Природа Мінських угод – це американська технологія дипломатії другого плану.
Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів директор Київського інституту мирних досліджень Андрій Мішин, аналізуючи реалізацію Мінських угод і дорожню карту для вирішення конфлікту на Донбасі.
«Природа «Мінська» – це врегулювання внутрішнього конфлікту за допомогою зовнішніх учасників, які запрошують переговорників до третьої країни поряд із кордоном, і там, щоб не було тиску соратників одних та інших на політиків, виробляється план, а після нього – дорожня карта», – розповідає експерт.
Проблема Мінських угод у тому, що сам документ не був дорожньою картою. Є початок, викладення, заключні положення, тобто реально його потрібно враховувати, але формально можна ігнорувати.
«Те, що сьогодні розробляється дорожня карта, – великий крок вперед і піти на невиконання цього плану буде складно. До того ж, важливими є останні берлінські переговори, хоча вони й не виписані на папері», – переконаний він.
Водночас політолог Руслан Бортник вважає, що всі «нові» ідеї, що прозвучали за підсумками останніх переговорів, – це хаотичні переспіви попередніх угод або давніх ідей.
«Дорожня карта (другі Мінські угоди – комплекс заходів – дорожня карта перших Мінських угод вересня 2014 року); «озброєна поліцейська місія ОБСЄ» (відрізняється лише наявністю пістолета у співробітника ОБСЄ, що працює в зоні конфлікту з 2014 року); «вибори після досягнення безпеки» (повертають нас у 2014 рік, у період після Іловайська та перед аеропортом і Дебальцевим», – пояснив він.
«Оскільки нові ідеї не узгоджені, банально почали повторювати старі», – зазначив він.
Як відомо, наприкінці листопада очільники МЗС «нормандської четвірки» проведуть переговори шодо Донбасу, зокрема щодо узгодження дорожньої карти, ухвалити яку планують до кінця року.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»