Пожежі на об’єктах соціальної інфраструктури, вибухи в будинках та військових частинах – на жаль, буденність для України. Зазвичай це відбувається через нехтування правилами безпеки, яка чомусь із питання першочергового значення перетворилася на додаткову опцію... І після кожної такої трагедії лунають обіцянки політиків. Замість того, щоб запобігати надзвичайним подіям, політики згадують про протипожежні та інші норми вже тоді, коли чимось зарадити неможливо.
У ніч на 16 вересня в Одесі в муніципальному дитячому оздоровчому таборі «Вікторія» спалахнула масштабна пожежа, внаслідок якої загинули три маленькі дівчинки. Звісно, ця подія викликала чималий резонанс, і політики відразу заворушилися. В місті одразу заговорили про перевірку на предмет дотримання правил протипожежної безпеки навчальних, дитячих оздоровчих і медичних закладів. Міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко оголосив про скликання оперативного штабу. Мери інших міст також відчули себе некомфортно й, скориставшись можливістю, заявили про намір підвищити заходи безпеки. Наприклад, Віталій Кличко доручив перевірити дотримання правил пожежної безпеки у всіх столичних школах і садочках.
Насправді, таке відбувається щоразу, коли в Україні відбувається лихо й жертвами цього лиха стають безневинні люди. Уже постфактум голова обласного управління ДСНС Євген Решетняк заявив, що в таборі була виявлена низка порушень. За його словами, керівництво табору зобов’язане було їх виправити, але чомусь цього не зробило. «Не було сигналізації, не було виведення сигналу на головний пункт, відсутність пожежних водойм та відсутність технічного журналу. Відповідно до закону, відповідальність несе не лише директор, а й замовник таких робіт, підрядні організації та контролюючі чиновники. Ми виносили приписи, але ніхто не усунув порушення», – відхрестився чиновник.
Як результат, рятувати дітей довелося рядовим працівникам табору та самим дітям. Відомо, що п’ятнадцятьох дітей із палаючого корпусу виніс підліток Максим Тихончук, іще вісьмох, отримавши опіки ніг і дихальних шляхів, допомогла евакуювати інша дівчина, що відпочивала в злощасному таборі, – Катруся Ной. А що в цей час робили чиновники найвищого рівня, які здебільшого висловилися з приводу трагедії лише за декілька днів?
Першим висловився міський голова Одеси Геннадій Труханов, який через трагедію, очевидно, втрапив у халепу, адже відкриття «Вікторії» він курирував особисто. Він пообіцяв, що винні в пожежі понесуть відповідальність (те ж саме заявив і губернатор Максим Степанов), а також, що сім’ї постраждалих отримають матеріальну допомогу.
Ще одна нещодавня масштабна пожежа – горіння складів боєприпасів у Балаклії в березні цього року. Тоді загинула одна людина, але, враховуючи масштаб небезпеки, жертв могло бути набагато більше. Про те, що пожежа завдала величезних збитків Збройним силам, годі й говорити: близько мільярда доларів, але експерти також говорять про непоправні втрати в контексті нестачі боєприпасів на передовій. На жаль, тут уже маємо невиконані обіцянки. Зокрема, Сергій Пашинський так і не скликав комітет із питань нацбезпеки на позачергове засідання, а Юрій Береза не спромігся навіть винести це питання на розгляд комітету в звичайному порядку.
Також «Слово і Діло» наразі з’ясовує, чи надав «Опозиційний блок» постраждалим внаслідок надзвичайної події обіцяну Михайлом Добкіним допомогу. Поки ця обіцянка має статус «у процесі».
У червні 2015 року Україну сколихнула інша масштабна трагедія – пожежа на нафтобазі БРСМ у Київській області. Від вогню загинули 6 людей, а стовп диму протягом 6 днів можна було спостерігати за десятки кілометрів від об’єкта. «Слово і Діло» зафіксувало чимало обіцянок із цього приводу, проте дві особливо знакові з них досі мають статус «у процесі виконання». За два роки ані Арсен Аваков не покарав за пожежу місцеву владу, ані Олександр Турчинов не притягнув до відповідальності людей, що дозволили побудувати нафтобазу поблизу військової частини.
А скільки за останні роки було масових отруєнь у дитячих закладах, обвалів, вибухів і пожеж у житлових будинках і на шахтах, викликаних несправністю обладнання чи недотриманням правил безпеки – навіть не злічити.
12 травня 2014 року в Миколаєві через вибух газу обвалився під’їзд житлового будинку. Рятувальники витягнули з-під завалів тіла трьох людей, десятки мешканців залишилися без житла. Заяв щодо цього інциденту пролунало чимало. З них варто відзначити обіцянку Володимира Гройсмана надати нові квартири родинам, що втратили помешкання, та Наталі Королевської – допомогти постраждалим. Перша обіцянка виконана, а от другій аналітики порталу надали статус «не виконано», оскільки, незважаючи на наші запити, Королевська так і не надала інформацію, що підтверджувала б її слова.
схожа трагедія сталася й у січні 2016-го в місті Українськ у Донецькій області. Тоді жертвами стали двоє дітей. Однак тут уже обидві зафіксовані «Словом і Ділом» обіцянки виконані. Голова військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський виділив, як і обіцяв, постраждалим житло з резервного фонду, а народний депутат Сергій Сажко надав їм матеріальну допомогу.
На жаль, такі лиха в Україні трапляються настільки часто, що обіцянки, пов’язані з їх ліквідацією або уникненням подальших трагедій, уже складають чималу частку обіцянок у досьє політиків на сайті «Слова і Діла». На жаль, вони якщо й виконуються, то вже тоді, коли доводиться компенсувати втрати.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»