«Політичні переслідування»: формальні юридичні підстави та політична мотивація

Валентин Гладкихполітичний експерт

Ситуація із втратою українського громадянства Міхеілом Саакашвілі вкотре здійняла у вітчизняному інформаційному просторі хвилю спекуляцій про нібито наявні в Україні жорсткі політичні переслідування. Зрозуміло, що зусиллями багатьох вітчизняних та іноземних суб'єктів ця хвиля не могла не докотитися й до чужих берегів – тих, що омиваються як Атлантичним, так і Льодовитим океанами. І, як неважко передбачити, реакція виявилася, м'яко кажучи, не дуже сприятливою для репутації держави, яка не так давно скинула репресивне ярмо «злочинного режиму Януковича» і наразі мчить до світлого європейського майбутнього, де не повинно лишатися місця таким ганебним явищам як політичні переслідування, використання кримінального судочинства для тиску на політичних опонентів, вибірковість правосуддя тощо.

Втім, на превеликий жаль, ті, хто з таким запалом волає про політичні переслідування, забувають про одну дуже важливу деталь, а саме про наявність чи відсутність формальних юридичних підстав для вчинення тих чи інших кроків щодо інших, зокрема, й політичних, опонентів, обмежуючись винятково дискусією навколо того, є чи нема політичної мотивації у тій чи іншій справі.

На прикладі із втратою Саакашвілі українського громадянства така потворна практика дуже помітна. Дискусія точиться не навколо того, були чи не було формальних юридичних підстав для відповідного рішення, а обмежується винятково тим, що педалюється політична доцільність чи недоцільність такого кроку з боку Петра Порошенка.

Саакашвілі має намір боротися за українське громадянство в ЄСПЛЕкс-глава Одеської області має намір оскаржувати позбавлення його українського громадянства в Європейському суді з прав людини.

Люди, на жаль, погано розуміють, що таке політичні переслідування чи боротьба з дисидентами.

Наприклад, у радянські часи кримінальний кодекс містив цілу низку статей, які прямо встановлювали відповідальність за дії, що сьогодні цілком легальні. Наприклад, за сумнозвісною 58 статтею КК РРСФР, яка діяла з 1926 року до 1961, тільки у Російській Федерації було засуджено майже чотири мільйони людей. Крім цього, дуже часто для розправи чи тиску на політичних опонентів використовуються й інші статті КК. Наприклад, статті пов'язаній із незаконним обігом наркотиків, зброї чи проти статевої свободи. Це коли політичному опоненту підкидають наркотики чи зброю, або підставляють спеціально навчену особу, яка потім пише заяву про зґвалтування. Наголошую, НАРКОТИКИ чи ЗБРОЮ, а не квартиру чи святі мощі. Ті самі практики можуть використовувати й проти рідних чи близьких політичного опонента з метою корегування його поведінки.

Зрозуміло, що все це має і зворотній бік. Факти використання подібних методів зовсім не означають, що «опозиціонери» ніколи не можуть бути винними у скоєнні подібних злочинів. Якщо «опозиціонер» не може пояснити, звідки у нього квартира чи гроші на неї, це не означає, що її підкинули підступні вороги задля дискредитації непідкупного борця чи борчині за справедливість.

Не завжди наркота, яку знаходять у «опозиціонерів», підкидається їм правоохоронцями. А потенційна можливість використання обвинувачення «опозиціонера» у зґвалтуванні, зовсім не означає, що «опозиціонер» може безкарно ґвалтувати кого завгодно, уникаючи покарання риторикою про «підставу» чи «політичні переслідування».

Кумедно також спостерігати за тим, як дехто посилається на принцип Франко «друзям – усе, ворогам – закон!» Дивіться, друзі президента постійно ґвалтують і їх не притягають до відповідальності, а я зґвалтував один лише раз, і мене вже хочуть запроторити за ґрати! Це ж політичні переслідування! Рятуйте!

У даному випадку можемо говорити про вибірковість правосуддя, але точно не про політичні переслідування. Так само, як і у випадках, коли кількість тих, хто має не лише український паспорт, абсолютно не співпадає з кількістю тих, хто через це втратив українське громадянство. І пояснення на кшталт: «вони мають кілька паспортів і їх ніхто не позбавив українського громадянства, а я маю лише два і мене через це позбавили громадянства» виглядають недолуго.

Коли тебе притягують до відповідальності, питання в першу чергу треба ставити, мабуть, до себе: «нащо я порушував закон?», а не до абстрактної держави: «чому ви не притягаєте до відповідальності інших – тих, хто так само як і я, порушує закон?». Стандартна відповідь на останнє запитання звучить так: «Вас впіймали і притягли. Будемо ловити й інших. Впіймаємо інших і також їх притягнемо. Можете нам навіть у цьому допомогти».

Ігри у громадянство: про небезпеку «прецеденту Саакашвілі»Позбавлення громадянства Міхеіла Саакашвілі є гарним приводом не лише нейтралізувати небезпечного політичного гравця, але й добряче приструнити решту норовливих конкурентів.

Словом, наявність навіть очевидної політичної мотивації у притягненні тих чи інших політиків до відповідальності АБСОЛЮТНО не свідчить про їхню невинуватість із точки зору закону, або про відсутність формальних правових підстав для ухвалення того чи іншого рішення в залежності від політичної мотивації.

Простіше, кажучи, справжнім, а не бутафорним опозиціонерам не варто переходити дорогу на червоне світло, навіть якщо тисячі людей роблять це абсолютно безкарно.

Зрештою, наскільки я розумію, опозиціонери борються за те, щоб всіх тих, хто порушує закон, притягали до відповідальності, а не за те, щоб самим безкарно закон порушувати, ховаючись за риторикою про «політичні переслідування».

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...