Ну все, етап міряння пишними номінаційними заходами позаду. Юлин з'їзд був, як у президента, президентський був, як у Юлі. Прихильники обох залишилися дуже задоволені.
Противники вчергове переконалися, що стилістичні відмінності між Порошенком і Тимошенко відсутні, та й взятися їм нізвідки. Колишні свої, як відомо, пред'являють один одному найбільший рахунок, з'ясування відносин супроводжується розпеченими емоціями. Обидві сторони намагаються втягнути в «доленосне» протистояння побільше народу й клянуть усіх, кому здається сумнівним прив'язувати свою долю й долю України до перспектив двох не дуже визначних і непопулярних політиків.
Далі їм належить зіткнення щодо соціально-економічних проблем: скільки б не твердили на Банковій, що тарифи й ціни – це уряд, виборці не хочуть виокремлювати окремо заслуги Володимира Гройсмана. Та до того ж останній був на висуненні Першого і навіть виступив із промовою на його підтримку. Тож тепер уже офіційно: ми говоримо уряд – маємо на увазі Порошенка. Те ж саме стосується Верховної Ради та Генпрокуратури, керівники яких також засвідчили свою глибоку повагу чинному президенту й підставили йому своє що там ближче, хоча Луценку закон це прямо забороняє. Але який закон, якщо йдеться про доленосні речі?
У Петра Порошенка особливого вибору немає. Самовисування дозволило йому начебто дистанціюватися від блоку свого імені, до якого понабирали людей не те що із сумнівною, а саме небезсумнівною репутацією. Але відхреститися від Кабміну й парламенту, де ця сама БПП якраз складає кістяк правлячої коаліції, не виходило ніяк: потрібно ж зверхефективному президенту демонструвати небувалу єдність влади, досягнуту його генієм. В результаті виборцю, в переважній масі дуже незадоволеному тим, як і куди рухається країна, й такому, що категорично відмовляє в довірі основним державним інституціям, керівники цих інституцій повідомили: «Ми йдемо своїм шляхом!», який певним чином має доправити від Крут до Брюсселя, а хто не з ними, той за Путіна. Насправді месидж розшифровувався банально: мовляв, у них все схоплено, опір даремний.
І тут визначається наступна лінія зіткнення. Якщо соціалку й узагалі тему нестримних обіцянок у Тимошенко відбити практично неможливо, незважаючи на «випадково» намічену на березень монетизацію субсидій, то з адмінресурсом їй змагатися буде складно, хоча майстри вибудовування мережевих структур є в обох таборах. Цікаво, що й тут про наявні можливості представники влади говорять спокійно та впевнено, ніби йдеться не про грубе порушення закону. Щоб не Путін, усі засоби хороші, не потрібно хвилюватися, начальство рахуватиме голоси, як треба, демократія у потрібних руках. Юлині, судячи з усього, мають намір зосередитися не на викритті електоральних махінацій, а відповісти, за мірою можливостей, тим же, їм головне втримати переможний доробок. Одна сатана, як уже було сказано.
В умовах, коли обидва гірші, та й, в принципі, в будь-яких умовах доля небайдужого громадянина – бити по руках тих, хто норовить підправити вибір виборців. Впевненість у тому, що твій голос, як і голос інших, щось означає, єдина підстава сподіватися, що Україні вдасться зрушити з мертвої точки.
Дуже показова в цьому сенсі історія із запрошенням на з'їзд Порошенка Олени Савраненко. Популярна співачка, яка читає реп під сценічним ім'ям Alyona Alyona, багатьох здивувала своєю участю в передвиборчому заході. Вона спочатку намагалася пояснити, що не зорієнтувалася, куди потрапила, а наступного дня виклала свою нову пісню, в якій є слова:
Я вимагаю змін! Я потягну вас за язик!
Обіцяне помножу в рази!
Я кожне, кожне ваше слово фіксую.
Саме словом я наповню зброї магазин.
А тоді пау пау пау
Згадайте обіцянки, сьогодні в моді пам'ять, як тренд.
Згадайте про цілі і плани, штовхаючи тіло своє на шляху в хепі енд.
А? А що там народ? Терпіти й терпіти, напхавши свій рот.
А? А що до малят? Планшет, телефон, по мультфільму й хай сплять.
А? А що там діди? Мовчання – це шлях не дійти до біди.
Оу. Я не мовчатиму знов. Не буду терпіти дешевих розмов. Крапка!
Просто тут Олена знайшла свій звичний голос, і все відразу стало на свої місця. Єдиний можливий вихід. Решта – глухий кут.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA