З гармошкою по Хрещатику. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Повідомлення про те, що Служба безпеки України викрила агентурну мережу ворога, у якій важливу роль грав Андрій Деркач, викликала змішану реакцію всіх, хто стежить за українською політикою довгі роки.

З одного боку, звичайно, приємно, що російського агента викрито і що щодо нього Генпрокуратура розпочала досудове розслідування. З іншого боку, Андрій Леонідович буквально славився прокремлівською ангажованістю та органічним зв'язком з тамтешніми спецслужбами, і, як в анекдоті про Штірліца, чи не ходив Хрещатиком у російській військовій формі з гармошкою, виконуючи відповідний репертуар. Та й американці, які ввели проти нього санкції за спроби втручання у президентські вибори 2020 року, прямо повідомили, що Деркач понад десять років на той час був активним російським агентом. Ну ось анітрохи не новина.

Вкотре доводиться стикатися з ситуацією, коли люди специфічної репутації і які буквально відкрито перебувають на службі у сусідньої держави були популярними світськими фігурами та впливовими діячами української політики. Відома історія про те, як Андрій Деркач опинився серед званих гостей на весіллі сина Юрія Луценка, причому коли той був генеральним прокурором, однією з центральних постатей у державній ієрархії. Деркач взагалі людина дуже контактна, чи через завдання, які він вирішував «по службі», чи через особливості характеру. Зі «слуг народу» під його чарівність потрапив Олександр Дубінський, який в результаті теж опинився під американськими санкціями як учасник схеми, задуманої в московських кабінетах.

Якщо контакти навіть з таким неприховано кадебешним персонажем не вважалися соромники, то про поганість корисних зв'язків з регіоналами і говорити ще вчора не доводилося: свої ж хлопці, спільний бізнес, спільні проєкти, друзі та родичі. А вся ця партійна мішура – ну то це правила гри, обманка для лохів.

Не треба далеко ходити за яскравішим прикладом: Петро Порошенко приречений віддуватися за те, що повернув Віктора Медведчука у велику політику і, скажімо, м'яко не перешкоджав нарощуванню його економічної та медійної потужності. Але ж п'ятий президент у певному сенсі наслідував звичну практику вибудовування нормальних, робочих відносин з корисною людиною. Хто ж знав, що з часом все так повернеться, і витрати від такого контакту сильно перекриють благопридбання.

Звісно, війна сильно змінила і ще змінить звичаї української політики. Але скільки ще треба повторювати і повторювати простий урок: не з кожним можна сідати на одному гектарі, навіть якщо сильно притисне. Краще потерпіти, щоби потім не довелося сильно шкодувати. Відсутнє почуття гидливості – нехай зупинить боягузтво.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ

та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал