Одним із інструментів боротьби з олігархами та впливом великого капіталу на політику в Україні мав стати закон про фінансування партій, ухвалений ще наприкінці 2015-го року. Тоді законопроєкт входив до пакету так званих «безвізових» ‒ тобто такий, що ухвалювався за рекомендаціями ЄС і потрібен був для отримання Україною безвізового режиму.
Законом було передбачено запровадити пряме державне фінансування статутної діяльності партій, не пов’язаної з їхньою участю у виборах. Також йшлося про часткове відшкодування витрат партій на передвиборчу агітацію. Найцікавіше – партії могли претендувати на бюджетне фінансування у разі, якщо на останніх чергових чи позачергових виборах народних депутатів вони набрали не менше 2% голосів виборців.
Втім у 2019-му році закон було суттєво відкориговано ‒ було скасовано фінансування партій, які не подолали 5% бар’єр та не потрапили до парламенту, а також був зменшений обсяг фінансування для вже парламентських політичних сил.
Таким чином, вже зараз найбільшим реципієнтом державного фінансування стала парламентська партія «Слуга народу», яка завоювала більшість місць у парламенті. Тоді як чотири інші політичні сили, які подолали 5% бар’єр, пропорційно отримали менше коштів.
В контексті ухвалення нового закону про олігархів державне фінансування партій знову стає як ніколи актуальним питанням для гармонійного розвитку партійного життя в Україні. Наскільки допомагає нинішній закон у цій меті – питання як ніколи актуальне.
Убити партійного Дракона
Сам феномен успіху партії «Слуга народу» став можливий багато в чому завдяки бренду Володимира Зеленського та однойменному телевізійному серіалу «Слуга народу», який знімала «Студія Квартал 95». І, звісно, популярність команди Володимира Зеленського, яка згодом була трансформована у політичний результат, стала можливою багато в чому завдяки співпраці із телеканалом «1+1». Як і тоді, так і зараз – роботу телеканалу не раз пов’язували із інтересами одного із найбільш відомих українських олігархів.
Скільки коштів витратила Україна на утримання антикорупційних органів?Протягом останніх п’яти років в Україні було створено п’ять спеціалізованих антикорупційних органи. Скільки грошей витратила держава на утримання кожного з них?
Пікантність ситуації в тому, що не маючи тривалої історії політичного становлення, партія «Слуга народу» ще з 2019-го року претендує на найбільшу частку з державного фінансування на свою статутну діяльність. І водночас – стала однією із провідних сил, яка внесла суттєві зміни до закону про державне фінансування партій, підвищивши критерій отримання коштів для партій з 2 до 5%. Тобто усі позапарламентські сили, які не потрапили до парламенту, були позбавлені державного фінансування. До слова, однією із причин таких змін у законодавстві було й те, що на державне фінансування претендували політичні сили, які сповідували у своїй публічній діяльності відверто антиукраїнські позиції.
Наступного року у державному бюджеті закладено майже 900 мільйонів гривень на фінансування партій, левову частину яку має отримати саме партія монобільшості. І хоча збільшення фінансування партій пов’язане із формулою, основною складовою якої є коефіцієнт, який враховує підвищення розміру прожиткового мінімуму, ситуація виглядає так, що із посиленням антикорупційного законодавства, звідки і як можуть з’явитися нові політичні партії із системним фінансуванням – залишається загадкою. А, отже, суттєво страждає принцип змагальності.
Скептики можуть зауважити, що партії можуть фінансуватися за рахунок внесків її членів. За інформацією руху «Чесно», у 2020-му році усі партії та їхні регіональні осередки отримали фінансування у сумі 2 мільярдів 69 мільйонів гривень, причому активізація відбулася напередодні місцевих виборів. Враховуючи масштаб місцевих виборів у 2020-му році, і порівнюючи загальну суму державного фінансування партій на наступний рік – слід визнати, що фінансування за рахунок внесків лише набуває популярності і навряд чи може покрити всі витрати політичних сил на їхню діяльність. А враховуючи, що ці кошти детально піддаються перевірці НАЗК – саме до механізму членських внесків у фінансування партій буде прикута особлива увага правоохоронців після ухвалення закону про олігархів.
Державне фінансування для всіх?
У всій цій історії найбільше запитань викликають норми, які не дозволяють політичним силам, які таки отримали достатній результат на минулих парламентських виборах, отримувати бодай частину коштів державного фінансування на свій розвиток. Саме розвиток не лише парламентських, але й позапарламентських партій – було однією із цілей закону про державне фінансування партій.
Ідеологія на одну ніч: про вади партійного будівництва в УкраїніЧому політичні ідеології не популярні в партійному будівництві? Як можливо змінити ситуацію –розбирався політолог Олександр Радчук.
Втім, зараз ця опція недоступна. Натомість після ухвалення закону щодо протидії олігархам, антикорупційні органи приділятимуть до фінансування позапарламентських партій особливу увагу.
Крім того, закон про держфінансування партій має низку інших вад, які так і не були вдосконалені.
Одна з головних проблем – в законі чітко не визначено, на які саме потреби партія може витрачати державні кошти. Запропоноване формулювання «статутна діяльність» можна трактувати занадто довільно. Закон забороняє витрачати кошти на передвиборчу агітацію, і, водночас – дає змогу частково компенсувати витрати на агітаційну кампанію для тих політичних партій, які пройшли до парламенту.
В контексті антиолігархічного закону найбільш раціональним було б внести деякі важливі новації. По-перше, у законі «Про політичні партії» чітко визначити напрямки, які повинні фінансуватися з держбюджету. По-друге, потрібно суттєво обмежити можливості для використання медіа та реклами під час виборчої кампанії. Цей крок стимулюватиме партії до розбудови осередків та більш чесної політичної конкуренції. А ще – може суттєво знизити рівень витрат на медійну складову. І, як наслідок, вплив тих самих олігархічних груп на партійне життя та розвиток політичних брендів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»