У Верховній раді проходить виховна процедура. Питання про землю, звичайно, має самостійне неминуще значення, причому року так з 1917-го, якщо не з 1861-го, а тут і в 21 столітті нарешті руки дійшли. Але різке пожвавлення парламенту, яке ознаменувалося захопленням президії Юлією Тимошенко і фірмовою верховнорадівською штовханиною навколо трибуни, пов'язано і з іншою серйозною проблемою або, мабуть, із двома.
Перша проблема – це втрата політичного впливу маленькою, але гордою «Батьківщиною», яка ще недавно готувалася стати головною партійною і парламентською силою президента Тимошенко. Президента Тимошенко не сталося, але так не сталося і союзу молодості і досвіду, на який було стільки наївних розрахунків, коли Володимир Зеленський поспішає по материнську пораду до Юлії Володимирівни, і вони разом мудро правлять країною. Проігноровані були не тільки прем'єрські амбіції, а й більш скромні пропозиції про співпрацю з боку Юлі і юліних. Колишнього не повернути, нездійснене не матеріалізувати, але слід було очікувати, що ті, хто програв, спробують відігратися.
Коли Максим Ткаченко заявив Олексію Кучеренку: «Ваш час вийшов, пора їхати до Трускавця писати мемуари», він висловив загальне ставлення «слуг» до ветеранів політичної сцени. Це дуже образливо. У свою чергу, у відповідь «клоуни» теж повністю передає відношення ветеранів до новачків. Зрозуміло, що в найбільш гострому прояві почуттів сторонам хочеться обкласти один одного матом і побити. Але вплутуватися в бійку старі не стали, у Власенка проти Дмитрука шансів немає, зате замучити противника «за статутом», тобто за регламентом, вони – великі майстри, ще відтоді, як деякі «слуги» виступали у них на корпоративах, під'їдаючи потім за гостями. Звідси й взялися чотири тисячі поправок, які паралізували Раду. Кажуть, за звичайною процедурою це на п'ять пленарних тижнів, у найбільш оптимістичному разі – на два. Тож кому потрібніше до Трускавця?
Недооцінювати людей похилого віку – велика помилка, вони довгі роки існують у складному клубку зв'язків, який дозволяє будувати багатоходові підступи за участю фігур часом, здавалося, з протилежних таборів. Але чи багато протилежного, скажімо, у Віктора Медведчука та Юлії Тимошенко? І ні для кого не було секретом, що спритні чорти, які спокусили не одне депутатське скликання, будуть майстерно займатися спокушанням і цього, з тим більшим азартом, чим більше новачки битимуть себе в груди і запевняти, що ось вони-то – ніколи в житті!
Зброя зриву «турборежиму» і розколу монолітності монофракції знайдена, і на зміну первісній «зеленій» ейфорії: мовляв, тепер хоч Конституцію на свій смак міняй, – приходить усвідомлення відчутних меж власних парламентських можливостей. Подейкують, Разумков замислився. І це друга велика проблема, яка змушує згадати Трускавець. Шапкозакидальна ідея, що можна нахапати людей, як то кажуть, першого віджиму, злегка натаскати їх на курорті на курсах молодого депутата і отримати слухняну армію кнопкодавів, яка буде зносити на своєму шляху все і вся, не спрацювала. Армія розповзається, противник, що прийшов до тями, вміло контратакує, зростають розгубленість і стурбованість. Зеленський, який раніше жорстко з парламентаріїв вимагав, тепер обережно їх просить. І це ще не минуло й пів року з дня складання депутатами IX скликання присяги.
На 15 лютого призначено черговий етап партійного з'їзду «Слуги народу», але очікувати? що з'їзд стане місцем розбору вже припущених помилок, аналізу ситуації та обговорення нагальних кроків, не доводиться. Напевно, країна побачить черговий сеанс гри з корпоративного згуртування і магічного замовляння духів піару. «Боря, ти не то робиш», – говорив колись у делікатній ситуації один з найбільш спритних героїв української політичної історії. «Ви не те робите» стає мотто вітчизняної політики. І в цьому сенсі нові вже такі ж старі.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
