Другий фронт Арсенія Яценюка

Арсеній Яценюк після революційних подій на Майдані в 2013-2014 рр. вдруге вирішив самостійно зіграти у власну політичну гру. Ще на початку літа він відмовився йти далі із лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко і не захотів приставати на пропозицію посилити президентську команду Петра Порошенка.

Як пам’ятаємо, попередній досвід у пана Яценюка був не зовсім вдалим: політична сила «Фронт змін» в кінці кінців нібито оголосила про саморозпуск шляхом злиття із «Батьківщиною», а провальний результат на президентських виборах 2010 року на певний час позбавили Арсенія Петровича політичного тонусу і змусили шукати кращогомайбутнього у об’єднанні із іншими політичними партнерами.

Зрештою, каталізаторами самостійного походу у владу Арсенія Яценюка на чолі власного політичного проекту стали 2 фактори:

- остаточний розрив із керівництвом партії «Батьківщина» після повернення Юлії Тимошенко із в’язниці. Слід також зазначити, що від «Батьківщини» разом із Яценюком відійшла й ще одна впливова політична фігура – Олександр Турчинов. Безумовно, досвід пана Турчинова у розбудові нового партійного проекту став одним із вирішальних факторів самостійницьких амбіцій Арсенія Петровича.

- посада Прем’єр-міністра. Очевидно, що таку високу посаду Яценюк отримав саме з ряду достатньо серйозних причин, які виникли одразу після перемоги Революції Гідності. Слід віддати належне – йому вдалося якщо не покращити ситуацію в країні, то принаймні втримати її від катастрофічних наслідків.

Вважати очевидним той факт, що нова політична сила «Народний фронт» на чолі із Арсенієм Яценюком цілком прогнозовано посіла 1-ше місце на позачергових виборах парламенту, не можна. Скоріше за все, перемога НФ стала сенсацією і несподіванкою як для її конкурентів і партнерів, так і для самих «фронтовиків». Ще влітку політичній силі Яценюка прогнозували підтримку на рівні 6-7%, тобто трохи вищу 5% прохідного бар’єру. Проте вже у жовтні – напередодні виборів – соціологи фіксували підтримку «Народного фронту» на рівні 10-12%. А вже нині, за результатами підрахунку голосів, які розміщені на сайті ЦВК, НФ посідає 1-ше місце із підтримкою у 22,16% голосів виборців, випереджаючи свого найближчого конкурента – пропрезидентський Блок Петра Порошенка на 0,33%, або на 51,617 голосів. Вражає, якщо враховувати, що обидва партійних проекти були створені влітку цього року фактично з нуля.

Які ж основні тактичні переваги та кроки, за допомогою яких НФ зміг випередити пропрезидентську політичну силу?

Спробуємо визначити 10 основних пунктів:

1. Перетік частини партійних номенклатурних кадрів із середовища партії «Батьківщини». Точніше, вихід із партійних лав багаторічного очільника штабу та досвідченого партійного розбудовника Олександра Турчинова. Разом із ним та Арсенієм Яценюком «Батьківщину» покинули близько 80% саме медійних облич цієї політсили. Дехто з них у «Батьківщині» був недовго – із середини 2013 року, коли «Фронт змін» офіційно влився в ряди «біло сердешних». Втім, наразі із Турчиновим-Яценюком до розбудови НФ долучилися такі давні партійці від «Батьківщини» як Арсен Аваков та Сергій Пашинський.

2. Вдале позиціонування. Очевидно, що політтехнологам «Народного фронту» можна ставити тверду п’ятірку. Головним лейтмотивом їхнього передвиборчого позиціонування в умовах коротко плинної виборчої кампанії став меседж – «президента ви вже обрали, парламентські вибори - це час обрати прем’єр-міністра». Такий підхід не просто акумулював великий відсоток прихильників самого прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, але й у підсумку вивів партію «Народний фронт» на 1-ше місце за результатами голосування.

3. Партійний список. Мабуть, один із найбільш збалансованих списків політичних партій на цих виборах до парламенту. Умовно, його можна поділити на 4 групи:

- силовий блок, герої АТО, представники Майдану (Т. Чорновол, А. Тетерук, В. Сюмар, Ю. Береза, Д. Тимчук, А. Геращенко);

- команда Олександра Турчинова (С. Пашинський, А. Аваков, А. Іванчук);

- команда Арсенія Яценюка (П. Петренко, А. Парубій);

- інші колишні «батьківщинці», які долучилися до НФ (О. Кужель, В. Кириленко, Л. Гриневич)

Найсильніша сторона цього списку – відсутність серйозного негативного шлейфу у кожного із членів команди НФ.

1. Програма партії на виборах. НФ стартувало із програмою під назвою «Відновлення України», де задекларували основну ідею – «європейська Україна». Головними цілями програми визначені «безпека і розвиток», а основним інструментом досягнення позитивних змін визначено проведення системних реформ, «передбачених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом». Очевидно, що такий досить ліберальний підхід до розвитку держави та її економіки наразі користується найбільшою підтримкою серед населення.

2. Реклама. Її у «Народного фронту» було дуже багато. Для підняття впізнаваності в партії використали усі можливості зовнішньої реклами – бігборди, сіті-лайти, роз даткові матеріали, а також усі канали інформаційного поширення - телебачення, радіо та Інтернет. Так, НФ використав близько 3500 бігбордів по всій країні для своєї виборчої кампанії, поступившись у цьому показнику тільки партії «Батьківщина». Крім того, за даними агентства UM, НФ став абсолютним чемпіоном по кількості придбаної політичної реклами на українських телеканалах (так звані «рейтинги») та інтенсивності її показів: станом на 19 жовтня НФ придбав понад 7 тис. рейтингів та обігнав як «Батьківщину», так і БПП, Опозиційний блок, «Сильну Україну» та інших.

3. Можливість використання адмінресурсу. Посада Прем’єр-міністра надає можливості використовувати такі важелі, як оплата праці бюджетникам та ручне керування фінансами через Державне казначейство. Не віриться, що цим фактором команда НФ зовсім не скористалася.

4. Вдалий темпоритм кампанії. НФ та її лідер Арсеній Яценюк планомірно і впевнено здобували прихильність свого електорату. Команда НФ стримано виступала на більшості політичних ток-шоу, сам прем’єр ніколи не відмовляв у коментарях та інтерв’ю для ЗМІ. В медійному полі зажди були присутні як мінімум 7 ключових спікерів від цієї політичної сили. А посилення рекламної кампанії НФ відбулося тільки насамкінець виборів – у останній тиждень. Це дало змогу не надто «втомити» своїх виборців постійними нагадуваннями про себе.

5. Особистий позитивний імідж Арсенія Яценюка. В якійсь мірі, це найбільш нелогічна складова успіху «Народного фронту» на цих парламентських виборах. Справа в тім, що з точки зору іміджу, Арсеній Яценюк, говорячи словами простих виборців - «опинився на своєму місці». А цей фактор значно переважаючий у свідомості громадян, аніж невдачі із проведенням реформ, негативними тенденціями в економіці, фінансовому секторі. Крім того, до сих пір Арсенію Петровичу вдавалося вдало дистанціонуватися від ролі основного реформатора, адже цей імідж до недавнього часу монопольно використовував Президент Петро Порошенко.

6. Відсутність негативного реноме. НФ вперше буде представлена у Верховній Раді. Хоча, слід пам’ятати, що тільки незначна частина народних депутатів зі списку НФ вперше отримають депутатський мандат. Однак і цього фактору вже достатньо: у великої кількості виборців присутній настільки високий запит на нові політичні сили у парламенті, що вони готові проголосувати за новий бренд, не надто ретельно аналізуючи прізвища у партійному списку.

7. Високий відсоток невизначившихся із вибором. Напередодні виборів соціологи зафіксували значний відсоток тих, хто збирався взяти участь у голосуванні, але не визначився із своїм вибором – близько 32%. Саме левова частина цих громадян віддали перевагу НФ і «Самопомочі» - як альтернативі голосування за Блок Петра Порошенка.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»