«Розумієте, щороку 31 грудня ми з друзями ходимо до лазні. Це у нас така традиція», – розповідав герой радянського фільму, що дуже-таки набив оскому, тому що його показ теж став довгою традицією.
З деяких пір у нас утворилася традиція, коли раптово президент скликає термінове засідання Ради національної безпеки і оборони, а потім слідують рішення, від яких розходиться оглушливий резонанс. Ось і сьогодні буде щось подібне, і всі тільки ворожать, на кого в цей раз випаде удар. Поки нікого з тих, хто потрапили під роздачу, нітрохи не шкода – ні Козака, ні Шарія, ні Медведчука з дружиною і їхньою обслугою. Список тих, кого не шкода, дуже довгий, так що вистачить ще на десятки вистав.
Чудово в цій традиції те, що президент Зеленський, нарешті, знайшов спосіб робити приємність народу і тим самим і собі. Від нього з перших днів при владі очікували феєрверку, безперестанної низки несподіваних рішень різного ступеня спірності, і багато хто був неприємно розчарований, коли «турборежим» швидко виродився в порожнє лопотіння крилами, а потім і лопотіти перестали. У повітрі відчутно запахло раннім начальницьким маразмом і громадським застоєм. Молодий глава держави ніби ще зменшився в рості і став напівспати в президіях нікому непотрібних зборів, як всохла в кріслі номенклатурна одиниця.
І ось з початку лютого ніби хтось звернув увагу президента на існування у нього спеціального інструменту, який відразу, без зволікань, дозволяє приймати важливі і, що суттєво, популярні рішення. Звичайно, по суті, рішення РНБО лише симпатичним чином оформляють і ніби підпирають колективним авторитетом учасників Ради відповідні президентські укази. Зате солідно, рішуче і в інтересах національної безпеки та оборони, не менше. Зеленський помітно підбадьорився.
Вказівне управління захоплює і затягує, як лускання бульбашок на спеціальному поліетиленовому упакованні. Між натисканням і звуком проходить зовсім мало часу, зусилля – і тут же винагорода. Легко втратити відчуття часу і обставин, і хлопати, хлопати, хлопати.
Указами в ім'я оборони і безпеки можна воювати і руйнувати, з їх допомогою неможливо будувати. У тому числі надійні, системні оборонні побудови, які б в корені усували причини, що викликали необхідність видавати нові агресивні укази.
Вітаючи раптову потребу президента притиснути ворогів України, які почувалися роздольно, не можна не висловити тривогу, чи вистачить у нього ресурсів, кадрових, інтелектуальних, вольових, щоб послідовно провести свої рішення. Адже обов'язково піде запеклий опір, тільки тримайся. Поки люди, які оточують Володимира Зеленського, зовсім не справляли враження послідовних бійців і носіїв непохитних принципів. Та й принципів взагалі.
Знову ж таки, як би, захопившись лусканням бульбашок, не пропустити момент, коли коло ворогів народу, до яких слід застосувати заходи революційної доцільності, не розшириться небезпечним чином, а заходи , що розгулялися, не поставлять хреста на правозаконності, яка у нас і так практично в комі.
Традицію лихого указотворення під егідою РНБО непогано б доповнити традицією послідовної і розумної законотворчості в парламенті. Непогано б, щоб дивували не вдалі рішення влади, а дивували невдалі. Незвично вимагати від «слуг народу» бездоганної служби, у нас адже зовсім інші традиції. А треба б звикати.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps