Варто визнати, що Евромайдан повністю оголив українську політику, виявивши її найуразливіші місця. Розкол у лавах Партії регіонів, про який багато писали журналісти, але мало усвідомлювали прості громадяни, проявив себе в ході протистояння на вулицях українських міст. Політиків і бізнесменів, охочих до кінця розділити долю екс-президента Віктора Януковича, виявилося зовсім мало. Більшість же з регіоналів, варто визнати, не очікували подібного «повороту» від свого президента, і відкрито заявили, що він зрадив їх, партію і Україну. Винятком не стали і олігархічні групи великих бізнесменів, які традиційно були «гаманцями» в політичних партіях.
Про зв'язок і причини підтримки олігархами Евромайдана ми вже писали в попередніх статтях. Сьогодні ж хочеться поміркувати на тему неабиякої згуртованості, яку вони демонструють останнім часом. Про що йде мова?
Ігор Коломойський, Вадим Новинський, Рінат Ахметов, Сергій Тарута виступили з закликами до єдності та неподільності України, медіа-група Віктора Пінчука підтримує Евромайдан (за чутками, йому запропонували очолити одну з облдержадміністрацій), Дмитро Фірташ шукає фінансову підтримку для нового уряду у Великобританії. Про підтримку протесту Петром Порошенко можна і не говорити.
Коломойський і Тарута вже погодилися очолити рідні регіони на постах губернаторів (Дніпропетровської та Донецької областей відповідно), щоб припинити там сепаратистські настрої. Своїми заявами вони визнали легітимність нових керівників країни, які прийшли до влади дещо суперечливим шляхом. Більш того, подібним кроком вони остаточно підтвердили, що саме олігархи були джерелом потужного фінансування та підтримки опозиції на виборах, внаслідок чого парламент став опозиційним практично наполовину.
Причина, з якої традиційно скритні українські олігархи змушені були вийти зі своїх «закордонних округів», і почати працювати на збереження країни очевидна - їх бізнес-інтереси давно вийшли за рамки рідних областей, і розширилися по всій Україні. Крім того, в Україні олігарх завжди був головним, а в Росії олігарх підконтрольний і повністю керований (мало в кого є бажання повторити долю Ходорковського ), як у політичному, так і в економічному плані.
На сьогодні в Україні, і це треба визнавати, суспільство роз'єднане (хоча і гуртується на очах), політики ледь прийшли до влади і ще дуже хиткі на своїх позиціях, армія слабка, міліція і спецслужби неефективні. Тому олігархи, як би парадоксально це не звучало, стають одним з найголовніших чинників утримання цілісності держави і надії на скорочення сепаратистських настроїв.
«Призначення Ігоря Коломойського «губернатором» Дніпропетровщини є яскравою прикметою екстраординарного періоду української політики. Саме таких несподіваних рішень цей період і вимагає. Ставлення до самої фігури «олігарха» неоднозначне, проте в даній ситуації призначення такого «важковаговика» є виправданим з декількох міркувань. По-перше, його особистий авторитет, поінформованість, зв’язки і можливості дозволяють стабілізувати ситуацію в регіоні. По-друге, він виявився «компромісною» фігурою, проте не в тому сенсі, що він усіх влаштовує, а просто ніхто не збирається протестувати проти його призначення. По-третє, він місцевий і давно відомий – дещиця стабільності серед нових несподіваних кадрових рішень. По-четверте, його прихід до влади точно є тимчасовим і повинен закінчитися відразу з настанням нормального періоду української політики».
(Віктор Пащенко , політолог , Дніпропетровськ)
Ситуація, дійсно, незвичайна. Чи можна уявити собі олігарха-державника, який відстоює не свої корпоративні інтереси, а загальнодержавні?
Треба визнати, що тяжкі думи з приводу не тільки особистого добробуту , а й добробуту всієї країни, почали турбувати найбагатших людей країни задовго до Евромайдана. Ще на початку 2012 року був скликаний «саміт» українських олігархів, де обговорювалися такі питання: «як не бути винесеними на вилах внаслідок проведеної владою політики; як змінити якість роботи влади; як запустити реформи; що робити із зростаючим активом Сім'ї на бізнес-полі; як вирішити питання падаючого рейтингу влади; як змінити ситуацію з Тимошенко, що сприяє падінню рейтингу?» (Ю. Мостова «Perpetuum - peredelum» - «Дзеркало тижня. Україна», № 2, 20.01.2012).
Так чи інакше, перспектива втратити все через невмілу політику одного президента, котрий не виправдав довіри, багаті люди країни не збиралися. Міжнародний фактор, який вийшов на перший план у політичному житті країни, а також нові назрілі виклики з боку нашого східного сусіда, напевно, лише посилили побоювання олігархів щодо своєї подальшої долі. Крім того, відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка послужила причиною початку протестних акцій у Києві, дозволила знайти в особі європейських і американських чиновників помічників в боротьбі проти Віктора Януковича. Сьогоднішні події в Україні і загроза відкритої інтервенції з боку Росії робить більш правдоподібними заяви деяких експертів і політологів про те, що президент РФ Володимир Путін за допомогою Віктора Януковича планував зробити українську державність підконтрольною Кремлю, в тому числі, і шляхом входження до Митного Союзу.
Повертаючись до питання служіння олігархів на державних постах, варто відзначити, що перспектива довгостроковій плідної державної роботи бізнесменів, які не відійшли від своїх справ, але рішуче стали на шлях порятунку країни і активного державотворення, досить примарна. І справа не в останніх 23-х роках обкрадання країни, створення корупційних схем, виведення коштів за кордон і т. д.
Проблема в тому, що логіка бізнесу і логіка політики не ідентичні. Бізнесмен завжди відстоює корпоративний інтерес, інтерес свого бізнесу, політик же повинен відстоювати державний інтерес, врівноважуючи всі групи інтересів. Де гарантія того, що завтра Путін не запропонує олігарху надзвичайно вигідну пропозицію з продажу стратегічно важливого державного підприємства?
Різні клани українських бізнесменів всі роки незалежності використовували політику як прикриття своїх воєн за сфери впливу. Навіть враховуючи той факт, що більшість сфер економіки вже поділені між окремими бізнес-групами, різноманітні державні тендери та нові проекти стають аукціоном з єдиною метою вирахувати, хто дасть більший хабар.
«Є кілька об'єктів до яких він (Ігор Коломойський) давно придивлявся, і він їх буде забирати, незалежно від того, як складатиметься ситуація в країні. Я не знаю, як він буде забезпечувати безпеку та економічний розвиток області. Інформація про його популярність і вплив сильно перебільшена. Я думаю, що бізнес-історію Коломойського, Корбана і Філатова прихильники об'єднання з Росією будуть розігрувати як карту в боротьбі за електорат».
(Іван Красіков, директор Investigations Media CIA, Дніпропетровськ)
Таким чином, ризики від присутності бізнесу в державному апараті завжди будуть зберігатися. Нинішній «марш за цілісність» України від вітчизняних олігархів можна розглядати як тимчасову міру. Поки ж український бізнес не відійде від політики, залишивши її на піклування самим політикам, спокою і повноцінного розвитку в Україні не буде. Важко уявити, як Україна, на противагу решті світу, побудує політично сильну державу, не відокремивши політику від великого бізнесу. Не в нашій країні, що знаходиться на стику двох цивілізацій, двох глобальних центрів впливу, подібне є можливим. Навіть найбільш прагматичні бізнесмени США обмежили свій вплив на політику легалізованими і чітко прописаними рамками лобізму.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»