Про що варто знати депутатам, котрі зібралися змінювати закон про громадянство

Олександр Москалюкексперт з конституційного права

Я вже неодноразово писав, що народним депутатам перед набуттям повноважень треба проводити хоча б короткострокові курси з ліквідації безграмотності, проте мушу знову повернутися до цієї тези через нову хвилю коментарів та ініціатив наших народних обранців щодо врегулювання питань, пов’язаних із громадянством. Навіть більше: фактично ця колонка написана спеціально для наших високоповажних депутатів у межах курсу «Лікбез вітчизняного парламентаря».

  1. Стаття 4 Конституції передбачає, що в Україні існує єдине громадянство. Багато хто з депутатів вважає, що це означає що Основний Закон забороняє мати одночасно поруч із громадянством України громадянство іншої держави. Насправді нічого подібного. Заборона єдиного громадянства з точки зору конституційного права означає, що не може існувати, поруч із громадянством України, громадянства певної її адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, не може існувати громадянства Вінницької області, ну і тим паче – так званих «ДНР» чи «ЛНР».

  2. Депутати полюбляють розповідати, що багато хто з парламентарів має подвійне громадянство. Брехня: жоден із народних депутатів не має подвійного громадянства. Жоден! Оскільки термін «подвійне громадянство» якраз означає, що, поруч із громадянством України, існує громадянство її адміністративно-територіальних одиниць. Так, наприклад, у Фінляндії жителі Аландських островів мають два громадянства: окремо Фінляндії та Аландських островів. Якщо йдеться про одночасне перебування в громадянстві кількох держав, то тут правильно використовувати термін «множинне громадянство». І якраз воно у нас заборонене законом «Про громадянство України». До речі, якби у ЗМІ й політикумі правильно використовували терміни, пан Коломойський, наприклад, не зміг би викрутитись у відомій ситуації. Адже законодавча заборона на множинне громадянство означає, що особа не може бути громадянином більше ніж однієї держави. Тобто кількість громадянств значення не має.

  3. Конституція передбачає заборону позбавлення громадянства України. З цього положення окремі народні депутати зробили висновок, що, якщо вказати в законі «Про громадянство України» можливість припинення її громадянства з ініціативи держави, то це буде неконституційно. Очевидно, ці парламентарі в очі не бачили чинний закон «Про громадянство». За статтею 17 цього закону, однією з підстав припинення громадянства України є його втрата. У свою чергу, підставою для втрати громадянства нашої країни є добровільне набуття її громадянином громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Скажемо більше: ця норма не суперечить Конституції й була запозичена свого часу з Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Україною. Різниця між «позбавленням громадянства» і «втратою громадянства» пов’язана з тим, що позбавлення розглядається як покарання за злочин, і внаслідок позбавлення людина стає взагалі апатридом (особою без громадянства). При цьому втрата громадянства розглядається як наслідок саме за порушення законодавства про громадянство і може бути застосована до особи за умови, що втрата громадянства не спричинить випадок безгромадянства особи.

P. S. Відверто кажучи, мені було лінь писати колонку, присвячену громадянству, але, натхнений Віктором Уколовим (депутатом Верховної Ради VI скликання – Ред.), я це таки зробив. Цитата від Уколова: «Стаття 4 Конституції України означає, що громадянство України може бути тільки одне – українське. Так вирішили в 1996 році законодавці. Щоб змінити цю норму Конституції України, необхідно дві сесії Верховної Ради, Висновок Конституційного Суду й небувала єдність парламенту в три чверті голосів, себто триста голосів. Таким чином, навіть, якщо парламентарі дозволять подвійне громадянство для якоїсь частини парламентарів, які живуть на прикордонних територіях, то цей закон може бути оскаржений у Конституційному Суді». Якби студент мені таке сказав на другому курсі під час заліку з «Конституційного права», він змушений був би піти на перескладання. В чотирьох реченнях я нарахував п’ять помилок із конституційного права! Крім уже названих вище, пан Уколов не знає й того, що для внесення змін до Конституції справді необхідна більшість у 300 голосів, але це дві третини, а не три четверті від конституційного складу парламенту. До того ж, якщо зміни вносяться до розділу 1 Основного Закону, то обов’язково має бути проведений Всеукраїнський референдум. Ну і звісно, що Конституція України не забороняє множинне громадянство, вона забороняє подвійне! Пошук решти помилок, сподіваюся, здійснить уже хтось інший.

Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...