Нікому не цікава недолюблена столиця. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

У зв'язку з наближенням місцевих виборів раптом різко зросла любов українських політиків до Києва. Навіть залітний і «осівший» тут колишній харківський мер Михайло Добкін вирішив запропонувати столиці свої послуги в якості міського голови, нарікаючи у своєму ролику, як недолюблений Київ.

У Михайла Марковича хронічний надлишок любові, але вельми вибіркової. Ніколи не забути, як він, тоді харківський губернатор, ділився нею з підрозділами «Беркута», які не панькалися взимку 2013-2014 років з киянами і жителями решти України, які приєдналися до їх виступу. Можна було б подумати, що Добкін хоче продовжити знущатися над «майданутими» киянами вже в якості їх обраного представника, але навіть Геннадія Кернеса не треба, щоб розуміти, що Миші тут голосів ніхто не дасть, яке б не нудне обличчя він не робив і як би не по-дебільному не були б написані його тексти. Миша, не потрапивши зі своїм осколком «Опоблоку» до Ради, просто вирішив на тлі Києва замалюватися й нагадати про себе.

Запросто можна повірити в щиру любов Добкіна до «фашистського» Києва, по вулицях якого він спокійно ходить і роз'їжджає, незважаючи на всі свої видатні заслуги перед його жителями. У Харкові йому нині не так затишно. Чинний мер із колишнім мером навіть не обмінюються привітаннями з днями народження, хоча раніше вони з Геною були не розлий вода. Але при всьому цьому Михайлові Добкіну не можна відмовити в правоті: Київ сильно недолюблений. Утім, як і Харків, як практично будь-яке місто України і сама Україна.

Верещук іде на вибори мера Києва кандидатом від «Слуги народу»: як нардеп виконує обіцянкиУ статусі народного депутата Ірина Верещук наразі виконала 12 відсотків обіцянок. На майбутнє парламентарій запевняла, що Рада не ухвалить Кодекс про працю, що утискає права громадян, які працюють.

У вбитому вигляді й побуті українських міст криється відгадка хронічного відставання від цивілізації і всієї країни в цілому. Саме міста тягнуть за шкірку інші території, саме вони штовхають і штовхають прогрес, крутяться самі і змушують крутитися інших, це історична аксіома. Але наші міста залишаються не дуже цікавими їх власним жителям. Усі норовлять глибше вникнути в тонкощі загальноукраїнської політики на Печерських пагорбах, ніж в те, як йдуть справи за місцем безпосереднього проживання й роботи. Хоча, здавалося б, кожен може з великим знанням справи міркувати про роботу власних комунальних служб і громадського транспорту, ніж про політику Національного банку або про діяльність уряду у сфері регулювання господарської діяльності. Та й про партійних і державних лідерів у народу уявлення туманне і вельми плутане, але інтерес до них більше, ніж до свого міського керівництва. Місцеве начальство ця обставина не може не радувати, оскільки відсутність пильного контролю розв'язує руки.

Але ж і політики цілком личать народові. Складно й пригадати, коли і де йшла гостра конкурентна боротьба за крісло міського голови, із системною підготовкою та масованим штурмом. Київ тут – не тільки не виняток, це яскравий приклад. Столиця – це такий апендикс, глухий кут української політики. Для діячів із великими амбіціями це взагалі не варіант як плацдарм для штурму нових владних висот. Ті ж, хто заявляється в якості претендентів, вирішують, що непогано би покерувати Києвом, якось раптово, ніяк себе не проявляючи в якості столичних патріотів, буквально ще за кілька місяців до виборів. А партії просто не ставлять таких завдань – поборотися за столицю, нецікаво.

До того ж дивно, оскільки в інших країнах мерство – важливий пункт у кар'єрній траєкторії політиків, один з найбільш стандартних. Проявив себе в конкретній справі на конкретному місці? Давай, рухайся далі. На нещодавніх польських виборах зовсім трохи не дотягнув до перемоги над чинним президентом мер Варшави. Прем'єром Британії зараз працює колишній мер Лондона. У Франції переважна кількість прем'єрів П'ятої республіки колись працювали мерами. Повернувся керувати Гавром Едуар Філіп, який нещодавно пішов у відставку. А серед президентів мерами не були лише де Голль, Помпіду та Макрон. Найбільш приголомшливий послужний мерський список у Жака Ширака, який був мером Парижа з 1977 року до 1995-го.

У нас же, крім вінницького Гройсмана, й згадати нікого. Хіба що з деякою натяжкою Володимир Рибак, ексмер Донецька, який дослужився до спікера Верховної ради.

Поки немає жодних ознак, що новий електоральний цикл змінить стан речей. Місцеві вибори – значить, ніякі. Значить, усе буде, як завжди. А як завжди, ми всі прекрасно знаємо і вже довгі роки плюємося. Ну, значить, будемо плюватися й надалі, громадяни недолюблених міст недолюбленої України.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал