Використовувати народ для заволодіння владою і цинічно використовувати її виключно у своїх інтересах – ось гіркий досвід двох (!) революцій – опереткової мирної (Помаранчевої) та кривавої Революції Гідності. Річницю обох ми відзначили напередодні. Але набагато цікавішим збігом є те, що вигодонабувачем обох Майданів ставала одна й та ж сама людина – Петро Олексійович Порошенко, а програвав один і той же Віктор Янукович. В результаті протистояння цих двох співзасновників і свого часу – співголів «Партії регіонів України» розірвана війною країна занурилася в глибоку економічну кризу, а одна й та ж сама «еліта» лише змінювалася періодично ролями «влада-опозиція» (як тут не згадати про боротьбу нанайських хлопчиків), але при цьому активно й нестримно збагачувалася. А українці здебільшого все ще вірять у реальну політичну боротьбу, в щирість полум'яних промов політиків і навіть у їхні обіцянки.
Про причини та наслідки Майданів можна розмірковувати багато, але, з огляду на спеціалізацію аналітичного порталу «Слово і Діло», розглянемо їх виключно через призму обіцянок політиків і чиновників. І обіцянки ці розділимо на категорії згідно з тими трьома основами, на яких ґрунтувався останній (?) Майдан: 1) європейський вектор розвитку України; 2) очищення та оновлення влади; 3) покарання за злочини. Поза конкурсом – досі невиконана обіцянка від 29 березня 2014 року вже двічі (!) київського міського голови Віталія Кличка встановити на Майдані меморіал жертвам у разі обрання його градоначальником…
Візи до євромрії
Європейські «партнери» перетворили в принизливе дійство підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, яке свого часу не підписав Віктор Янукович, і з чого, власне, почався Євромайдан. І це після всього того, через що пройшов український народ заради цієї мети. Але оскільки тема статті – дії (і бездіяльність) наших політиків, то на них і зосередимося. Тим більше, очевидно, що скепсис у європейців викликають саме вони, рідненькі, а не українська нація. Отже, за браком інших, саме євроінтеграцію наші «нові» політики зробили українською національною ідеєю. Правда, так звані «єврооптимісти», котрі вважають себе натхненниками Майдану, вже як тільки не закликали європейські інституції відмовити Україні, зокрема, в наданні безвізового режиму. Патріоти! Мабуть, бояться, що якщо з Європою в нас справи налагодяться, то й потреба в них зникне. А в них і так немає потреби, інакше чому ж Сергій Лещенко, Світлана Заліщук та Мустафа Найєм не потрапили до нового складу керівництва «Демальянсу»? Ну, то їхні справи, а нам, як то кажуть, своє робить.
Вже хто справжній єврооптиміст, так це Олександр Турчинов! 18 серпня 2014 року, в розпал війни на Донбасі, тодішній спікер парламенту заявив, що за 5 років (тобто тепер уже менш ніж за три роки) Україна буде готова вступити до ЄС! Набагато обережнішим (але тільки в цьому) був тодішній кандидат у президенти Петро Порошенко: відразу після окупації Криму, 31 березня 2014 року він заявив, що Україна стане членом Євросоюзу до 2025 року (якраз після закінчення двох президентських термінів, і спитати з нього як із чинного Президента за зрив цієї обіцянки буде неможливо). Зате за 10 днів до цієї обіцянки тодішній прем'єр Яценюк підписав у Брюсселі Угоду про асоціацію з ЄС (політичну її частину), що відправило багатьох українців у стан дуже легкої ейфорії. Адже слідом за Кримом уже почав «бешкетувати» Донбас і євросправи сильно відсунулися на задній план, тим більше після всіх жахів щойно завершеного Майдану.
Натомість цілком практична річ – безвізовий режим із ЄС – перетворилася на посміховисько через кількість чиновників, що нам його обіцяли, а головне – через кількість відтермінувань цієї «довгоочікуваної» події. Нас чомусь годують обіцянкою вже не першої свіжості, а віз і нині там. Першим цю обіцянку, що називається, «золотими церковнослов'янськими літерами» записав у своїй передвиборчій програмі 30 березня 2014 року тоді ще кандидат у президенти Петро Порошенко. Він уперше пообіцяв українцям скасування віз до Європи першого ж року свого президентства (потім таких обіцянок було кілька з таким самим результатом). Тоді ще, поряд з асоціацією, «безвіз» був значущою цінністю для Євромайдану, що лиш недавно розійшовся. А сьогодні скасування віз може бути чи не єдиним досягненням в активі Президента, який уже замислюється про наступний термін. Обіцянки (які залишилися невиконаними) на тему безвізового режиму рясно роздавали й тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, і тодішній глава ВР Володимир Гройсман і чомусь навіть незмінний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. У результаті їздити без віз до Європи ми не почнемо й цього місяця (а це був черговий обіцяний Президентом термін), а про «успіхи» нашої співпраці може свідчити хоча б той факт, що за три роки обсяг нашого експорту в Європу скоротився на чверть...
Гра в імітацію
З оновленням влади й геть усе сумно. Політологи в день річниці Майданів писали, що революції, власне, як такої й не відбулось ані в 2004, ані в 2013 роках, оскільки ми не побачили довгоочікуваної зміни еліт. Так що там еліти: навіть обіцянку заступника голови АП Дмитра Шимківа про оновлення штату президентської канцелярії (клерків!) – і ту не було виконано! Єдиним відносним позитивом можна було б назвати набуття чинності судовою реформою – як мінімум у суддів тепер немає абсолютного імунітету. А чому цей позитив відносний, можна дізнатися з недавньої публікації на цю тему. Тепер про негатив. Закон про люстрацію влада використовувала як хотіла: позбулася неугодних, а стосовно зручних, хоч і замараних чиновників закон або не спрацював взагалі, або звільнених потім відновлював суд. Лише кілька скандальних рішень: відновлені на посадах начальниця управління Державної фіскальної служби Києва Людмила Демченко, начальник Державної автоінспекції Анатолій Сіренко, заступник глави НБУ Борис Приходько, перший заступник прокурора Києва Олег Валендюк, заступник прокурора Харківської області Володимир Суходубов, заступник міністра молоді та спорту Євген Головін, заступник мера Дніпра Анатолій Крупський, в. о. начальника Добропільського МВВС Запорізької області Ярослав Іщенко і його заступник, а також дуже багато інших. До речі, про судову систему: Президент дав аж дві дуже важливих обіцянки – про призначення починаючи ще з цього року на конкурсній основі суддів Конституційного суду, а також про те, що новий Верховний суд взагалі повинен бути сформований у кінці цього року. До кінця року залишився всього місяць, а хтось щось чув про конкурси та про призначення в обох судах? У пресу така інформація поки не просочувалася. Призначення звичайних суддів також повинні відбуватися в ході конкурсів, які міністр юстиції Павло Петренко навіть обіцяв транслювати.
Будучи лідером президентської фракції, Юрій Луценко дав обіцянку про те, що ще в 2015 році народні депутати втратять недоторканність. Поки ж регламентний комітет ВР демонструє дива «політичної гнучкості», ухвалюючи неправові рішення про витребування матеріалів слідства і не виносячи до сесійної зали подання про зняття недоторканності з колишнього росіянина (?), олігарха й нардепа України Вадима Новинського. Але тут Юрій Віталійович може розвести руками й сказати, що його підвели колеги, а от що заважає йому виконати тепер у керованій ним Генпрокуратурі обіцянку про те, що близько 400 працівників прокуратури, яких усе ще не люстрували, пройдуть цю процедуру? Навіть глава МВС не виконав свою набагато простішу обіцянку про повне оновлення особового складу райвідділу поліції в Кривому Озері, співробітники якого вбили скуту наручниками й лежачу на землі людину.
Зі створенням антикорупційних органів було приблизно так само, як і з безвізовим режимом. З тією тільки різницею, що їх усе-таки створили після численних відтермінувань. Але тут інша проблема: за гучного піару реального «вихлопу» від їхньої діяльності немає, й довіру громадян, які вимагали на Майдані реальної боротьби з корупцією нарівні з євроінтеграцією, у значній мірі втрачено. Іспитом для Національного антикорупційного бюро та Нацагенства з протидії корупції називали оприлюднення шокуючих декларацій чиновників і політиків, перевірку багатьох з яких цим органам слід провести. Але свій набагато простіший іспит вони провалили дещо раніше, «заблукавши» в двохсотметровій столичній квартирі нардепа Сергія Лещенка. Після того, як не була надана принципова оцінка, скажімо так, дивним (і суперечливим) розповідями про появу у вчорашнього журналіста й записного «борця з корупцією» нечуваних грошей – яких результатів від них взагалі можна чекати? Отже, невиконаних обіцянок у сфері створення антикорупційних органів цілий букет, тому зупинимося лише на одному, досить примітному: 19 квітня 2015 року директор НАБУ Артем Ситник заявив, що конкурси на заміщення вакантних посад в НАБУ транслюватимуть у режимі онлайн, і кожен охочий зможе простежити, як проходив відбір від початку й до оголошення результатів. Підсумок: у підписаному ним же Порядку проведення відкритих конкурсів ані онлайн-трансляція засідань Конкурсної комісії, ані навіть їх відеофіксація не передбачені. Навіщо потрібна була ця брехня?! Невже тільки заради миттєвого короткочасного піару? Але ж після невиконання таких елементарних обіцянок у чому їм взагалі можна вірити?!
Пенсія для Азарова
З приводу злочинів проти Майдану маємо глобальну обіцянку зі статусом «у процесі» генпрокурора Юрія Луценка про те, що всі, хто вбивав людей на Майдані, будуть засуджені «очно або заочно». Такі ж обіцянки всіх трьох його попередників залишилися невиконаними. Чи вірити Луценку? Вирішувати вам, а ми лише згадаємо про одну невиконану обіцянку на цю тему ще народного депутата Юрія Луценка: 15 липня 2015 року він запевняв, що 16 липня буде створена тимчасова слідча комісія з розслідування злочинних дій проти учасників Майдану. Смуток викликає й досить проста обіцянку (але на чутливу тему!) тоді ще народного депутата Петра Порошенка, що так і залишилась невиконаною: 6 грудня 2013 року Петро Порошенко заявив, що винні в побитті затриманого на Банковій Владислава Загоровка будуть притягнуті до відповідальності.
Мабуть, єдину виконану важливу обіцянку на цю тему дав, як не дивно, 1 квітня (!) 2015 року не надто популярний попередній генеральний прокурор України Віктор Шокін: ГПУ таки створила єдиний реєстр злочинів проти учасників масових акцій протесту в листопада 2013-лютому 2014 років. 8 днів залишається в генпрокурора Юрія Луценка, щоб не залишитися балаболом і виконати обіцянку – внести до парламенту подання про притягнення до відповідальності нардепів за підозрою в державній зраді. Чи встигне він? А ще він обіцяв вже в цьому році засудити всіх державних зрадників – і теж очно або заочно. Ну тут не тільки 8 днів, а ще й цілий місяць попереду, тож можна сильно не переживати!
За темою покарання представників «злочинної влади» також є яскраві обіцянки яскравого генпрокурора Луценка, наприклад: 14 червня 2016 року він заявив, що має намір передати справу Януковича до суду до кінця 2016 року (там цілий буде звинувачень: у корупції, узурпації влади, підписанні зрадницьких угод, розкраданні країни, тиранії, закликах до введення іноземних військ). Контроль виконання – за 28 днів. Тут теж буде доречно нагадати, що ще у статусі нардепа, 21 листопада 2015 року Юрій Луценко запевнив, що справа проти екс-президента Віктора Януковича за звинуваченням у створенні злочинної організації буде передана до суду в грудні того ж (минулого!) року. Звідки він бере ці терміни й навіщо дає невиконувані обіцянки в річниці Майданів? Заради красного слівця, сподіваючись, що ніхто потім про них не згадає? А «Слово і Діло» тоді навіщо?
Давав обіцянку з цієї ж теми, але набагато обережніше, й Президент: 20 лютого 2016 року (у річницю «чорних днів» Майдану, коли почалися масові розстріли) він заявив, що Януковича, Захарченка та Якименка судитимуть заочно. Віз, власне, й нині там же, де був 3 роки тому. А ми ж пам'ятаємо і про те, що 26 лютого 2014 року заявив в. о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков: екс-президент України Віктор Янукович буде обов'язково затриманий. Ну, припустимо, з цими обіцянками дуже все непросто, але Україна досі нараховує та сплачує пенсії злочинцям-утікачам (тоді як українським громадянам, що опинилися в окупації, держава пенсій не нараховує)! Хоча 9 березня 2016 року міністр соціальної політики України Павло Розенко заявив, що Пенсійний фонд не буде виплачувати й нараховувати пенсії Януковичу, Азарову та Пшонці. Що має статися в країні, щоб наші володарі відповідально ставилися до обіцянок? Якщо навіть прийшовши до влади на хвилі Майдану ніхто не збирається перетворювати дане цьому Майдану слово в діло...
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»