Нульовий рубіж української армії

Олександр Радчукполітолог

Сьогодні українська армія має особливе місце в житті кожного українця. Саме армії серед інших інститутів суспільства, за даними соціологічних досліджень, довіряє найбільша кількість громадян України. Більше того, саме зміни в ЗСУ, згідно з даними моніторингу сприйняття реформ у суспільстві, проведеного компанією TNS, є поки що найбільш помітними серед громадян.

Нині Збройні сили України вже не є незрозумілим формуванням із невідомими цілями. Наразі українська армія протистоїть одній із найпотужніших та найчисельніших армій світу, яка методами «гібридної» війни окупувала частину Донецької та Луганської областей, а також захопила Крим. Втім, і за боєздатністю, і за навченістю, і за оснащенням нинішнє українське військо вже зовсім не те, що було в лютому-березні 2014 року, коли Росія здійснила напад на півострів із метою його окупації та подальшої анексії, а також фактично розпочала неоголошену війну на сході України. Цим подіям мала передувати активна політична фаза сепаратистського руху, так званий план «Русская весна», який ворогу не вдалося реалізувати повною мірою. Передусім завдяки небайдужим громадянам, які ставали до зброї спочатку в лавах добровольчих батальйонів, а потім – формували оновлений «кістяк» Збройних сил.

Та, на жаль, цьому періоду своєрідного «ренесансу» передував довготривалий період напіврозпаду армії, який мало не призвів до втрати власної держави.

90-ті: період невизначеності

Будувати нову армію на уламках військової машини СРСР було нелегко. Перш за все через значну заідеологізованість самих військових, які давали присягу захищати кордони та цілісність держави, якої вже немає.

Україна в спадок від Радянського союзу отримала ласий шматок військово-оборонного комплексу. Це і три загальновійськові, і дві танкові армії, армійський корпус, чотири повітряних армії, окрема армія Протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот, два вузли Системи попередження про ракетний напад, інші військові формування чисельністю близько 900 тисяч осіб, 6,5 тисяч танків, 7 тисяч броньових машин, 1,5 тисячі літаків, 350 кораблів. А головне – 1272 ядерних боєголовок МБР та 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. Окрім того, частково «оборонка» України була тісно взаємопов’язана з рештою колишніх республік СРСР, особливо з Росією.

5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією була підписана угода про неядерний статус України. Згідно з угодою, Україна відмовлялася від всієї ядерної зброї, а США, РФ і Велика Британія зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет та наявні кордони України й ставали державами-гарантами територіальної цілісності та її політичної незалежності. Процес ліквідації ядерної зброї тривав 2 роки. Лише 2 червня 1996 року Україна офіційно позбулася ядерного статусу.

Крім того, після розпаду СРСР відбулося ще й регулювання чисельності української армії. Ці події були регламентовані підписанням відповідних міжнародних документів: йдеться про Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990 року та Ташкентські домовленості 1992 року. Цими документами визначалась чисельність армії та озброєння в кожній країні Європи. Україна отримала чималу квоту, враховуючи критерії її географічного розташування, території та чисельності населення. Отже, згідно з цими документами, Україна може мати Збройні сили кількістю від 400 до 450 тисяч осіб.

Роком раніше, у 1993-му, президент Леонід Кравчук видав указ «Про Воєнну доктрину України», яка мала ґрунтуватися «на результатах аналізу воєнно-політичної ситуації, прогнозування її розвитку, принципах оборонної достатності та дотримання політики позаблоковості». Тобто ще в середині 90-х ЗСУ стали заручниками політичних рішень керівництва країни. І саме в цей час розпочалося повільний моральний і матеріальний процес «розпаду» української армії.

Важливою подією цього періоду стало й підписання угоди між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України, а саме – в Криму. Це рішення, як свідчать події останніх років, стало визначальним як для національної безпеки України, так і ознаменувалося фактичною втратою всього українського флоту внаслідок військової агресії з боку РФ.

2000-ні: тотальний розпродаж

Наприкінці 90-х та на початку 2000-х років Збройні сили України «на папері» постійно тренувалися, брали участь у міжнародних місіях, співпрацювали як із Росією, європейськими арміями, так і з НАТО. Та насправді в реальному житті відбувався тотальний розпродаж та грабунок усього величезного масиву зброї та матеріальних цінностей, якими Україна була буквально нашпигована після розпаду СРСР.

Найбільш гучна справа цього періоду, про яку стало відомо в публічній площині, – скандал зі свідченнями майора Мельниченка, який звинуватив українських високопосадовців на рівні президента в поставках уряду Іраку 4-х радарних комплексів «Кольчуга», які здатні в умовах бойових дій ідентифікувати «літаки-невидимки». Довести факти поставок «Кольчуг» так і не вдалося, однак подія мала шалений ефект на міжнародному рівні: були зіпсовані відносини з урядом США, який саме готував військові дії з повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку.

Обороноздатність України падала. Ще одним доказом безпорадності нашої армії стала неспроможність протистояти нахабним діям Росії у вересні 2003 року, коли та без попередження почала споруджувати дамбу в Керченській протоці від Таманського півострова до острова Тузла.

Як сніг на весні, поступово тануло українське озброєння, тоді як генералів ставало дедалі більше, а розкіш їхніх заміських будинків могла поконкурувати з рівнем життя бізнесмена середньої руки. Протягом 2001-2010 чисельність озброєння значно скоротилася: воно виходило з ладу, «списувалося» або просто розпродавалося як металобрухт. Так, ще в 2001 році Україна мала 4670 танків, 3726 артилерійських систем, 874 літаків та 240 вертольотів. Та вже на початку 2010 року на озброєнні перебувало лише 776 танків, 946 артилерійських систем, 212 літаків та 80 вертольотів. Решта озброєнь або була «законсервована», або зникла в невідомому напрямку.

Цікавий випадок стався з недобудованим авіаносним крейсером «Варяг», який був спущений на воду на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві ще в 1988 році в стані готовності в 67%. Згодом Росія, до якої мало відійти це судно, відмовилася від нього, після чого був оголошений міжнародний тендер на його продаж. В результаті Фонд держмайна у 1998 році продав «Варяг» Китаю за 20 мільйонів доларів. Після тривалого транспортування, добудови та модернізації, вже 2011 року «Варяг» був введений до складу китайського флоту як авіаносець, а з 2012 року – офіційно прийнятий до складу ВМС Китаю з ім'ям «Ляонін». Поки що це єдиний китайський авіаносець, втім, Україна навіть не намагалася скористатися можливістю отримати таке озброєння для власних потреб.

Не змінила ситуацію й нова влада, хоча саме президент Віктор Ющенко в 2005 році змінив Воєнну доктрину, визначивши вступ України до НАТО «як основу загальноєвропейської системи безпеки».

Скоротилася й чисельність армії, витрати на її технічне забезпечення. Про соціальні гарантії військовослужбовцям та розвиток військової кар’єри в таких умовах не могло бути й мови. У 2000 році в лавах ЗСУ нараховувалося 415 тисяч осіб, а у 2005-му – вже 245 тисяч осіб. Воєнна доктрина часів Віктора Ющенка передбачала поступове скорочення війська до 143 тисяч осіб до кінця 2011 року.

2010-2013: армія у летаргічному сні

Невдовзі, після обрання президентом у 2010 році, Віктор Янукович вчергове змінив Воєнну стратегію, остаточно поховавши мрію України про вступ до НАТО. Планувалося ще більше скорочення чисельності армії, робилася ставка на посилення ролі внутрішніх військ та розбудови спеціальних спецпідрозділів міліції. Тоді як восени 2013 року був скасований призов до лав Збройних сил, а самі вони переводилися на добровільно-контрактну основу. Все це тодішня влада робила за «західними стандартами», нібито з метою розбудови справжньої професійної армії.

Крім того, саме Віктор Янукович у 2010 році підписав славнозвісні «Харківські угоди», згідно з якими термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі продовжений із 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення, та встановлена орендна плата. Як було зазначено в самій угоді, термін перебування флоту збільшений в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів.

Станом на 2013 рік ЗСУ перебували в жалюгідному стані. На службі в українському війську перебували 168 тисяч осіб, з яких лише 125 тисяч були військовими, а решта – цивільними працівниками. Ми втрачали свою обороноздатність, адже майже не проводилися військові навчання як піхоти, так і флоту з авіацією. Більшість обладнання було ще радянського зразка, і це незважаючи на те, що Україна входила до п’ятірки країн-лідерів на ринку постачань озброєнь.

На момент російської агресії, вже після втечі Віктора Януковича в Ростов-на-Дону, в. о. міністра оборони Ігор Тенюх констатував, що здатними захистити суверенітет України в складі ЗСУ виявилися лише 6 тисяч військовослужбовців.

2014-2016: у стані неоголошеної війни

Ще в 2009 році за витратами бюджету на одну особу Збройні сили України посідали 125 місце серед 150 армій світу. Саме в цей рік фінансування ЗСУ досягло мінімального показника у 0,8% ВВП.

За останні 2 роки ситуація кардинально змінилася. В 2016 році витрати на оборону збільшилися до рекордних 5% ВВП або 113,6 мільярда гривень. Армія активно модернізується та відновлюється, хоча й досі відчуває на собі небайдужий погляд корупційних ділків при Міноборони.

В травні 2015 року указом Президента затверджено «Стратегію національної безпеки України». Вона визначає 4 цілі: боротьбу за відновлення територіальної цілісності в чинних кордонах України; незалежність від РФ у сфері озброєнь; реформу всіх структур оборони та безпеки; інтеграцію до ЄС і НАТО.

Збавляти темпи в оновленні та забезпеченні ЗСУ в 2017 році уряд не планує – це ті самі 5% ВВП. У жовтні цього року Президент оголосив про відсутність потреби оголошувати 7-му хвилю мобілізації, повідомивши, що протягом цього року лави ЗСУ поповнила достатня кількість «контрактників». Так, у Мінобороні повідомили, що станом на початок жовтня контрактну службу в армії проходять понад 109 тис. військовослужбовців сержантського й рядового складу, а також 47,5 тис. офіцерів. Призов при цьому не скасували.

Плани на майбутнє

Формально, однією з головних цілей модернізації української армії є приведення її боєздатності до стандартів НАТО. Втім, наразі говорити про вступ до Альянсу було б занадто передчасно, враховуючи, що на заваді цьому можуть стати й геополітичні інтереси різних країн. Тож зараз ідеться про створення самодостатньої армії, яка здатна протистояти будь-яким ворожим намірам ворога.

Наразі військова реформа здійснюється за найкращими західними зразками. Для розробки детальної покрокової стратегії реформ всього сектора оборони й безпеки в Україні ще в 2015 році найняли один із провідних американських аналітичних центрів Rand Corporation. Втім, основою Українського війська є десятки тисяч добровольців, які спочатку стали на захист своєї вітчизни, а наразі вирішили продовжити служіння Україні вже у межах військової кар’єри. Не є секретом і той факт, що нинішнє грошове забезпечення солдатів та офіцерів є достатньо сильним мотиваційним компонентом для контрактників із різних регіонів України. Адже геть не кожен може заробляти 8-10 тисяч гривень.

У найближчому майбутньому особлива увага буде приділена виробництву новітнього озброєння та оснащення ним ЗСУ. Також, згідно з цілеями, оприлюдненими в Стратегічному оборонному бюлетені, до кінця 2016 року планується ухвалити закон про військову поліцію, яка візьме на себе функції військової служби правопорядку в Збройних силах України з правом здійснювати досудове розслідування злочинів, скоєних військовослужбовцями, і права ведення оперативно-розшукової діяльності. До кінця 2020 року планується створення «нових окремих родів військ – Сил спеціальних операцій і Високомобільних десантних військ, а також наголошується на намірі відродити військово-морський флот держави.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО