Назар Холодницький, глава Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, написав заяву про відставку. Закінчується строк його повноважень, попереду конкурс з обрання нового керівника, і Холодницький не став тягнути зайві тижні-місяці.
П'ять років – величезний термін, навіть не віриться, що він пролетів так швидко і так безплідно. Пам'ятається, у НАБУ все журилися, що не можуть взятися за повноцінну роботу, поки немає відповідного прокурорського супроводу. З'явиться – і ось тоді! .. З'явився Холодницький, укомплектувалася САП, і почалися безперервні скандали і розбірки між САП, НАБУ, Генпрокуратурою і СБУ, із взаємними підставами і звинуваченнями. За цією захоплювальною боротьбою корупція відступила кудись на третій план. З іншого боку, це часто вона сама і була: корупція в її специфічних проявах.
Останнім часом Артем Ситник і Назар Холодницький – вже не такі яскраві постаті на медійному небосхилі, їх затьмарила нова зірка – Ірина Венедіктова, і все так же хочеться вити, дивлячись на них усіх, як хотілося вити за Махніцького, Шокіна або Луценка. Був ще Рябошапка, але він, як в анекдоті, навіть чаю не попив. Країна так і не народила героя – безстрашного борця з тим лайном, в якому вона згубно тоне багато років. Господи, та навіть не героя, а просто того, хто чесно тягнув би лямку, захищаючи закон і викриваючи тих, хто його порушує. Тобто просто робив би свою роботу буденно, систематично і невідворотно для злочинців. У нас же з деякого рівня держслужби не роботу працюють, а питання вирішують, і інших там просто не тримають.
Холодницький пішов у відставку: ексглава САП виконав лише 38% обіцянокНазар Холодницький пішов з посади керівника САП, виконавши тільки 38 відсотків своїх обіцянок.
Давно розвіялися надії на те, що система антикорупційних органів, заради створення якої західні партнери просто викрутили тодішньому українському керівництву руки, здатна щось якісно змінити в країні і в державному управлінні, зокрема. Система з великої літери поглинула цю маленьку і не поперхнулася. Пристосувальні можливості «рішал» від політики і чиновництва виявилися неймовірними, а можливості громадського контролю мізерними. Сподіватися на всемогутню політичну волю вже навіть несерйозно через відсутність суб'єкта – носія цієї волі. У нас навіть ті, хто хочуть, ніяк не можуть, але частіше за все і не хочуть: а навіщо?
У ці дні, коли стільки уваги спробам білорусів змінити своє життя, звучать побоювання, що їх визвольний імпульс вичерпався, тоді як репресивна машина тільки набирає обертів і набирає смаку до крові. Важко позбутися передчуття, що попереду в біло-червоного протесту важкі дні, які зажадають від народу справжнього героїзму. Дуже вчасно, в резонанс із моментом, вийшов кліп українських музикантів «Герої», де відкрито проведені паралелі з нашою війною на сході і боротьбою білорусів за свободу. Але ця паралель наводить і на інші думки: а чи не зник у самих українців визвольний імпульс?
Білоруським протестам другий тиждень, а нас система переграла за шість з ґаком років. У повсякденному гаслі «Героям слава!» вже відчувається гіркий присмак: у країні, де перемігло прохіндейство він звучить, як знущання над тими, хто дійсно заслужив цю славу. Втішатися колишнім народним подвигом або подвигом сусідів не виходить. Більше не виходить.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»