Нинішнє загострення на Донбасі якимось особливим загостренням, як ми розуміємо, не є. Це, скоріше, підвищена небезпека загострення, причому в тих же рамках «конфлікту низької інтенсивності», які відокремлюють війну «гібридну» від великої війни. Що само по собі теж, звичайно, справа серйозна і небезпечна, оскільки з одного боку від загострення завжди лежить зона ще більшого загострення.
Причин очікувати, що градус протистояння з Росією виросте, кілька. Перша полягає в зриві надій Путіна упхнути ОРДЛО назад в Україну чоботом під зад на своїх умовах. Безумовно, він хотів скористатися відсутністю у Зеленського політичного і дипломатичного досвіду, а також його наївно-щенячого вірою, що з кремлівським вовкодавом можна запросто домовитися про мир, і готовністю заради цього навіть піти на якісь непопулярні кроки: мовляв, довгоочікуваний результат все спокутує. Але ні, недосвідчений український президент опинився зрештою непоступливим, а раз так, то і підтримки перемир'я навіть в умовному вигляді не заслужив.
Друга важлива причина полягає в метаморфозі, які переживає сам путінський режим. Всякий раз підтверджуючи тезу про відсутність дна, Росія помітно за останній рік посилила політичні переслідування всередині країни і посилила антизахідну риторику, довівши її до рівнів пропагандистського психозу, який і в роки «холодної війни» не зустрічався. Це точно не те тло, на якому робляться серйозні миротворчі кроки, які сприймаються Кремлем не інакше як поступка і прояв слабкості. Що він слабший, то шаленіше намагається довести силу.
Третя причина лежить за океаном. Джо Байден показує, що не має наміру приймати Путіна як рівного партнера або навіть рівного опонента. Він для нього «кілер», президент, який злетів з котушок, глава держави, що за більшістю параметрів вже звалилася в «третій світ», але все ще демонструє нездорове бажання взяти участь у розподілі зон впливу на решті планеті. Байден вже приступив до відновлення спільної позиції і вибудовування єдиної політики Заходу щодо стримування Росії і поставлення її на належне місце, більше відповідне реальній силі або, що вірніше, немочі. Цього президента США не ввести в оману якимись примирливими діями, а раз так, то їх і не буде. Кілер так кілер.
Звичайно, підбадьорює той факт, що Джо Байден зв'язався, нарешті, з Володимиром Зеленським, а керівники Держдепу, Пентагону і Об'єднаного комітету начальників штабів обдзвонили своїх українських колег і запевнили у своїй підтримці, але непогано розуміти, що відтепер, бажано, щоб такий зв'язок був постійним. Велика війна навряд чи стала ближче, але мир точно відсунувся надовго. І цей момент відтепер стане важливою визначальною обставиною подальшого президентства Зеленського.
Сонячний президент, який несе своєму народові мир, з нього не вийшов. Перевдягатися в камуфляж, хмурити брову і гнати панічну хвилю – це вже проходили з Петром Порошенком. Бути адекватним тривожній і повній невизначеності ситуації – найбільш нелегкий виклик для лідера, який спочатку неконгруентний своїй посаді.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps