Кандидат філософських наук, політичний експерт Валентин Гладких переконаний – оцінки результатів майбутньої зустрічі українського та американського президентів можна передбачити вже зараз, як і її реальні результати. Позиція Байдена щодо «Північного потоку-2» навряд чи зміниться, як і навряд чи США підуть на формалізацію своєї участі у процесі мирного врегулювання на Донбасі – натомість посилення взаємовигідних взаємин полягатиме в іншому.
Колись напередодні матчу між двома футбольними командами, шанси на перемогу яких були відверто нерівними, мій друг, прочитавши вітчизняну пресу, слушно зазначив: «Не розумію, нащо заганяти себе у депресію, формуючи невиправдані очікування». Чомусь саме цю фразу пригадую щоразу, коли чую про очікування від візиту президента України Володимира Зеленського до США.
Причому мені цілком очевидний політтехнологічний підтекст формування таких очікувань. Дехто свідомо формує їх, аби потім, коли вони не виправдаються, волати про «неуспішність візиту»; дехто, не відкладаючи на потім, вже зараз поспішно прокачує тему, ніби візит до США в принципі не може бути успішним, розбавляючи своє скиглення риторикою про «зовнішнє управління». Між іншим, ситуація у цьому аспекті є дещо подібною до прогнозів та оцінок результатів роботи «Кримської платформи».
Словом, особливо не напружуючись, майбутні оцінки візиту Володимира Зеленського до США можна накидати вже зараз, безвідносно до будь-яких його результатів, бо визначатимуться ці оцінки винятково політтехнологічними мотивами і політичною доцільністю суб’єктів оцінювання.
Проте, якщо дивитися на майбутній візит не крізь призму вузькопартійних політичних (я б навіть сказав, електорально-пропагандистських) інтересів, які і визначатимуть інтерпретації та оцінки «політологічного ескорту», а під кутом зору національних інтересів Української держави, то треба відштовхуватися від реально досяжних цілей, а не фантазій та забаганок.
А цілі ці є чітко артикульованими і умовно можуть бути розподілені на кілька сегментів: передусім, безпековий та енергетичний.
Зустріч року: якими меседжами обмінюються Україна та США напередодні візиту ЗеленськогоЗустріч Володимира Зеленського і Джо Байдена відбудеться 30 серпня. Чого очікує українська сторона і на що готовий піти Білий дім – читайте в авторській колонці.
Більше того, українська делегація, у складі якої були міністр закордонних справ та керівник Офісу президента України, не так давно відвідувала Вашингтон, саме задля підготовки майбутнього візиту, що включає у себе якраз погодження кола питань для обговорення, а у більшості випадків і попередні результати їхнього майбутнього обговорення. Так, як би дивно це не виглядало, але не треба думати, що під час особистих переговорів перші особи мають великий простір для імпровізацій – зазвичай, вони рухаються у фреймах перед тим напрацьованих варіантів.
З огляду на це, коли пан Кулеба заявляє, що «візит буде успішним», він, швидше за все, має для цього підстави.
Втім знову ж таки, як зазначалося вище, «успішність» – категорія вельми умовна, суб’єктивна і тому потребує деталізації.
Чи вступить Україна за результатами візиту до НАТО? Впевнений, що ні. Але вкотре пролунають чергові запевнення про євроатлантичне майбутнє України.
Чи отримає статус союзника США поза НАТО? Сумніваюся. Зрештою, ціну цього статусу повною мірою показали останні події в Афганістані. Натомість однозначно співпраця між Україною та США у сфері безпеки посилиться. Найвірогідніше, це реалізується у збільшенні обсягів фінансової та військово-технічної допомоги з боку США.
Чи підуть США на посилення чи тим більше формалізацію своєї участі у процесі мирного врегулювання на Донбасі? Також сумнівно. Найімовірніше, пролунають чергові запевнення у підтримці державного суверенітету та територіальної цілісності України з боку США та про потребу рухатися у фарватері Мінських домовленостей. Можливо, пролунають заяви про готовність США посилювати санкційний та дипломатичний тиск на РФ у разі загострення ситуації на Донбасі.
Чи зміниться позиція Байдена щодо «Північного потоку-2»? Навряд чи. Проте цілком реально очікувати більшої деталізації досягнутих між Меркель і Байденом «домовленостей» в частині «врахування» українських інтересів. Тут програма мінімум – бодай зберегти транзитне значення української ГТС і отримати кошти на модернізацію енергетичного сектору Україні взагалі. Це цілком реалістичне завдання.
«Безпекові виклики», пов’язані з реалізацією ПП-2», на яких постійно наголошує як українська сторона, так і уряди окремих європейських держав, можуть бути перекриті якимось черговими гарантіями… Скепсис щодо ціни будь-яких наданих чи отриманих гарантій, безумовно, небезпідставний, але все-таки варто зважати, що дотримання гарантій у нинішньому світі є запорукою глобальної безпеки, без чого неминуче відбуватиметься мілітаризація, а головне – нуклеризація, з відповідним наростанням напруженості у міжнародних відносинах, тому наявність гарантій завжди краща за їхню відсутність.
Майже не сумніваюся, що почуємо високу оцінку правильних кроків, зроблених новою владою у напрямку реформ. Передусім, думаю, буде йтися про роль міжнародних експертів у процесі оновлення ВККС й ВРП та реформу СБУ. Втім, попри це неминуче почуємо і заклики до посилення боротьби проти корупції, олігархів та і взагалі про необхідність прискорення темпів реформ. Можливо, під це також знайдуться гроші. Не виключено, що навіть у вигляді різноманітних інвестицій в українську економіку, а не лише кредитів чи матеріально-технічної допомоги.
Словом, якщо хтось сподівається, що після візиту Володимира Зеленського до США «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», то цього не станеться, але поглиблення взаємин між Україною і США, безумовно, відбудеться.
Зависокі очікування: що змінить зустріч Байдена та ЗеленськогоЧи вдасться Україні досягти поставлених цілей у Вашингтоні, та як зустріч двох президентів позначиться на двосторонніх відносинах між Україною та США ‒ дізнавався політолог Олександр Радчук.
Підстави для оптимізму як не парадоксально додає внутрішньо-політична ситуація у США, де після «афганської катастрофи» рейтинг Байдена вперше впав нижче 50%. Додайте сюди й доволі негативну реакцію американців (безумовно, сформовану опонентами нинішнього президента США) на «Північний потік-2». Також Байдену так і не вдалося переконливо донести американцям, які він отримав позитивні результати внаслідок своєї зустрічі з Володимиром Путіним, а в американському суспільстві, подобається це комусь чи ні, але ще з часів Холодної війни латентно присутні помітні антиросійські настрої, тому це також є одним з напрямків, де опоненти не забувають згадати Байдена «незлим, тихим словом».
Медійно тема візиту українського президента до США активно «прокачується» не лише у нас, але й за океаном, і зрозуміло з якою метою: йдеться не про Україну, йдеться про Байдена. З огляду на це, якийсь помітний результат потрібен не лише українському президенту, але й американському, що й дає підстави для стриманого оптимізму. І лишається тільки сподіватися, що обом президентам вдасться досягнути результатів, які навіть в умовах заполітизованих і навіть заангажованих оцінок політичних опонентів все-таки зможуть бути визнані як черговий крок на шляху до посилення взаємовигідних взаємин між державами.
Валентин Гладких, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»