Сирійський козир Кремля: як Туреччина допоможе Росії досягти мети на Донбасі

Олександр Радчукполітолог

У Кремлі посилено шукають найбільш болючий метод тиску на країни Заходу. Після безрезультатних для російської сторони перемовин щодо ситуації з Донбасом в хід пішов старий перевірений спосіб – посилене брязкання зброєю. Головна мета російського керівництва – будь-що втягнути США у прямі перемовини щодо нового перерозподілу геополітичних сфер впливу.

Разом з інтенсифікацією обстрілів бойовиками невизнаних «ДНР-ЛНР» позицій українських військ на Донбасі, російська військова машина демонструє зухвалі широкомасштабні навчання на кордоні з Україною з боку північно-східних областей. Останніми днями частини збройних сил РФ ведуть успішні активні бойові дії разом з армією урядових сил президента Сирії Башара Асада.

Останні перемоги проурядових військ на півночі Сирії за підтримки росіян не на жарт схвилювали владу Туреччини. До конфлікту в Сирії можуть долучитися й інші держави ісламського світу, зокрема про такі наміри оголосили в Об’єднаних Арабських Еміратах. Тим часом, в Європі не без зусиль намагаються вирішити проблеми з біженцями, найбільша кількість яких прибуває саме внаслідок військових дій у Сирії.

Ризик нового глобального конфлікту?

Чи вплутається Туреччина у війну з РФ? Думка експертаЕксперт проаналізував заяву Ердогана про готовність до будь-якого варіанту розвитку подій в Сирії та визнання Путіна окупантом.

Ще наприкінці 2015 року аналітики впливової американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor передбачали загострення конфлікту між арміями Росії та Туреччини саме в контексті подальшого розгортання сирійської кризи. Після інциденту зі збитим російським винищувачем, влада Туреччини заявила про наміри й надалі збивати всі військові літаки, які несанкціоновано порушуватимуть простір цієї країни. Особливої напруги в можливому протистоянні додає той факт, що Туреччина є друга за чисельністю армією серед країн-членів НАТО. Крім того, президент Реджеп Ердоган наразі має дуже вигідні позиції в ЄС, адже Туреччина разом з урядами європейських країн погодилась розділити тягар із розселенням сирійських біженців. Така «співпраця» дозволяє дещо стримувати потоки мігрантів, адже в ЄС уже відверто не справляються зі зростаючими хвилями вимушених переселенців.

Тож, будь-яка подальша нестабільність у Сирії хворобливо сприймається урядом Туреччини. Особливо, коли йдеться про курдів, що в разі перемоги над сирійською опозицією та ІД отримують низку тактичних переваг у північних районах країни. Це напряму загрожує суверенітету Туреччини, адже влада країни не хоче допустити боїв за незалежність так званого Курдистану на своїй території.

Прем'єр Туреччини: РФ продовжує завдавати авіаударів по мирному населенню в СиріїПрем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що замість позицій ІД РФ завдає авіаударів по мирному населенню Сирії.

План Росії простий: через болюче питання курдів «дістати» Туреччину, спровокувавши її на відкритий військовий конфлікт. Тоді до врегулювання ситуації доведеться підключатися ледь не всьому світовому співтовариству. Передусім – США. А от що планує «виторгувати» Кремль у разі успішності такої стратегії, залишається лише здогадуватися. Не виключено, що йтиметься саме про долю Криму та Східної України.

Останній серйозний виклик – порушення російським літаком СУ-34 військового простору Туреччини. ВПС останньої отримали дозвіл збивати військові літаки, що порушили повітряний простір країни, не чекаючи окремого наказу. НАТО поки що підтримало керівництво Туреччини й закликало Росію поважати повітряний простір країн-членів Альянсу. Втім, керівництво військового блоку так само стримує агресивні наміри турецької влади втягнутися у відкритий конфлікт на півночі Сирії.

Больова точка Туреччини

У США незадоволені політикою президента Туреччини Ердогана, який агресивно налаштований будь-що знищити сили курдів, частина яких перебуває на території Сирії. В останніх заявах американські чиновники вважають позицію турецької влади щодо курдів головною перешкодою на шляху політичного врегулювання в близькосхідній країні. Мовляв, знищення курдів заважає боротьбі проти терористичного угрупування «Ісламська держава».

США фактично самі опинилися в пастці інтриг, які багато років тому влаштували із метою усунення режиму Башара Асада. Грати на релігійних протиріччях, особливо якщо подібні речі зачіпають політичні інтереси одного з найбільших союзників на Близькому Сході, – небезпечна стратегія. У США намагалися заручитися підтримкою Туреччини в боротьбі з ІД, віддавши під контроль частину сирійсько-турецького кордону так званій «поміркованій опозиції». Втім, після успіхів урядових військ за підтримки авіації РФ у Туреччині знову бачать основною стримуючою силою саме війська ІД. До того ж, в Анкарі неодноразово намагалися довести позицію, що курдські союзники США в Сирії передають зброю представникам Робочої партії Курдистану, яка в Туреччині оголошена терористичною організацією. Тепер у Вашингтоні постала дилема: підтримати Туреччину в боротьбі з курдами чи стати на їх захист? І що в такому разі робити з ІД та Башаром Асадом?

Експерт розповів, як російсько-турецький конфлікт позначиться на УкраїніПолітолог поділився міркуваннями щодо російсько-турецького конфлікту, війни в Сирії та того, як це вплине на Україну.

Справді неоднозначною ситуацією неодмінно скористаються в Кремлі. Можливо, в Москві запропонують Вашингтону разом вирішити наболіле сирійське питання, яке дозволить зберегти умовний спокій на Близькому Сході. В обмін на знаття санкцій і, звісно, визнання Криму. Як бонус режим Путіна може ще й виторгувати вдалі умови «передачі» тимчасово окупованого Донбасу на плечі української влади, заклавши міну уповільненої дії в змінені статті Конституції. Безумовно, щоб профінансувати відновлення Донецької та Луганської областей, США та ЄС доведеться викласти не один десяток мільярдів доларів та євро.

Єдиним варіантом, до якого можуть вдатися в США у цій ситуації, – спробувати змінити керівництво Туреччини на більш прогнозованих політиків, які остаточно відмовляться від войовничих планів будь-що знищити курдів та їхні надії на власну державність. Можливо, навіть схилити світову спільноту на перегляд так званого «курдського питання» та створення окремої держави на теренах Сирії, Туреччини, Іраку та Ірану. Щоправда, такий варіант розвитку подій є вкрай тривалим та зачіпатиме інтереси відразу кількох потужних держав у близькосхідному регіоні. Тож, скоріш за все, розплутувати проблему сирійського конфлікту доведеться в інший спосіб.

Чи досягне успіху на даному напрямку російська сторона – буде залежати від багатьох факторів. Втім, однозначно Кремль намагатиметься із найбільшою користю використати всі наявні важелі в сирійському конфлікті, аби здобути нові перемоги в інших регіонах. Звісно, передусім, йтиметься про подальшу долю України.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»