Влада потребує перезавантаження. Тотальна корупція, невміння боротися з нею, а лише очолювати, стоять як клубок у горлі. Суспільство заговорило про вибори. Але всі розмови звелися нанівець через відсутність реальних лідерів.
Призначити ту ж Супрун міністром охорони здоров'я – не можна, немає голосів. Звільнити неугодного міністра інфраструктури Омеляна – можна, але на заміну немає голосів. Коаліція на папері ніби є, але насправді її немає. Є ситуативне задоволення «хотілок» народних депутатів в обмін на їхні голоси. Але це матеріально затратно. В нашій зубожілій країні вже ніхто не розраховується з депутатами живими грошима. Торгують витратними статтями Бюджету. Але й Бюджет же не гумовий. Прем'єр Гройсман через розрізненість уряду змушений потрібні йому рішення проводити з голосу, без підготовки й узгодження. Згадаймо хоча б конфлікт між Кубівим та Омеляном. Останній із круглими очима на засіданні Кабміну спостерігав, як у нього відбирають найбільш грошовий актив – «Укрзалізницю».
Уляна Супрун: головні обіцянки на чолі МОЗуУ світлі скандалу навколо в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун «Слово і Діло» вирішило навести дані про те, як чиновниця дотримує свого слова.
Боротьба з корупцією звелася до тупого заробляння грошей. Ось недавно дізналася: на угоду зі слідством пішов один із «гаманців» сім'ї Януковича – екс-начальник податкової міліції Андрій Головач. Його «брали» з такою помпою! Військовий прокурор Матіос навіть зняв про нього ролик, де показав усі заарештовані активи: котеджне містечко, елітні магазини на Хрещатику та навіть золотий бюст Януковича. Але за три місяці запахло повною зрадою. Головача випустили. Він підписав угоду зі слідством, заплатив до Бюджету і – на волю з чистою совістю. Матіос, своєю чергу, вже не такий пафосний, як при затриманні. Раптове звільнення Головача він не коментує. Відмінний інструмент у кримінально-процесуальному кодексі: людина начебто й на волі, а начебто й винна. Угода зі слідством – це коли і вовки ситі, і вівці цілі. Головач не один такий. Неодноразово великі політики й середні підприємці бідкалися мені, що, мовляв, приходили до них від ГПУ й вимагали гроші за вирішення того чи іншого питання. Що відрізняє нинішніх чиновників від людей епохи Януковича? «Попередники» думали, що прийшли назавжди, й крали потихеньку. Нинішні розуміють, що прийшли ненадовго, тож крадуть швидко.
Провал люстрації також очевидний. Зміна політичних еліт відбулася, але вона не дала потрібного ефекту. Зазирнемо до електронних декларацій нинішніх можновладців. Чи живуть вони на одну зарплату? Ні. Може, вони живуть вони по сусідству з нами в багатоповерхівках на Харківському масиві? Ні. Чи відпочивають вони в Пущі-Водиці? В жодному разі. Вони там живуть за високими парканами, по сусідству з ненависними «регіоналами». І, повірте, часто ходять до них пропустити чарчину віскі за кілька тисяч доларів за пляшку. Більше того, всі, хто хотів залишитись у владі, але мав бути люстрованим, все одно працюють.
Поновлюються за рішенням суду, підкуповують нинішніх VIP-чиновників і, що найстрашніше, служать їм такою ж вірою й правдою, як і Януковичу. Наведу такий приклад: за Януковича працював у податковій Андрій Видиборець. Був головним бухгалтером у Клименка. Пізніше його люстрували. Але, уявляєте, він досі ходить на роботу! Три роки потому після Майдану. Щодня. Але працює вже на благо Насірова. Сидить у тому ж кабінеті №23. Його посаду обіймає підставна особа, а реальну роботу робить Видиборець. Ось такий ось незамінний кадр.
Наша пісня гарна й нова. Які обіцянки політики перенесли на 2017 рік?«Слово і Діло» зібрало список із найважливіших та найбільш резонансних обіцянок українських політиків, які мали бути виконані минулого року, проте були провалені й перенесені на 2017 рік.
Закономірно, що на цьому тлі рейтинг влади наближається до рівня плінтуса. Народ, було, заговорив про вибори. Адже це єдиний реальний шанс не звернути з курсу, за який стояв Майдан. Дострокові вибори як парламенту, так і президента. Новими лідерами нації називали навіть Святослава Вакарчука та Юрія Луценка. Потребує перезавантаження й парламент. Але фракції зараз розсипаються на молекули та йдуть під контроль різних груп впливу. Дрібними групами легше заробляти. В результаті позачергові парламентські нам також не світять. Несмілива надія на зміну еліт змінилася тотальним розчаруванням. Немає на кого око покласти. Немає за кого голосувати. Політичні сили розхлябані, розтасовані по різних олігархічних кошиках, незрозумілих простій людині. Лідера немає. Похмура мішура й ніхто.
Користуючись розчаруванням суспільства, розрізненістю політичних еліт, Порошенко повільно, але впевнено, узурпує владу. Гаманцем Ігоря Кононенка він веде переговори та укладає угоди щодо купівлі телеканалів. Руками Луценка й Ситника заводить кримінальні провадження на неугодних членів ЦВК і неприборканих міністрів. Користуючись інструментами НАЗК, мучить перевірками «неправильних» народних депутатів. Ми не встигнемо озирнутися, як заживемо в тоталітарній державі. Побудованій за моделлю Російської Федерації.
Ольга Василевська-Смаглюк, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»