Природа Мінських угод – це американська технологія дипломатії другого плану.
Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів директор Київського інституту мирних досліджень Андрій Мішин, аналізуючи реалізацію Мінських угод і дорожню карту для вирішення конфлікту на Донбасі.
«Природа «Мінська» – це врегулювання внутрішнього конфлікту за допомогою зовнішніх учасників, які запрошують переговорників до третьої країни поряд із кордоном, і там, щоб не було тиску соратників одних та інших на політиків, виробляється план, а після нього – дорожня карта», – розповідає експерт.
Проблема Мінських угод у тому, що сам документ не був дорожньою картою. Є початок, викладення, заключні положення, тобто реально його потрібно враховувати, але формально можна ігнорувати.
«Те, що сьогодні розробляється дорожня карта, – великий крок вперед і піти на невиконання цього плану буде складно. До того ж, важливими є останні берлінські переговори, хоча вони й не виписані на папері», – переконаний він.
Водночас політолог Руслан Бортник вважає, що всі «нові» ідеї, що прозвучали за підсумками останніх переговорів, – це хаотичні переспіви попередніх угод або давніх ідей.
«Дорожня карта (другі Мінські угоди – комплекс заходів – дорожня карта перших Мінських угод вересня 2014 року); «озброєна поліцейська місія ОБСЄ» (відрізняється лише наявністю пістолета у співробітника ОБСЄ, що працює в зоні конфлікту з 2014 року); «вибори після досягнення безпеки» (повертають нас у 2014 рік, у період після Іловайська та перед аеропортом і Дебальцевим», – пояснив він.
«Оскільки нові ідеї не узгоджені, банально почали повторювати старі», – зазначив він.
Як відомо, наприкінці листопада очільники МЗС «нормандської четвірки» проведуть переговори шодо Донбасу, зокрема щодо узгодження дорожньої карти, ухвалити яку планують до кінця року.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»