Мюнхенська змова: чим небезпечна для України угода щодо «Північного потоку-2»

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

Пізно ввечері, 21 липня, США і Німеччина оприлюднили угоду про добудову російського газопроводу «Північний потік-2». За допомогою цього газопроводу Росія має намір позбутися залежності від транзиту газу через територію України, позбавивши нашу країну істотних надходжень до бюджету. Деталі цієї угоди, яка дає змогу російській стороні добудувати «Північний потік-2», надзвичайно невигідні українській стороні.

Газопровід «Північний потік-2» із пропускною спроможністю близько 55 млрд кубометрів газу щорічно, прокладений Росією в обхід території України в напрямку Німеччини, через води Балтики. Таким чином, РФ сподівається доставляти свій газ в Європу, оминаючи українську газотранспортну систему (ГТС). Це позбавляє Україну істотних фінансових надходжень. Так минулого року Росія заплатила за транзит свого газу через територію України понад $2,1 млрд.

Транзитну угоду між Росією і Україною укладено наприкінці 2019 року і вона діє до кінця 2024 року. В її рамках РФ повинна сплатити нашій країні понад $7 млрд, причому ця сума не залежить від реальних обсягів газу, які проходять через нашу ГТС. Якщо СП-2 буде запущений, то після 2024 року Росія може не продовжувати угоду з Україною.

«Північний потік-2» планувалося закінчити до кінця 2019 року, проте роботи, які вже завершували, були зупинені американськими санкціями (багато в чому це і призвело зрештою до небажаної для РФ транзитної угоди з Україною). Протягом 2020 року, доки в Білому домі панував Дональд Трамп, будівництво СП-2, попри всі старання «Газпрому», було практично заблоковано. Все змінилося, коли президентом США став Джо Байден, якого заведено вважати другом України. Вирішивши налагодити відносини з Німеччиною – ще одним важливим бенефіціаром російського проєкту, Джо Байден досяг угоди з канцлеркою ФРН Ангелою Меркель про завершення будівництва СП-2.

Текст цієї угоди був оприлюднений пізно ввечері, 21 липня. У ньому зазначено, що Німеччина буде вживати заходів на національному рівні і домагатися додаткових санкцій проти Росії, якщо вона спробує використати енергетику як зброю або вчинить агресивні дії проти України. Санкції запровадять для обмеження російського експорту в Європу, зокрема, в енергетичному секторі. Крім того, Німеччина і США забезпечать $1 млрд інвестицій в «зелений фонд» для розвитку відновлюваних джерел енергії в Україні та підвищення енергоефективності та енергобезпеки нашої держави. Зокрема, Німеччина внесе в «зелений фонд» перші $175 млн доларів.

Також Німеччина призначить спецпредставника для просування двосторонніх енергетичних проєктів з Україною і виділить на них $70 млн, а також готова запустити пакет заходів для підтримки енергетичної безпеки України.

Німеччина також зобов'язалася використовувати всі доступні їй засоби впливу для того, щоб Україна змогла продовжити угоду про транзит газу з Росією до 2034 року. Переговори повинні розпочатися не пізніше 1 вересня.

Крім того, в угоді сказано, що Німеччина активізує зусилля в рамках нормандського формату, щоб забезпечити виконання Мінських угод. Навіть за поверхового ознайомлення стає зрозуміло, що угода між Байденом і Меркель – дуже поганий варіант для України.

По-перше, заплановані інвестиції в «зелений фонд» істотно менше тих коштів, які втратить Україна після припинення транзиту російського газу. Звичайно ж, це інвестиції в майбутнє, але, на жаль, для того, щоб альтернативні джерела енергії замінили в Україні копалини, потрібно подолати серйозне лобі тих, хто не бажає цієї «революції».

По-друге, абсолютно незрозуміло, як Німеччина має намір змусити Росію продовжити транзитну угоду з Україною до 2034 року, якщо «Північний потік-2» саме і потрібен для того, щоб цю угоду не продовжувати? І навіщо Німеччині як можливі санкції обмежувати експорт російського газу в Європу, якщо СП-2, за запевненням німецької ж сторони, потрібен для того, щоб диверсифікувати цей експорт і зміцнити енергетичну безпеку ФРН?

З іншого боку, транзитна угода дійсно може бути продовжена. Наприклад, в її рамках РФ погодиться перекачувати через Україну символічні 10-15 млрд кубометрів газу на рік. Від таких обсягів у Москві не відмовлялися й раніше. І хоча настільки мізерний транзит робить українську ГТС абсолютно нерентабельною, хто ж причепиться до цього факту, якщо формально угоду продовжать?

Нарешті, вельми насторожує присутність Мінських угод в пакеті цих домовленостей. Мирне вирішення конфлікту на Донбасі, яке регулюється цим документом, не має прямого стосунку до ситуації навколо СП-2. Але прив'язка Мінських угод до цієї ситуації створює велике поле для політичного шантажу і спроб змусити Україну виконати цей невигідний документ, в обмін на всі перераховані вище «плюшки». Це саме те, чого боялася Україна, стверджуючи, що «Північний потік-2» – не просто економічний проєкт, але ще одна палиця в руках Москви.

І зовсім вже некрасиво виглядає інформація, поширена виданням Politico з посиланням на власні джерела. Згідно з цією інформацією, адміністрація Джо Байдена «попросила» Україну не здіймати галасу довкола угоди Німеччиною щодо СП-2. Інакше, це нібито може позначитися на відносинах між країнами.

Якщо інформація Politico точна, то президента Володимира Зеленського, що називається, посадили на розтяжку. З одного боку, потрібен максимальний розголос і якомога більше дій для того, щоб все-таки зупинити «Північний потік-2». Інакше не уникнути величезних (якщо не фатальних) політичних, економічних і репутаційних втрат. З іншого боку, наполеглива вимога «заткнутися і не відсвічувати» дійсно може бути пов'язана з якимись гарантіями безпеки, які були надані українській стороні. Хоча чого варті ці гарантії, наочно показав горезвісний Будапештський меморандум.

Втім, угода між Байденом і Меркель більше схожа на Мюнхенську змову 1938 року, після якої був розподіл Чехословаччини. Цю країну кинули на поживу нацистської Німеччини заради досягнення миру в Європі, який так і не настав. Жодних натяків і паралелей, але в нашому випадку одним з інтересантів також виступає Німеччина. Колесо історії робить нове коло.

І, звичайно, безліч запитань слід поставити нашому Офісу президента, який вирішив замінити собою ціле Міністерство закордонних справ. Там явно переоцінили свої можливості, пропустивши момент, коли щось пішло не так.

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал