Зеленократія після новосілля. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Ще наприкінці вересня заступник голови Верховної ради Руслан Стефанчук пообіцяв, що скоро «турборежим» ухвалення законів закінчиться, і парламент перейде до роботи в рутинному темпі. Просто потрібно вибрати наявні зразки законопроектів і здійснити перезавантаження влади і економіки. Завдання почесне, чого б і не поквапитися, навіть з відомими витратами.

Незважаючи на десятки нових законів, говорити про якісне перезавантаження поки не доводиться, та й рано навіть у найкращому випадку: коли ще шестерінки схопляться і закрутяться. Це за умови, що закони дійсно у справі. А ось рутина вже підступає. Окрема тема, які виклики це створює для депутатського корпусу, в якого з'являється час віддихатися, озирнутися і почати рефлексувати, з усіма наслідками, з усіма ризиками. Спокуси і осяяння, що підстерігають народних обранців, тягнуть різноманітні наслідки. Не менш важливо, який в суспільному сприйнятті матиме вигляд перехід до буденності після півтора місяців безперервного феєрверку.

Останнє попередження влади: чим небезпечні протестні настрої в суспільствіЗгоду на формулу Штайнмаєра українці зустріли акціями протесту Ні капітуляції. У різних містах України громадяни досі продовжують протести.

«Слуги» йшли дивувати, вражати, в найлегшому варіанті – приковувати увагу, підтримуючи інтерес до своїх ініціатив. Їм швидше пробачать безумство, ніж перетворення на «таких, як усі». У наших специфічних умовах і з нашими убивчими традиціями «як всі» і «як завжди» рівносильно публічному визнанню в політичній імпотенції і казнокрадстві. Не варто було й город городити, щоб розписатися у власній нерозрізненості від попередників. Інші, так інші. Тим більше на етапі зламу старого потрібні кінські дози нової якості – і для результату, і для більшої зовнішньої переконливості. Ті, що прийшли слідом, вже зможуть не сильно напирати второваним, а нині тільки буря і натиск.

Політика напору вимагає довгого дихання. Будь-які паузи і збої трактуються як слабкість і збільшують опір, а кого-кого, але тих, хто чинить опір, у нас з надлишком. Їм є, що втрачати, і вони не мають наміру робити це добровільно. Тим більше, кому здаватися? Цим?

Нова влада поки мало кого з запеклих гравців переконала в тому, що вона а) – дійсно нова і б) – в тій частині, в якій нова, змушує з собою рахуватися. Очікування, що Зеленський невдовзі зламає ноги і голову в наших політичних і економічних байраках, цвітуть буйним цвітом в близькополітичній тусовці, де оптимізм ніколи не був в моді. Втім, для когось саме в цьому і полягає оптимізм: в надії, що дурість про великі зміни у виконанні випадкових людей, яка захопила масового виборця, незабаром вивітриться. Будь-які ознаки слабини сприймають на «ура», як свідчення швидкого загального краху зеленократії.

Те, що Володимир Зеленський насамперед людина емоції і інтуїції, зовсім не скасовує необхідності планів на довгу гру, і очевидні докази того, що такий план є, – один з важливих елементів, на яких будується суспільна підтримка. У цьому сенсі зовсім некорисні розмови про те, що президент не тримається за владу і завжди готовий піти, якщо щось піде не так. По-перше, що значить не так? Тебе обрали, щоб було так. А по-друге, щоб як слід впоратися з владою, її потрібно тримати настільки міцно, щоб ні в кого не виникло сумнівів, що вона дісталася випадково і так само випадково може бути втрачена.

«Турборежим» перших місяців закінчується, але закінчується і період, коли можна було робити знижку на витрати новосілля на Банковій і Грушевського. Далі – попит за найбільшим рахунком. І кількість охочих запитати буде тільки зростати.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.