Саміт НАТО 7-8 липня в Анкарі навряд чи стане для України історією про великий дипломатичний прорив. Не буде формального запрошення до Альянсу, не буде швидкого рішення про членство і, найімовірніше, не буде тієї політичної визначеності, якої Київ очікує від партнерів уже багато років. Але це не означає, що саміт не матиме значення.
Навпаки, Анкара може зафіксувати важливу зміну в логіці відносин України й НАТО. Йдеться про перехід від старої формули, де Україна сприймалася переважно як отримувач допомоги, до нової – де Україна є контриб’ютором європейської безпеки. Не теоретично, не декларативно, а через бойовий досвід, дронові технології, власну оборонну промисловість і здатність стримувати найбільшу воєнну загрозу для Європи.
За програмою саміту, президент Володимир Зеленський запрошений до Анкари, де очікується його коротка спільна заява з генсеком НАТО Марком Рютте, а також участь у прийомі та вечері для лідерів держав і урядів. Окремо має відбутися засідання Ради Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ. Водночас офіційне засідання Північноатлантичної ради пройде вже у форматі лише союзників. Це важлива деталь: Україна присутня на саміті, але не в центрі його політичної конструкції.
Саміт про оборону, гроші й контроль ризиків
Порядок денний цьогорічного саміту НАТО буде значною мірою внутрішнім для самого Альянсу. Союзники мають говорити про виконання зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат, нарощування спроможностей оборонної промисловості та подальшу підтримку України. Очікується також підтвердження відданості статті 5 Вашингтонського договору і визнання росії довгостроковою загрозою для євроатлантичної безпеки.
Які країни і скільки систем ППО передали Україні за роки великої війниНайбільше систем ППО для України від початку вторгнення рф передали США, Німеччина та Чехія. Детальніше – на інфографіці «Слово і діло».
Для України ключовим документом стане підсумкова декларація. За даними українських медіа, в ній має бути зафіксовано, що росія становить загрозу для євроатлантичної безпеки, а союзники з Європи та Канада зобов’язуються забезпечити Україні по 70 млрд євро військової підтримки щороку у 2026–2027 роках. Загалом ідеться про 140 млрд євро на два роки.
Але тут важливо не переоцінювати цифри. Ці 70 млрд євро на рік – не обов’язково нові гроші поверх уже погодженої підтримки. Частина цієї суми має включати вже наявні двосторонні зобов’язання та оборонну частину великого європейського кредиту для України. Тобто для Києва це радше спроба зафіксувати прогнозованість допомоги, ніж отримати абсолютно новий фінансовий пакет.
Водночас навіть така формула має політичну вагу. Якщо союзники погоджуються закласти підтримку України на два роки вперед, це сигнал не лише Києву, а й Москві: ставка кремля на втому Заходу не спрацювала повністю. Інша річ, що сама підтримка дедалі більше переходить із площини «історичних заяв» у площину бухгалтерії, оборонних бюджетів і складних внутрішніх компромісів між союзниками.
Що Київ може привезти з Анкари
Практичний максимум для України в Анкарі – це не нові слова про майбутнє членство, а рішення щодо зброї, ППО, ракет, дронів і оборонного виробництва. Саме це зараз має значення для фронту, енергетики, міст і проходження наступної осені та зими.
Найреальніший пакет для України – це ППО. Володимир Зеленський назвав посилення протиповітряної оборони одним із ключових очікуваних результатів саміту, а Марк Рютте окремо підкреслював критичну роль перехоплювачів для Patriot. Наприкінці червня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга також говорив, що Київ очікує в Анкарі додаткових рішень саме щодо зміцнення ППО.
Як союзники фінансують закупівлю зброї зі США через ініціативу PURLПридбання американської зброї для України через ініціативу НАТО PURL. Скільки грошей внесли союзники минулого року і плани на 2026 рік – на інфографіці.
Експерти погоджуються із такою тезою, адже останні 2 масовані липневі обстріли росією по столиці України показали кричущу уразливість ППО саме щодо збиття балістичних ракет. Так, нідерландський оборонний аналітик Патрік Болдер взагалі вважає, що головною темою саміту НАТО для України стане посилення української протиповітряної оборони - зокрема, і пошук рішень щодо балістичних загроз. Однак постає логічне запитання: чи здатні США та Захід надати Україні достатньо сучасних засобів для боротьби з безпілотниками, крилатими й балістичними ракетами.
Це не абстрактна дискусія. Україна потребує додаткових систем Patriot, ракет PAC-3, засобів протидії «шахедам», систем перехоплення балістики та технологічних рішень для захисту критичної інфраструктури. Представник США при НАТО Метью Вітакер зазначив, що механізм PURL, за яким союзники купують американську зброю для України, вже забезпечив закупівлю систем на понад 6 млрд доларів, включно з ракетами PAC-3 для Patriot. Втім ключова проблема в цьому питання - швидкість та масштаби виробництва таких ракет.
Окремий трек – оборонна промисловість. Київ очікує, що в Анкарі вдасться просунути фінансування спільної програми UNITE – Brave NATO, яка має прискорювати оборонні інновації на полі бою. Йдеться, зокрема, про гранти для виробників засобів протидії БпЛА та нові дронові угоди.
Для України це принципово. Ми вже не просто просимо «дати зброю», а пропонуємо союзникам інвестувати у спільну безпеку через українські виробничі та технологічні можливості. Дрони, РЕБ, морські безпілотники, далекобійні рішення, власні ракетні та балістичні розробки – усе це поступово змінює сприйняття України в НАТО. Ми не лише поле бою, на якому зупиняють росію. І хоч як прикро у цьому зізнаватися, але Україна стала ще й лабораторією сучасної війни, з якої сам Альянс бере уроки.
Україна потрібна НАТО, але членство знову відкладають
Головна політична проблема саміту в Анкарі – те, що Україна потрібна НАТО як військова потуга, але не отримує політичного рішення про членство. Цей парадокс стає дедалі очевиднішим. Українська армія має реальний досвід війни високої інтенсивності, українські технологічні рішення вже впливають на оборонне планування союзників, а український спротив фактично захищає східний фланг Європи.
Саме тому у проєкті декларації важливою новою тезою може стати визнання України не лише отримувачем безпекової допомоги, а й провайдером безпеки для європейських союзників НАТО. Це дуже правильна логіка. Бо країна, яка четвертий рік стримує росію у найбільшій війні в Європі з часів Другої світової, об’єктивно має більшу практичну цінність для безпеки континенту, ніж частина держав, які вже давно перебувають під парасолькою Альянсу.
Drone Deal: що надає Україні двостороння співпраця і з якими країнами вона вже існуєУгоди у форматі Drone Deal. В чому переваги такої співпраці для України та з якими державами вже уклали договори і з якими планується – на інфографіці Слово і діло.
Але політичне рішення про членство все одно блокується страхами. Частина союзників не готова говорити про вступ України під час війни, бо боїться прямого зіткнення НАТО з росією. Частина хоче спочатку побачити завершення бойових дій. Частина прикривається аргументами про реформи, хоча добре розуміє, що головне питання не в реформах, а в політичній волі.
Додатковий фактор – Дональд Трамп. За оцінками західних медіа, українське питання на саміті вирішили відсунути вбік, щоб не провокувати зайвої напруги з американським президентом. За цією ж логікою, Володимир Зеленський, на відміну від попередніх років, не має виступати перед лідерами Альянсу на основному засіданні, а українську тему намагаються не робити центральною.
Це і є головний ризик Анкари. НАТО може дати Україні гроші, зброю, програми співпраці, нові оборонні механізми. Але водночас може знову не дати головного – політичної ясності щодо місця України в Альянсі. А без цього будь-яка підтримка залишається тимчасовою конструкцією: важливою, корисною, але недостатньою для довгострокової безпеки.
Україні потрібно не погоджуватися на підміну мети. Так, нам критично потрібні ППО, ракети, фінансування, дрони, спільне виробництво і стабільні канали постачання. Але все це має бути дорогою до членства, а не замінником членства.
Саміт у Анкарі, швидше за все, не стане проривом. Але він може стати ще одним тестом: чи готове НАТО визнати очевидне – Україна вже є частиною європейської безпеки, навіть якщо юридично ще не є частиною Альянсу. І чим довше союзники відкладають це рішення, тим більше виглядає, що проблема не в готовності України, а в неготовності самого НАТО мислити відповідно до нової реальності.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»