Небезпечне волевиявлення: як референдуми перетворюються на інструмент дестабілізації

Олександр Радчукполітолог

Одна з найдавніших форм демократій прямої дії – референдум – в епоху розвитку сучасних інформаційних технологій усе частіше демонструє ознаки механізму для маніпуляцій. Процедура референдуму – це голосування виборцями за чи проти певної ідеї з метою подальшого визначення стратегічного курсу держави, регіону, міста чи окремо взятої громади.

Яскравим свідченням таких тенденцій став червневий референдум у Великобританії, результати волевиявлення якого стали приводом для дискусій щодо подальшої ефективності існування європейських держав у єдиному наддержавному утворенні – Євросоюзі. З особливим ентузіазмом результати референдуму в Британії підтримали різноманітні радикальні та націоналістичні політичні рухи в різних європейських країнах. Теза про «парад референдумів» про вихід з ЄС актуалізувалася з новою силою.

Геращенко: Brexit матиме негативні наслідки й для УкраїниПерший віце-спікер парламенту вважає, що результати референдуму в Великій Британії позначаться на перспективах отримання Україною безвізового режиму.

Додатковим аргументом у риториці вітчизняних євроскептиків став результат референдуму в Нідерландах про затвердження Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, який відбувся в квітні цього року. І хоча опитування мало лише консультативний та коригувальний характер, інформаційний ефект від незгоди 61% громадян Нідерландів надати згоду на підписання Угоди про асоціацію України з ЄС був досить відчутним.

Все частіше в середовищі експертів з'являється теза про те, що результати референдуму як одного з базових виявів демократії прямої дії можуть бути витлумачені на користь тієї чи іншої «зручної» інформаційної кампанії. Дехто навіть припускає, що проведення референдуму в певному інформаційному розрізі є одним із найбільш ефективних інструментів так званої «гібридної війни». Не даремно всі відцентрові тенденції в ЄС та заяви щодо «параду референдумів» про вихід інших держав з європейського співтовариства аж занадто відкрито вітає та тиражує пропагандистська машина Кремля.

Загрози демократії прямої дії

В Конституції України питанню референдуму присвячений 3-й розділ, а саме 3 статті – із 72 до 74. В 2012 році Верховна Рада ухвалила скандальний закон «Про всеукраїнський референдум», основною метою якого було шляхом хитрих маніпуляцій із волевиявленням громадян заблокувати будь-який поступ до Європи та інтеграції до структур НАТО. Закон досі не скасований, попри негативні відгуки Венеціанської комісії, експертної спільноти та громадянського суспільства.

Україна – одна з перших країн в Європі, яка відчула на собі потужну силу «гідридної дії» референдумів та заплатила втратою власних територій. Так, саме незаконне проведення навесні 2014 року референдуму в Криму про вихід зі складу України став підставою для Російської Федерації для прихованої військової агресії та «легітимізувало» дії Кремля під час анексії півострова.

Схожа історія трапилася й на тимчасово окупованих територіях Донбасу, коли ватажки сепаратистів так званих «ДНР» та «ЛНР» за результатами проведеного референдуму серед місцевих жителів оголосили про суверенітет, бажання об’єднатися та якомога швидше вступити до складу РФ. Втім, на відміну від Криму, рішення цього опитування в Кремлі не поспішають розглядати, адже російська влада змінила тактику щодо майбутньої долі тимчасово окупованих територій. Наразі їм вготована роль своєрідного «Троянського коня», який нестиме загрози для суверенітету решти територій України.

Референдум та особливий статус Донбасу

Особливо актуалізувалося питання про необхідність референдуму після того, як у серпні 2015 року Верховна Рада в першому читанні внесла зміни до Конституції в частині надання особливого статусу тимчасово окупованим територіям Донецької та Луганської областей. За ідею проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Основного закону, як за рятівну соломинку, вхопилися і провладні політичні сили, і опозиційні.

Дійсно, за Конституцією, питання про зміну території України вирішуються виключно через проведення всеукраїнського референдуму. До того ж, це питання лежить у площині потенційного вирішення конфлікту на Донбасі. Крім того, про необхідність затвердження конституційних змін на всеукраїнському референдумі заговорили й народні депутати. Так, на початку 2016 року група народних депутатів внесла законопроект №3781 «Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України». В документі детально прописується процедура обрання спеціального органу установчої влади народу, так званих «Конституційних Зборів», які й розроблять проект нової Конституції. Небезпека полягає в тому, що в п. 2 ст. 10 законопроекту сказано, що «всеукраїнський референдум проводиться відповідно до законодавства про референдуми». Тобто за старим скандальним законом, який був ухвалений попереднім скликанням Верховної Ради. Його норми без жодних запобіжників дозволяють скасовувати та ухвалювати будь-які закони й навіть Конституцію. Венеціанська комісія ще в червні 2013 року постановила, що дозвіл виносити на референдум питання внесення змін чи нової Конституції «може порушити конституційну стабільність та законність в Україні».

Що криється за ідеєю змін до Конституції через референдум? ЕкспертВ уряді намагаються донести маніпулятивну думку про те, що необхідно протягнути зміни до КУ через референдум.

Під час «коаліціади» на питанні внесення змін до Конституції через проведення референдуму спекулювали і в «Народному фронті». Соратники Арсенія Яценюка чітко розуміли, що ані для Президента, ані для його фракції в парламенті такй акцент не є зручним у контексті впливу на виконання Мінських угод. Адже поки не спитали думки народу, «крутити» змінами до Основного закону можна, як циган сонцем. Крім того, в «Народному фронті» пропонували водночас із проведенням референдуму щодо змін до КУ запитати думку громадян із приводу вступу до НАТО, щодо судової реформи, щодо статусу окремих територій та розділення повноважень між гілками влади. Однак після вдалих перемовин щодо переформатування коаліції в «НФ» вирішили пригальмувати з подібними ініціативами. Звичайно, такі політичні реверанси грають на руку їхнім партнерам по коаліції.

З іншого боку, питання про проведення референдуму щодо статусу тимчасово окупованих територій ось уже більше року педалюють деякі політичні сили. За їхньою логікою, питання дійсно можна поставити таким чином, щоб самі громадяни України визначилися, чи потрібно й надалі змагатися за окуповані території, чи, нарешті, дати їм волю робити що завгодно, офіційно підтвердивши це рішення результатом всеукраїнського референдуму.

Елемент децентралізації

Власне, внести новий закон про всеукраїнський референдум обіцяли представники всіх політичних сил, які разом із протестувальниками взимку 2013-2014 років боролися проти режиму екс-президента Віктора Януковича.

Зокрема, Петро Порошенко під час президентської виборчої кампанії заявляв, що в разі його обрання одним із перших внесе законопроект про референдум. Втім, Президент досі не виконав свою обіцянку. Про таку ж необхідність навесні цього року нагадувала й заступник голови Верховної Ради, член фракції «Самопомочі» Оксана Сироїд. «Поки цей закон діє, ми з вами у великій небезпеці, тому його потрібно визнавати неконституційним, міняти якомога швидше», – заявила Сироїд.

Під час засідання Конституційного суду була оголошена й позиція Президента, який пілкреслив, що вважає закон «Про всеукраїнський референдум» неконституційним. Конституційне подання з цього питання надійшло до КС від 57 нардепів ще в грудні 2014 року. В ньому депутати просять КС визнати неконституційним закон про всеукраїнський референдум, тому що, на їхню думку, парламент, ухвалюючи його 6 липня 2012 року, істотно перевищив свої повноваження.

Закон про референдум: права народу чи маніпуляції політиків? Думка експертаЕксперт проаналізував інформацію про те, що закон «Про всеукраїнський референдум» є неконституційним.

Невизначеність із законом про референдум гальмує й процес децентралізації. Адже досі в Україні невизначеним залишається питання про проведення місцевих референдумів, які могли б нести значно більше користі для покращення повсякденного життя громадян на місцях. Так, після ухвалення та вступу в дію закону «Про всеукраїнський референдум» у 2012 році автоматично втратив чинність інший документ – закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 1991 року.

На думку експертів, саме вирішення доленосних питань у житті громади під час місцевих референдумів могли б мати прикладний характер і цілком відповідати компетенції громадян. І водночас питання про зміни до Конституції та важливі державотворчі рішення є досить складними для розуміння та сприйняття більшістю громадянами. Що, безперечно, додає можливостей популістам та маніпуляторам. Саме Brexit став найбільш красномовним прикладом таких тенденцій.

А поки що у Верховній Раді вже більше року зареєстровані відразу 3 законопроекти про місцевий референдум, жоден з яких так і не був розглянутий народними депутатами та не отримав подальшої законодавчої перспективи.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»