Проста логіка підказувала, що кадрові рішення останніх тижнів, які викликали наймасовіші протести з початку війни, не могли не позначитися на показниках довіри до влади, але наскільки істотно – залишалося лише гадати. У Києві, де відбуваються основні громадянські акції, природно виникало враження, що рейтингові втрати Володимира Зеленського можуть бути досить істотними. Але решта України, не настільки залучена й політизована, напевно збалансувала столичний протестний ухил. При цьому, як з’ясувало за свіжими даними загальнонаціональне опитування соціологічної групи «Рейтинг», проти звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони висловилися 72% опитаних українців.
І ось з’явилися дані опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), де можна побачити падіння рівня довіри до президента. Зовсім не критичне. Якщо в травні Зеленському довіряли 61% опитаних, то наприкінці липня – на початку серпня – 55%. Недовіра зросла з 34% до 40%. Тут важливі не стільки абсолютні цифри, які схильні до коливань, скільки саме тенденція, і вона однозначна.
Підвішений фінал. Колонка Леоніда ШвецяМихайло Драпатий та Ігор Скибюк отримали найвищі військові посади після протестів на підтримку Михайла Федорова, проте президент досі не пояснив, до чого веде ця серія кадрових перестановок.
Різкого падіння не спостерігається, і на це є ціла низка причин. Одна з основних – усвідомлення, що політична відповідальність за прийняті рішення настане лише після війни, про це йдеться й у коментарі КМІС до свого дослідження. Змінити керівництво до того часу немає можливості, звідси й відносно терпляче ставлення до керівництва, з яким доведеться пройти це випробування до кінця. Повністю довіряють Володимиру Зеленському 20% українців, решта з 55% – із застереженнями.
Інша причина: вимоги протестувальників були частково задоволені, коли Драпатий замінив Сирського, а замість спочатку заявленого Клименка на чолі Міноборони став Хмара – людина з позитивною, хай і не широко відомою професійною репутацією.
До того ж соцопитування проводилося в ході розвитку протестного процесу, з 20 липня по 3 серпня, і надія на те, що Федорова можуть повернути, поступово танула. На запитання про довіру до влади на початку історії можна було отримати одну відповідь, а наприкінці — вже іншу. Зараз з упевненістю можна сказати, що ніхто нікого не поверне, і це по-своєму інша ситуація, коли протестувальники прояснили для себе якісь важливі моменти, зокрема й відкрите небажання Федорова очолити протест і взагалі якось брати в ньому участь. Марш 31 липня, коли ці речі вже стали зрозумілими, багатьох здивував своєю масовістю, що свідчить про те, що ця історія ще не закінчилася, а масовість, як відомо, розвіює сумніви тих, хто вагався, приєднуватися чи ні.
Відповідно, динаміка рівня довіри поки що остаточно не стабілізувалася.
Як далі розвиватимуться події, підказує інше опитування. Його провели фахівці Київської школи економіки, а про результати розповів її ректор Тимофій Брик у подкасті видання «Бабель». Опитували безпосередньо учасників протестів і, зокрема, з’ясували, що їх спонукали три основні вимоги:
- повернути Федорова – 40%;
- змусити владу чути народ – 37%;
- усунути Сирського – 20%.
При цьому понад 80% заявили, що припинять протести, якщо Федорова повернуть, а 50% продовжуватимуть протестувати, навіть якщо його наступник заявить про готовність продовжувати реформи. Важко уявити, щоб Євген Хмара заявив про протилежне.
Від «Старлінків» до бронювання: як Михайло Федоров виконував обіцянки на посаді міністра оборониМихайло Федоров, за підрахунками аналітиків «Слово і діло», дав 32 обіцянки на посаді міністра оборони, за виконання яких він може відповідати на даний момент. З них він виконав 16, провалив 10. Статус 6 ще визначається. Детальніше – на інфографіці.
Як ми бачимо, виконано одну вимогу, що певною мірою свідчить про те, що владу змусили прислухатися до народу, але наскільки ефективною є ця прислуханість, залишається незрозумілим. Ніхто, як і раніше, не поспішає обговорювати порушені теми з народом, причому це вже просто демонстративно, що, у свою чергу, стає фактором, який провокує суспільне обурення. Заявлена готовність продовжувати протестувати, звичайно, не дорівнює готовності неодмінно вийти на протест, і розрахунок на те, що акції поступово вщухнуть самі по собі, може виявитися на даний момент правильним, але обурення, перейшовши у приглушену форму, нікуди не дінеться і з часом знайде вихід.
Як пише виконавчий директор КМІС Антон Грушецький, «подібні резонансні події скоріше зменшують і без того обмежений потенціал для В. Зеленського бути переобраним у мирний час...На період «після війни» сильніше кристалізується думка про необхідність нових лідерів». Доречна, до речі, думка, інтуїтивно глибоко зрозуміла. За час, що минув від початку протестів, Михайло Федоров, здається, зробив усе, щоб його випадково не сприйняли за такого лідера загальнонаціонального масштабу, але виявив напрямок суспільних сподівань: краще прямо зараз, але потім точно має бути інакше.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»