Україна: Миша, яка повинна заричати

Читать на русском
Сергій БережнийЖурналіст

«UkraineGate» дедалі сильніше розгойдує президентське крісло під Дональдом Трампом, а політичні аналітики більш наполегливо шукають пояснення феномену «українського впливу» на американську (і навіть світову) політику.

Ситуація здається надзвичайно парадоксальною. Україна – відверто слабка економічно країна з перехідним політичним режимом: від типової для пострадянських держав олігархічно-номенклатурної клептократії вона з величезними труднощами (і серйозними помилками) прокладає власний шлях до ліберальної демократії європейського типу. Зовнішньополітичний вплив України, по суті, формується зараз тільки двома факторами: позитивним світовим сприйняттям Революції гідності 2013-2014 років і здатністю, раптової для багатьох, протистояти гібридній агресії набагато сильнішої у військовому відношенні Росії.

Отже, як же Україна, яка не має ні можливостей, ні амбіцій претендувати навіть на регіональний вплив, виявилася одним із ключових факторів не тільки зовнішньої, але навіть внутрішньої політики США та Євросоюзу?

США за рік до виборів: українське питання та імпічмент ТрампуВже наприкінці грудня слід очікувати, що процедуру імпічменту президента США передадуть на розгляд до Сенату. Якими будуть наслідки та чого очікувати Україні – в матеріалі політолога Олександра Радчука.

Відповідь на це питання для України зовсім не компліментарна – це сталося не з її наміру. Яким би не було сильним бажання бачити в Україні вмілого і самостійного гравця, вона поки не сформувала власної політичної суб'єктності. На практичному турнірі глобальної політики вона не гравець, а одна з фігур на дошці, яка більш-менш покладливо ставиться до того, що її позицію і рух визначають «справжні» гравці. Дипломатія України десятиліттями була орієнтована не на розробку і реалізацію власного курсу, а на задоволення політичних «чого бажаєте» більш впливових гравців: спочатку Росії, а потім Євросоюзу.

Така пасивність могла вважатися «мудрою політикою», поки Україні вдавалося балансувати між інтересами «гросмейстерів» і отримувати дрібні тактичні плюси від зрушень в ту чи іншу сторону – але не більше того, і тільки поки зовнішня політика залишалася відносно передбачуваною. Рішуче загострення глобальної гри після анексії Криму Росією і її військового вторгнення на Донбас не залишило місця для розслабленої тактики, а до ведення власної стратегічної гри у влади України звички не було. Гірше того, не було навіть усвідомлення, що така навичка для країни життєво важлива. У пісумку незабутнє гасло Остапа Бендера «Європа нам допоможе» перетворилося в Україні з сатиричного кліше в мало не генеральний вектор дипломатії.

Іронія полягала в тому, що Європа була не готова допомагати Україні настільки повно, щоб задовольнити всі сподівання Києва. Санкції проти Росії? Так, але помірні, без всяких відключень від SWIFT і зупинок «Північного потоку-2», щоб не рвати відносини з примхливим Кремлем. Підтримка України? Так, але теж помірна, ніяких «парасольок НАТО» і поставок серйозних озброєнь, тільки кредити і консультації МВФ за умови проведення ефективних політичних і економічних реформ.

За п'ять років цієї доброзичливої «політики стримування агресора» навіть захмарним оптимістам стало зрозуміло, що вигравати війну – в тому числі на дипломатичному фронті – за Україну ніхто не збирається, і що вона, хоче того чи ні, змушена буде вийти зі звичної політичної пасивності і перетворитися в активного гравця з власними інтересами, цілями і стратегіями.

І такий процес, здається, дійсно почався, але зовсім не так, як можна було очікувати.

Будь-яка гра (в тому числі політична) будується на розумінні її правил. Добросовісний гравець розуміє, як їм слідувати, а шулер знає, як їх порушувати з вигодою і мінімальним ризиком для себе. І поки Росія дедалі більше по-хамському пересмикувала карти, а Євросоюз спочатку сором'язливо вдавав, що не помічає неприкритого шахрайства, а потім намагався духовними бесідами повернути шулера до істинних цінностей, до гри долучився Дональд Трамп, і порушення звичних правил міжнародної політики з прикрого виключення перетворилося в звичайну норму.

Трамп взявся за глобальну політику з напором і азартом переконаного дилетанта, який будь-які «можна» і «не можна» перевіряє «методом тику» і не вірить, що не варто стрибати в окріп, поки особисто не ошпарить в ньому хоча б палець. І Європа, і Китай, і Росія, і Україна в його уявленні були комерційними проєктами, в які можна вкладати (або не вкладати) гроші, вести гру для їх підпорядкування (або навіть поглинання), а якщо вони раптом почнуть показувати норов – покарати їх доларом або позбавленням прихильності.

Саме з таким підходом Трамп взявся за «налагодження відносин» з новим президентом України, але відразу ж і трагічно перетиснув. Його вказівний перст, яким, як він вважав, він тиснув на зовні безпечного і поступливого Зеленського, раптово і недоречно виліз нарівні з Монументом Вашингтона, саме в зміїному гнізді політичних конкурентів президента США, і миттєво став предметом гучного розслідування Конгресу і приводом для імпічменту.

Скандал навколо Трампа: чи зможе Україна утримати нейтралітетВидання The Washington Post з посиланням на джерела повідомило, що Трамп під час розмови з президентом України Володимиром Зеленським тиснув на нього і вимагав почати розслідування проти компанії Burisma.

Україна та її президент в цій історії знову виявилися не в статусі політичних гравців, а в статусі невинно постраждалих, вибачте, від невдачливого пальця Дональда Трампа.

Заднім числом зрозуміло, що політичний «самопідрив» Трампа саме на «українській міні» був більш вігорідний, ніж аналогічна гірка невдача з якоюсь іншою країною. Саме в Україні, всупереч її власним бажанням, сконцентрувався вражаючий клубок світових і регіональних протиріч, спричинених багаторічною деструктивною політикою Кремля. Саме Україна стала каменем, об який несподівано для себе спіткнувся Путін у 2014 році, саме її він розглядає (і пропонує) як предмет торгів у гіпотетичній «глобальній операції» зі США. Саме Україна стала причиною запроваджених проти Кремля санкцій, саме невирішеність «українського питання» не дає Європі та США пом'якшити риторику і політику щодо відчайдушно бикуючого Путіна, безнадійно впершись одним рогом в український Крим, а іншим – в український Донбас. Інші-то свої завдання – і в Сирії, і в Лівії, і навіть в Венесуелі, – він більш-менш успішно для себе вирішує, не втомлюючись дякувати за це Трампа особисто і європейських бюрократів як клас. І тільки Україна, хто б міг подумати, залишається проблемою, яку в Кремля не виходить швидко вирішити.

У такій ситуації в України, якщо вона має намір вистояти, просто не залишається іншого виходу, крім цілеспрямованого і усвідомленого формування власної суб'єктності як самостійного політичного гравця, з інтересами якого не можна не рахуватися.

Зрозуміло, що цей процес перебуває поки на ранньому етапі, – якщо він загалом розпочатий керівництвом України (або хоча би усвідомлений), а перспективи його, тим більше, неясні.

Найбільше ситуація нагадує сюжет напівзабутої екранізації сатиричного роману Леонарда Уїбберлі «Миша, яка загарчала». Велике Герцогство Фенвік, найменша країна Європи, виявляє, що втрачено головні джерела наповнення бюджету – експорт до США єдиної місцевої марки вина. Проблему не вдається вирішити дипломатично передусім через мікроскопічність (з точки зору Вашингтона) цього доленосного для Великого Герцогства питання. Американського орла не цікавлять труднощі європейських мишей.

І тоді «миша» вигадує спосіб знайти власну суб'єктність і заричати так, щоб її все-таки почули, скориставшись несподівано навіть для себе самої некомпетентністю та адміністративною зашореністю американської влади в поєднанні з манією політичної величі. (Нічого не нагадує?)

Реальна Україна, безумовно, перебуває в більш перспективному становищі, ніж вигаданий заради хохми Фенвік. Залученість у неабиякому скандалі з імпічментом Трампу ясно це демонструє. І скористатися ситуацією для створення і посилення політичної суб'єктності країни – це не можливість, а безумовний обов'язок української дипломатії.

Сергій Бережний, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.