Убивства, напади та етнічні причини: що ставало приводом для війни за останнє століття

Читать на русском

Іноземні ЗМІ пророкували напад Російської Федерації на Україну 16 лютого. Деякі видання навіть назвали точні години вторгнення. Однак їхні прогнози не справдились. Історично так склалося, що причин для розв’язання війни може бути безліч, а от привід – один. «Слово і діло» вирішило подивитися, що ставало приводом для війни у ХХ-ХХІ століттях.

На початку ХХ століття розпочалася Перша світова війна. Приводом для неї стало вбивство сербським студентом австрійського ерцгерцога Фердинанда у місті Сараєво у червні 1914 року.

Тоді Австро-Угорщина заявила протест Сербії і попросила провести розслідування за участю австрійської поліції, щоб виявити терористичні організації, спрямовані проти Австро-Угорщини. Однак відповідь сербів не задовольнила імперію.

Приводом для Другої світової війни став напад групи провокаторів на радіостанцію у німецькому місті Глейвіц та передання в ефір повідомлення: «Глейвіцька радіостанція ‒ у польських руках».

1 вересня 1939 року, через тиждень після підписання договору про ненапад із СРСР (так званого пакту Молотова-Ріббентропа) Німеччина вторглася на територію Польської держави.

Улітку 1969 року стався короткочасний збройний конфлікт між Сальвадором і Гондурасом, який тривав 6 днів. Він також увійшов в історію як «Футбольна війна» ‒ приводом став програш збірної Гондурасу збірній Сальвадору у матчі відбіркового туру на ЧС-1970.

З 1980 року розпочалася Ірано-іракська війна, яка тривала майже 8 років. Їй передувала спроба замаху бойовиків проіранської шиїтської партії «Дава» на віцепрем’єр-міністра Іраку Тарика Азіза.

Метою вторгнення Іраку до Ірану були: контроль над водним шляхом Шатт аль-Араб; придбання трьох островів Абу-Муса і Великий і Малий Томб, від імені ОАЕ; анексія Хузестану на користь Іраку; запобігання поширенню ісламської революції в регіоні.

У 1982 році стався збройний конфлікт між Великою Британією та Аргентиною за Фолклендські острови. В історії ці події також відомі як Фолклендська або Мальвінська війна, яка тривала кілька місяців.

На безлюдному острові Південна Георгія (Велика Британія) аргентинські робітники, які мали розібрати стару китобійну станцію, вивісили аргентинський прапор, що спричинило сутички між аргентинським десантом та британською морською піхотою та, власне, призвело до війни.

Водночас ані Аргентина, ані Велика Британія формально не оголошували одна одній війни. Для обох сторін військові дії були відновленням контролю над своєю законною територією. Війна завершилася перемогою Великої Британії, яка контролює острови понині.

На початку 1988 року стався ще один збройний конфлікт – між Азербайджаном і Вірменією довкола Нагірного Карабаху. Етнічний конфлікт переріс у війну, що тривала шість років. Приводом став «Сумгаїтський погром» – заворушення на етнічному ґрунті між азербайджанським та вірменським населенням в азербайджанському місті Сумгаїт.

Водночас військові сутички не припинилися і після підписання перемир'я. Так, восени 2020 року спалахнула Друга карабаська війна – між збройними силами Азербайджану та формуваннями самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки і Вірменії в Нагірному Карабасі.

У 1992 році розпочався міжетнічний збройний конфлікт у Боснії та Герцеговині (Боснійська війна), приводом до якого стало вбивство, скоєне групою боснійських мусульман на сербському весіллі у місті Сараєво.

У кінці грудня 1994 року розпочалася Перша чеченська війна та тривала до серпня 1996 року. Після розпаду СРСР у грудні 1991 року новообраний президент Дудаєв оголосив про вихід Чечні зі складу Російської Федерації. У відповідь на це в Чечні був оголошений надзвичайний стан, який де-факто ввести не вдалось.

Весною 1993 року в Чечні загострились протиріччя між президентом і парламентом, після розпуску якого в північних районах республіки почалась формуватись збройна опозиція, яку фінансовими і людськими ресурсами підтримувала Москва.

Після розгрому антипрезидентських сил, в полон потрапило багато росіян. У грудні 1994 року президент РФ Борис Єльцин підписав указ про проведення військової операції в Чеченській республіці.

Зазнавши поразки у Першій чеченській війні, Росія була змушена укласти мирну угоду, за якою російські війська були виведені з Чеченської Республіки Ічкерії. Багато впливових політичних і військових кіл Росії вважали, такий стан речей ганебним.

У 1999 році розпочалася Друга Чеченська війна, яка тривала майже 10 років. Їй передувало вторгнення незаконних чеченських формувань «Ісламської миротворчої бригади» Шаміля Басаєва в Дагестан.

У 2008 році відбулася військова операція РФ проти Грузії «Примушування до миру». Приводом до цього стали збройні напади південно-осетинських сепаратистів на грузинські села у Південній Осетії та обстріл міста Цхінвалі грузинськими військами у відповідь.

У березні 2014 року розпочалася окупація Росією АР Крим та бойові дії на Донбасі. Приводом стала заява президента-втікача Віктора Януковича до президента Росії з проханням ввести війська на територію України.

На засіданні Ради Безпеки ООН 3 березня 2014 року постійний представник РФ Віталій Чуркін продемонстрував копію листа Януковича, в якому той закликав ввести російські війська в Україну.

Кількома днями раніше Рада Федерації підтримала звернення президента Росії та дала згоду на введення Збройних сил РФ в український Крим.

Нагадаємо, раніше ми писали, якими словами влада заспокоює українців на тлі загрози вторгнення РФ.

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал