Сьогодні, 18 травня, Україна згадує жертв депортації кримських татар – однієї з найтрагічніших сторінок історії цього народу, що мала місце 73 роки тому. З а лічені дні – 18-20 травня 1944 року – за рішенням Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР з півострова в примусовому порядку були виселені більше 200 тис. кримчан, більшість із яких – кримські татари. Серед депортованих також опинилися етнічні українці, росіяни, цигани, караїми та представники інших національностей. Людей відправили на так звані спецпоселення до Узбекистану, Казахстану, віддалених областей Росії. Частина з них загинули по дорозі через нелюдські умови перевезення, нестачу їжі та ліків, багато хто – вже на місці спецпоселення через відсутність у мов для проживання. Також масово постраждали кримські татари під час голоду 1946-1947 років.
Безперешкодно повернутися на історичну батьківщину кримські татари змогли лише після смерті Сталіна, проте масове повернення відбулося після постанови Ради міністрів СРСР 11 липня 1990 року, за якою кримські татари отримали право безкоштовно отримати земельні ділянки та будматеріали в Криму. 150 тис із них переїхали на півострів до розпаду СРСР, ще близько 60 тис. – після набуття Україною незалежності.
Сьогодні події 73-річної давнини, фактично, повторюються: кримські татари позбавлені права на самоврядування на власних землях, зазнають репресій і утисків з боку окупаційної російської влади, а багато хто знову змушений був залишити півострів із міркувань безпеки. Аби заяви політиків, завдання яких – захистити корінний народ півострова – не розходилися з їхніми справами, «Слово і Діло» вирішило нагадати, що обіцяли кримським татарам представники влади.
Так, представники кримсько-татарського народу у Верховній Раді Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров пообіцяли домагатися справедливості в міжнародних судах. Перший ще у 2014 році заявив, що подасть позов до ЄСПЛ щодо порушення Росією прав і свобод кримськотатарського народу, а другий у 2016-му – що звернеться до цього ж органу з приводу заборони на території окупованого півострова Меджлісу.
На законодавчому рівні Джемілєв запропонував закріпити статус кримськотатарського народу шляхом внесення влітку 2015 року до Верховної Ради відповідного законопроекту (щоправда, в окреслений термін він цього так і не зробив), а його колега Рефат Чубаров – визнати в Раді депоратцію кримських татар геноцидом (виконано) і закріпити в Конституції принципи існування Кримської автономії (поки що в процесі виконання).
Тим часом політичний, духовний і культурний розвиток кримськотатарського народу триває на материковій частині України. Наприклад, обіцянки про створення на підконтрольній українському уряду території Кримського муфтіяту та відкриття в Києві національного кримськотатарського класу вже виконані. Чекають на реалізацію заяви Джемілєва про розробку посібників і методичних матеріалів для викладання кримськотатарської мови і продовження роботи Меджлісу поза межами Криму. Також поки не отримали статус «виконано» обіцянки Рефата Чубарова про відкриття представництв народу у Вашингтоні та Брюсселі, а також щодо створення міжнародного комітету «Крим» для захисту прав людини.
Звісно, що підтримку кримським татарам обіцяють не лише їхні власні представники у владних структурах, але й інші політики. Наприклад, Президент Петро Порошенко, який на виборах 2014 року заявляв, що буде відстоювати політичні свободи корінного народу Криму. Також таку обіцянку дав у 2015 році Володимир Гройсман, який тоді був спікером Верховної Ради. Обидві обіцянки отримали статус виконаних, на відміну від зобов’язання постійного представника України в Криму у 2014 році (нині – народного депутата) Сергія Куніцина, котрий заявив, що сприятиме облаштуванню кримських татар на материковій Україні, але так і не зміг цього зробити.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»