Щороку, особливо за сильних і тривалих опадів, жителі Закарпаття готуються до найгіршого – чергового підтоплення внаслідок паводків, які, на жаль, є для регіону є більш ніж звичним явищем. Лише за післявоєнний період великі річки області виходили з берегів десятки разів – і кілька разів стихія мала серйозні руйнівні наслідки.
Так, у 1947 році води річки Тиси, що вийшла з берегів, знесли там 33 мости, 60 тис. куб. м ґрунту та затопили селище Вілок і місто Хуст. У 1992 році від підтоплення постраждала навіть столиця регіону – Ужгород, крім того, стихія знесла 21 будинок. Проте найбільш руйнівною за незалежну історію України виявилася повінь, викликана паводком на річках Тиса, Латориця, Теребля, Тересва та Боржава, що сталася на початку листопада 1998 року. Під водою опинилися близько 120 населених пунктів, де стихія зруйнувала 2695 будинків і забрала життя 17 людей. Вода тоді знищила 12 мостів, 48,6 км автомобільних доріг і 2,4 км залізниці. Понад 20 тис. людей довелося евакуювати. Це, без перебільшення, одне з найбільших природних лих в історії нашої країни.
Трохи менш руйнівним виявився вихід із берегів у березні 2001 року рік Тиса, Латориця й Боржава, в результаті якого загинули 9 людей, було зруйновано майже 2 тис. будинків, 6 мостів, 52,7 км доріг, підтоплено 255 населених пунктів, з яких евакуювали близько 14 тис. жителів.
На жаль, кардинальних кроків для того, щоб запобігти лиху, ані центральна, ані місцева влада не роблять роками. Все, чим доводиться задовольнятися людям, що живуть у басейні Тиси, це мізерні відрахування з місцевого бюджету й численні обіцянки, що постійно залишають їх із потенційною загрозою лиха сам-на-сам. Не те що б проблему не намагалися вирішувати – лунало дуже багато корисних ініціатив, однак коли доходило до фінансування, кошти на їх реалізацію виділялися за залишковим принципом або ж зникали до завершення робіт...
Так, наприклад, у січні 1994 року Кабінет міністрів ухвалив програму протипаводкових заходів на 1994-2000 роки, що передбачала будівництво в регіоні 200 км захисних дамб, 51 км берегоукріплень та регулювання 162 км русел річок. Це була перша з низки подібних програм, ухвалених урядом до сьогодні. До 1998 року з усіх її пунктів реалізована була, на жаль, лише дуже невелика частина: 33 км дамб, 20 км берегових укріплень та відрегульовано 41 км річкових русел. Протягом 2000-2005 років на Тисі була запущена автоматична інформаційно-вимірювальна система для оперативного прогнозування паводків, а в 2001-му Кабмін ухвалив чергову програму комплексного протипаводкового захисту в басейні ріки – цього разу на 2002-2006 роки. Відомо, що в 2005 році в її рамках реконструювали всього 6,2 км дамб і збудували 2,7 км берегових укріплень.
У 2006-му регіональну програму захисту від паводків на 2006-2015 роки ухвалили й у Закарпатській ОДА. На місцевому рівні вдалося зробити дещо більше: станом на 2015 рік були відрегульовані 6,9 км русел малих річок, побудовані 4,6 км захисту від підтоплення, розчищені понад 22 км меліоративних каналів.
У лютому 2007-го уряд із запізненням ухвалив чергову програму протипаводкового захисту на Тисі на 2006-2015 роки, в рамках якої до 2010-го в басейні ріки побудували 188 км дамб і 50 км берегоукріплень. У грудні 2010 року урядами України, Румунії, Сербії, Словаччини та Угорщини – країн, територією яких проходить русло Тиси – був розроблений план інтегрованого управління басейном ріки, фінансування реалізації якого з українського боку, звичайно ж, так і не розпочалося.
Нарешті, в травні 2012 року була затверджена загальнодержавна програма розвитку водного господарства, одним із напрямків якої є комплексний протипаводковий захист у басейні Тиси. От тільки фінансування цієї програми припинилося ще 2013 року.
Домогтися фінансування протипаводкових заходів обіцяли як народні депутати, що представляють Закарпаття у Верховній Раді, (Василь Петьовка, Павло Балога), так і губернатор регіону Геннадій Москаль. На жаль, поки що безуспішно.
Нагадаємо, раніше «Слово і Діло» розбиралося із ситуацією навколо скидання в море каналізаційних вод в Одесі та вирішення питання утилізації сміття у Львові.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»