13 вересня 2019 року ВРУ звільнила всіх членів Центральної виборчої комісії на пропозицію президента Володимира Зеленського, яку він обґрунтував тим, що комісія «неодноразово виявляла недостатню виваженість або навіть політичну упередженість». Оскільки епопея з попередньою зміною членів ЦВК тривала понад чотири роки, комісія фактично працювала менше року і раптом була розпущена протягом 15 хвилин, «Слово і Діло» вирішило нагадати хронологію подій.
Новий склад ЦВК парламент мав обрати до початку червня 2014 року, оскільки термін повноважень 12 з 15 членів комісії закінчився. Проте Верховна рада оперативно вилучила норму про заборону участі членів комісії в засіданнях після завершення їх 7-річних повноважень. Після цього ЦВК встигла провести вибори парламенту VIII скликання, місцеві вибори, кілька довиборів і продовжувала свою роботу.
Майже за два роки — у квітні 2016-го — депутати повернулись до цього питання і нарешті висунули 30 кандидатур на заміщення посад членів ЦВК.
В цілому депутати подали на розгляд президента аж 24 кандидатури: 15 з них від БПП, 3 – від «Народного фронту» і по одній від «Радикальної партії Ляшка», «Самопомочі», «Батьківщини», «Опозиційного блоку», «Волі народу» і «Відродження».
У липні 2016 року Порошенко подав до Ради проєкт постанови про призначення членами ЦВК 11 осіб, проте питання так і не було поставлене на голосування спікером Андрієм Парубієм, а в БПП не виконали свою ж обіцянку знову внести ті самі кандидатури членів ЦВК до 20 травня 2016 року.
У квітні 2017 року Парубій заявив, що дискусії в парламенті стосовно кандидатів в члени ЦВК добігають кінця, але минув ще рік, поки Прошенко вніс до Ради подання зі списком членів ЦВК.
У червні 2018 року Рада зірвала розгляд нового складу ЦВК, оскільки політсили так і не дійшли угоди.
Для того, щоб врешті-решт задовільнити всі політичні бажання, розуміючи, що ЦВК не гумова, 18 вересня Рада збільшила кількість членів Центрвиборчкому від 15 до 17 осіб. Законопроект був ухвалений з порушеннями регламенту: ініціатива була зареєстрована 17 вересня, а вже наступного дня її схвалив профільний комітет, і Рада відразу проголосувала. Хоча за законом у нардепів було ще 14 днів для внесення альтернативного законопроекту.
Того ж дня в парламенті з’явилось два проекти постанов про відхилення голосування за збільшення кількості членів ЦВК. «Опоблок» заявив, що звертатиметься до Конституційного суду, щоб скасувати цей закон.
Наступного дня, 19 вересня, попри скандал у Раді, Парубій підписав закон про ЦВК і передав президентові, який теж оперативно поставив свою візу на документі.
Вранці 20 вересня закон опублікували, і він набув чинності. Того ж дня Рада розпустила ЦВК та призначила нових її членів.
Оновлена ЦВК почала працювати 5 жовтня 2018 року, коли новообрані члени комісії склали присягу в парламенті. Менше ніж за рік цей склад комісії провів вибори президента та дострокові парламентські вибори, які були визнані міжнародними спостерігачами як демократичні.
13 вересня 2019 року Верховна рада достроково звільнила всіх членів Центральної виборчої комісії. За проєкт постанови президента Зеленського проголосував 341 депутат. Фракції «Європейська солідарність» і «Голос» виступили «Проти».
Питання про припинення повноважень ЦВК включили до порядку денного без голосування й розглядали його за скороченою процедурою.
Представник «Європейської солідарності» Артур Герасимов заявив, що ЦВК обирається на 7 років, щоб не бути «кишеньковою». На його думку, недовіра президента до цієї ЦВК означає визнання нелегітимними виборів-2019.
Нагадаємо, ми писали, що парламентські фракції повинні подати свої кандидатури на посади членів ЦВК уже на наступний день після звільнення попереднього складу комісії.
Також ми писали, чому президент має право розпустити ЦВК і може встигнути сформувати нову комісію ще до початку місцевих виборів.
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»