Чорні ігри з «чорним золотом»

Немає вугілля – не буде світла і тепла. Всіх експертів, знайомих з ситуацією в енергетичній галузі, лякають геть безрадісні перспективи. Тим часом у профільному міністерстві готують приватизацію шахт. Затесалися в список навіть збиткові і ті, що підлягають закриттю. Тільки от де брати вугілля – ніхто не говорить.
Фото: PHL

Немає вугілля – не буде світла і тепла. Всіх експертів, що знайомі з ситуацією в енергетичній галузі, лякають геть безрадісні перспективи. Тим часом у профільному міністерстві готують приватизацію шахт. «Затесалися» в список навіть збиткові і ті, що підлягають закриттю. Тільки от де брати вугілля – ніхто не говорить.

Хто не дає країні вугілля?

На сьогодні запаси «чорного золота» складають всього приблизно півтора мільйона тонн. І лише третина – це цінний антрацит. На підконтрольній Україні території залишилися лише 35 державних шахт з 90. Решта (здебільшого якраз антрацитові) опинилися на територіях Донбасу, контрольованих бойовиками «ДНР» і «ЛНР». Серед решти шахт – третина збиткових і безперспективних, що підлягають закриттю. У деяких ресурс уже вироблений, в інших «термін служби» закінчується в 2017-2018 рр. Щоправда, ліквідація і тих, які вже мають бути законсервованими, затягувалася ще до початку військових дій. Існує навіть офіційний документ – «Програма розвитку вугільної промисловості України до 2030 року» – де прямо говориться, що таке затягування вигідне тим, хто регулює фінансові потоки з держбюджету на утримання об'єктів закриття. Йшлося про суму в 2 мільярди гривень.

Юрій ЛуценкоГенеральний прокурор України
Луценко заявив, що з державного бюджету не будуть викачуватися міліарди гривень для дотацій шахтамСказано 22 квітня 2015 р.Статус обіцянки: Виконано

Вугілля на державних шахтах видобувають сьогодні 10-12 тисяч тонн на добу, тоді як на початку року ці показники були удвічі вищими! Що ж відбувається? Куди дивляться люди, що курують галузь? Це питання – риторичне, адже, судячи з того, що гендиректорам вугільних підприємств диктують, у кого і за якою ціною закупляти обладнання та матеріали, а кому – відвантажувати вугілля, у тому числі й без оплати, розвиток галузі цих людей не обходить.

Там, на шахті вугільній...

Словосполучення «енергетична безпека України» залишилося значущим, схоже, тільки для використання в політичних в ток-шоу й передвиборних програмах різношерстних партій. Інакше як можна пояснити, наприклад, що кілька місяців в Україні не проводяться відкриті торги ні для продажу вугілля, ні для закупівлі необхідного для шахт обладнання тощо, а от з використанням напівлегальних схем хто завгодно приторговує державним вугіллям? Чи мають від цього хоч якийсь зиск шахтарі? Для довідки: на 35 державних шахтах, що залишилися на українській території, працюють 50 тисяч чоловік. Висновки робіть самі: борг тільки по зарплаті перед гірниками вже майже сягнув позначки в мільярд гривень, а ще борги за спожиту електрику, матеріали і т.д...

І при всьому цьому йде жвава торгівля з шахтами, підконтрольними сепаратистам. У той час, як офіційні особи Міненерговугілля вголос розмірковують про те, а чи не повернутися до закупівель дорогого й неякісного вугілля аж із Південноафриканської Республіки, близько 20 посередників за корупційними схемами закупляють вугілля на окупованих територіях. До речі, поставки цього вугілля на ТЕС компанії, за відомостями джерел в Міненерговугілля, погоджують із профільним заступником міністра. Мабуть, ці питання цікавіші, ніж заготівля вугілля для держави. Для порівняння: в кінці опалювального сезону минулого року запаси «чорного золота» становили більше 3 мільйонів тонн, по закінченні останнього залишилося всього близько 800 тисяч. Плани заготіві до липня не менше мільйона тонн антрациту зірвані, і як виправити ситуацію – ніхто не знає.

Приватизація під час чуми

Свого часу Кабінет Міністрів затвердив перелік із 24 шахт, які підлягали приватизації. Решта 11 із 35, підконтрольних уряду України, мали бути ліквідовані. Аж ось раптом, на загальний подив, і ці 11 шахт (і ще одна, що належить ДТЕК) також потрапляють у список на приватизацію. А дивно те, що з усіх 36 шахт тільки на 5-ти вугілля видобувають від півмільйона до мільйона тонн на рік, а це означає, що тільки вони й цікаві інвесторам.

Не дуже зрозуміло, хто ж купить шахту, в якій вугілля залишилося значно менше, ніж потрібно хоча б просто для повернення вкладених інвестицій? За відомостями ділового видання Forbes, Міненерговугілля залучило для пошуків потенційних інвесторів дві солідні аудиторські компанії - Ernst and Young і Deloitte. Але вони ж не чарівники, щоб примудритися «впарити» комусь відвертий неліквід – збиткові шахти. Та вони й не брали таких зобов'язань. Те ж видання припускає, що єдина мета такої показової спроби продати гуртом всі шахти – зняти відповідальність з чиновників за їхню долю, «тому що пояснити шахтарям в особі профспілкового активу, що у низки шахт немає перспектив – просто неможливо», – пише автор публікації.

У той же час, глава Наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук вказує на дуже нелогічний, здавалося б, крок міністерства енергетики. А саме, він цитує слова глави відомства Володимира Демчишина: «Близько 1,1 мільярди грн необхідно, щоб 22 шахти довести до стану, при якому вони можуть стати беззбитковими». Експерт задається питанням: «навіщо вливати гроші в шахти, які держава планує продати? У вугільній сфері активно обговорюють це питання і припускають, що частина коштів від мільярда буде «освоєна» і «розподілена» між своїми структурами». До речі, лобіював цей «приватизаційний атракціон», за словами Корольчука, все той же профільний заступник міністра.

Борис Бобров, спеціально для «Слово і Діло»