віце-прем'єру бабуся-пенсіонерка може подарувати маєток під Києвом; міністр може жити у розкішному будинку, який «належить племінниці-студентці». Втім, такі президенти, генпрокурори, народні депутати, міністри та віце-прем'єри державі і суспільству НЕ ПОТРІБНІ, а відповідно необхідно створити закони, які б унеможливили появу таких чиновників і політиків. Жорстко і безкомпромісно.

Звісно, «шляхта», яка звикла сприймати владу як привілей, відчайдушно пручатиметься перетворенню на «слуг народу», що несуть тягар влади, не гріються у її променях.

Проте, ці зміни стануться неминуче. Звісно, якщо Україна хоче зберегтися як держава…


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...