«Презумпція винуватості»: правовий та політичний аспекти

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

В Україні, як і практично в усіх цивілізованих державах, діє презумпція невинуватості – правовий принцип, відповідно до якого особа, що підозрюється в скоєнні злочину, вважається невинуватою, поки її провина не буде доведена в порядку, передбаченому чинним законодавством, і встановлена вироком суду.

Звісно, в порівнянні з судочинством темних часів, коли підозрюваним і звинувачуваним, часом під жорстокими тортурами, доводилося переконувати катів та суддів у своїй невинуватості, нинішня практика є куди більш справедливою й однозначно – більш гуманною. Повертатися до «презумпції винуватості», тобто до часів, коли батіг і диба були царями доказів, безумовно, немає сенсу і, в жодному разі, не можна.

Маю чорний Cadillac: розкішне авто, що так і не з’явилося в декларації Ляшка«Слово і Діло» відстежило всю історію про декларування автомобіля Cadillac Escalade, яким користується Олег Ляшко.

Втім, треба зважати, на один дуже важливий аспект «презумпції невинуватості». В умовах тотально корумпованої правової системи презумпція невинуватості перетворюється на інструмент забезпечення безкарності всіх тих, хто має можливість тим чи іншим чином «впливати» на хід слідства та судові процеси.

Наприклад, будь-який український олігарх із 90-х одразу позиватиметься до суду якщо хтось матиме необережність публічно назвати його бандитом чи рекетиром. І, звісно, легко виграє суд, бо презумпція невинуватості формулюється за простим принципом – «не впійманий – не злодій».

На жаль, осторонь залишається питання про те, чи в принципі спроможні вітчизняні правоохоронні органи та український суд визнати рекетира рекетиром, якщо вчорашній рекетир примудрився стати сьогоднішнім олігархом?

Добре, Бог із ними, з учорашніми рекетирами. Можна поставити питання інакше: чи може найгуманніший суд у світі визнати корупціонером палкого самопроголошеного антикорупціонера, якщо навіть генеральний прокурор свою відмову допитувати одного зі свідків у справі про незаконне збагачення правдолюбця не соромиться пояснювати тим, що цей свідок – «видатна людина»?

Відповідь, здається, очевидна.

Жертви реформи: чому мовчав Аваков?Журналіст Максим Кречетов зібрав воєдино думки та факти про поліцейську перестрілку в Княжичах, проаналізувавши можливі причини та наслідки трагедії.

Втім, зазначене вище геть не означає, що ми мусимо повертатися до принципів презумпції винуватості, які, на жаль, і так проглядаються в окремих судових процесах, коли в громадській думці інформаційними засобами заздалегідь формується уявлення про нібито однозначну «винуватість» тих чи інших людей.

Висловлене вище означає лише те, що правоохоронні органи мусять сумлінніше працювати, максимально перекидаючи за допомогою доказової бази місточок між тим, що ми «знаємо», і тим, що може бути доведено в суді. Звісно, це значно складніше, ніж проводити гучні прес-конференції, сиплячи на голови опонентів тонни часто нічим не підтверджених звинувачень. Проте це єдиний шлях до правової держави, на якому немає місця ані вибірковому правосуддю, ані політично мотивованим судовим процесам, ані презумпції винуватості, ані безкарності.

Між тим, треба зазначити, що неформалізована презумпція винуватості в цивілізованих державах іноді трапляється. Правда, не в кримінальному судочинстві, а у сфері політичної відповідальності, де вона поширюється винятково на політиків та чиновників, які там, на відміну від України, є не привілейованим класом, а радше людьми, вимоги до яких значно суворіші, ніж до пересічних громадян.

Безумовно, порушення правил парковки чи подружня зрада не тягне за собою ув’язнення для європейського політика чи американського чиновника, так само як і для пересічного громадянина – але може вартувати їм політичної кар’єри. Навіть новітня історія Європи знає безліч прикладів коли навіть необдумані заяви ставили жирний хрест на майбутньому політичних зірок, не кажучи вже про серйозніші проступки.

І постійне перебування в середовищі, де поява імені політика бодай у найменшому публічному скандалі неминуче коштує йому кар’єри, привчає європейських та американських політичних діячів поводитися стриманіше не лише в порівнянні зі своїми українськими колегами, але й у порівнянні зі своїми співгромадянами. Футбольні зірки чи поп-виконавці можуть собі дозволити десь у клубі нюхнути кокс, але політики й чиновники – в жодному разі. Статус, як то кажуть, зобов’язує.

Електоральна арифметика. Яким буде наступний парламент?Соціологічні дослідження показують: якби вибори до Верховної Ради відбулися в найближчу неділю, на прем'єрське крісло претендувала б, швидше за все, Юлія Тимошенко.

Саме тому українське суспільство має навчитися бути безжальним до «слуг народу», не даруючи їм жодного, бодай найменшого ганебного вчинку та заяви, не кажучи вже про кричущі випадки професійної некомпетентності на кшталт перестрілки правоохоронців під Києвом.

Лише навчившись ставитися до «слуг народу» як до винних і притягаючи їх до відповідальності за першої ліпшої нагоди за найменшим приводом (як-то сумнівне призначення, необдумана заява, придбання розкішної автівки чи квартири, використання дипломатичного паспорту для шопінгу за кордоном, стрімка кар’єра дітей, несподіваний бізнес-успіх родичів тощо), українська громада буде спроможна породити нову політичну й адміністративну еліту, для якої влада буде не привілеєм, а тягарем, нести який будуть в змозі лише гідні.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...